Дата документу 22.12.2020 Справа № 310/7125/18
Єдиний унікальний № 310/7125/18
Провадження №22-ц/807/2456/20
Головуючий в 1-й інстанції - Черткова Н.І.
22 грудня 2020 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,
суддів:Крилової О. В., Полякова О. З.,
секретарОстащенко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибальське підприємство Бриз» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 жовтня 2018 року, ухвалене у м. Бердянськ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності,-
В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, у якому з урахуванням уточнень просив визнати за ним право власності на цілий окремий об'єкт нерухомості, а саме, на основну будівлю літ.»В», загальною площею 49,8 кв.м, яка знаходиться на земельній ділянці, площею 0,3973 га по АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначав, що 03.04.2008 року між ним, ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «РП» Бриз» було укладено договір про спільну пайову участь у будівництві. Відповідно до п.1 договору його предметом є спільна пайова участь сторін в будівництві комплексу будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці, загальною площею 0,5029 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 в районі табору «Юність») та належить першій стороні на праві оренди згідно договору оренди землі від 07.02.2008 року, з наступною передачею другій та третій стороні їх частки у вигляді нерухомого майна. Друга сторона отримує у власність цілий окремий об'єкт нерухомості, а саме основну будівлю, загальною площею: 49,8 кв.м., яка знаходиться на земельній ділянці, площею 0,3973. Третя сторона отримує у власність цілий окремий об'єкт нерухомості, а саме основну будівлю, загальною площею: 49,7 кв.м., яка знаходиться на земельній ділянці, площею 0,1000 га згідно схеми поділу земельної ділянки по АДРЕСА_1 в районі табору «Юність» від 03.04.2008 року, яка є невід'ємною частиною вищезазначеного договору. Розпорядженням міського голови м. Бердянська від 28.04.2017 року № 157-р «Про присвоєння поштової адреси» земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_2 » присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_1 . 13.07.2018 року департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками. Згідно п.2 Декларації замовниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Згідно п.3.3. договору сторони домовилися про те, що у разі не укладення договору про поділ нерухомого майна в порядку, визначеному в п.2.2.3 та 2.3.3. цього договору, друга (або) третя сторона набуває право на звернення до суду з позовом про визнання за нею права власності на нерухоме майно (цілий окремий об'єкт нерухомості), визначене цим договором. Відповідач декілька разів не приходив до нотаріуса у визначений час для виконання умов договору, ухиляється від виконання умов договору.
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності, а саме просив суд, визнати за ним права власності на цілий окремий об'єкт нерухомості , а саме, основну будівлю літ. « Б», загальною площею 49,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 жовтня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності задоволено повністю.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на цілий окремий об'єкт нерухомості, а саме основну будівлю літ «В», загальною площею 49,8 кв.м., яка знаходиться на земельній ділянці площею 0,3973 га по АДРЕСА_1 .
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності задоволено повністю.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на цілий окремий об'єкт нерухомості, а саме основну будівлю літ «Б», загальною площею 49,7 кв.м., яка знаходиться на земельній ділянці площею 0,1000га. по АДРЕСА_1
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанціїТовариство з обмеженою відповідальністю «Рибальське підприємство Бриз» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог за первісним та зустрічним позовом у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що ухвалюючи рішення у справі суд вирішив питання про права та інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме ТОВ «РП Бриз», яке вважає, що зазначеним рішенням його позбавлено права власності на частку спірного майна.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мартиненко К.І. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.04.2008 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «РП « Бриз» було укладено договір про спільну пайову участь у будівництві.
Відповідно до п.1 договору його предметом є спільна пайова участь сторін в будівництві комплексу будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці, загальною площею 0,5029 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 в районі табору «Юність») та належить першій стороні на праві оренди згідно договору оренди землі від 07.02.2008 року, з наступною передачею другій та третій стороні їх частки у вигляді нерухомого майна. Друга сторона отримує у власність цілий окремий об'єкт нерухомості, а саме основну будівлю, загальною площею: 49,8 кв.м., яка знаходиться на земельній ділянці площею 0,3973. Третя сторона отримує у власність цілий окремий об'єкт нерухомості, а саме основну будівлю, загальною площею: 49,7 кв.м, яка знаходиться на земельній ділянці, площею 0,1000 га (згідно схеми поділу земельної ділянки по АДРЕСА_2 в районі табору «Юність» від 03.04.2008 року, яка є невід'ємною частиною вищезазначеного договору).
Пунктом 2 вищезазначеного договору встановлено, що перша сторона передає земельну ділянку для будівництва. Друга сторона виконує всі функції з будівництва об'єкта, набуває право власності на нерухоме майно, визначене в п.1.2.1 цього договору та протягом 3-х робочих днів після завершення робіт з будівництва об'єкта та отримання у відповідній державній установі підтверджуючих документів про введення об'єкта в експлуатацію, зобов'язується вчинити всі необхідні дії для укладення договору поділу майна в натурі, таким чином, щоб третя сторона стала власником майна, визначеного в п.1.2.2 цього договору.
Третя сторона виконує всі функції з будівництва об'єкта, набуває право власності на нерухоме майно, визначене в п.1.2.2 цього договору та протягом 3-х робочих днів після завершення робіт з будівництва об'єкта та отримання у відповідній державній установі підтверджуючих документів про введення об'єкта в експлуатацію, зобов'язується вчинити всі необхідні дії для укладення договору поділу майна в натурі таким чином, щоб друга сторона стала власником майна, визначеного в п.1.2.1 цього договору.
Розпорядженням міського голови м. Бердянська від 28.04.2017 року № 157-р « Про присвоєння поштової адреси» земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_2 » присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_1 .
13.07.2018 року департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками.
Згідно п.2 Декларації замовниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , це також підтверджується технічним паспортом від 20.06.2018 року, виконаним ФОП ОСОБА_3 , де також замовниками технічної інвентаризації об'єктів нерухомості під літерами «Б» та «В», розташованими за адресою: АДРЕСА_1 зазначені: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Основними показниками об'єкта є: основна будівля літ. «Б», загальна площа 49,7 кв.м; основна будівля літ. «В», загальна площа 49,8 кв.м.
Сторони не виконали умови укладеного між ними договору, відповідач - ОСОБА_2 ухилявся від виконання умов договору.
Згідно п.3.3 договору про спільну пайову участь у будівництві від 03.04.2008 року зазначено, що у разі не укладення договору про поділ нерухомого майна в порядку, визначеному в п.2.2.3 та 2.3.3 вищезазначеного договору, друга та третя сторона (відповідно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) набувають право для звернення до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно (цілий окремий об'єкт нерухомості), визначене цим договором.
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час ухвалення рішення сторонами не виконані умови договору про укладення договору про поділ нерухомого майна в порядку, визначеному договором про пайову участь у будівництві від 03.04.2018 року, а тому вимоги первісного та зустрічного позову є законними та обґрунтованими.
З висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).
Стаття 331 ЦК України регулює питання набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва, зокрема в ній зазначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.
Так, матеріали справи не містять доказів щодо реєстрації в установленому законом позасудовому порядку новоствореного нерухомого майна.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Позивач, як за первісним, так і за зустрічним позовом у даному спорі заявляючи вимоги щодо захисту майнових цивільних прав не надали доказів наявності спору про право цивільне, а суд першої інстанції при цьому задовольняючи позовні вимоги та визнаючи право власності на нерухоме майно не зазначив, які саме права позивачів поновлюються чи захищаються у даному спорі.
Крім того, слід зазначити, що 03.04.2008 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «РП «Бриз» було укладено договір про спільну пайову участь у будівництві (а.с.17-18).
Будівництво майнового комплексу відбувалось на земельній ділянці орендарем якої на момент укладання договору було товариством з обмеженою відповідальністю «РП «Бриз», а власником відповідно Бердянська міська рада.
Судом першої інстанції при розгляді справи не було встановлено та залучено до участі у справі всіх осіб прав і інтересів, яких стосується розгляд вказаної цивільної справи, зокрема третьої сторони договорупро спільну пайову участь у будівництві - ТОВ «РП Бриз» та власника земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно - Бердянську міську раду.
Разом з тим, суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.
Оскільки у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження щодо залучення до участі у справі осіб, які судом першої інстанції не залучались, у відповідності до п.4 ч.3 ст.376 ЦПК оскаржуване рішення підлягає скасуванню з постановленням нового - про відмову у позові.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
У зв'язку з викладеним, апеляційна скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог первісного та зустрічного позову у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибальське підприємство Бриз» задовольнити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 жовтня 2018 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - залишити без задоволення.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 24 грудня 2020 року.
Судді: С. В. Кухар
О.В. Крилова
О.З. Поляков