Дата документу 24.12.2020 Справа № 329/470/20
Єдиний унікальний №329/470/20 Головуючий у 1 інстанції: Проценко А.М.
Провадження № 22-ц/807/3792/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«24» грудня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» на заочне рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В червні 2020 року АТ «АКЦЕНТ-БАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 22 червня 2018 року ОСОБА_1 приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору №SAMABWFC00001613974 та отримання кредитної картки. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правило надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України.
В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 26 травня 2020 року має заборгованість 19065,24 грн., яка складається з наступного: 11098,56 грн. - заборгованість за кредитом, 7966,68 грн. - заборгованість по відсоткам.
На підставі зазначеного просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № SAMABWFC00001613974 від 22 червня 2018 року у розмірі 19065,24 грн. та судові витрати у розмірі 2102 грн.
Заочним рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «» заборгованість станом на 26.05.2020 року за кредитним договором №SAMABWFС00001613974 від 22.06.2018 року у розмірі 11 098 грн. 56 грн. - заборгованість за кредитом та судовий збір у розмірі 1223 грн. 64 коп.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ «АКЦЕНТ-БАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг, надання під час укладання договору усієї необхідної інформації, згоду відповідача з умовами, що діяли на момент зняття коштів, надання паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому зазначені всі умови кредитування та який підписаний відповідачем, просило скасувати рішення суду та задовольнити позов, вирішити питання про судові витрати.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За змістом п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 263 ЦПК України і оцінив всі надані сторонами докази на ґрунті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього їх дослідження, а також оцінив належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відобразив в рішенні результати оцінки доказів.
Судом першої інстанції встановлено, що 22 червня 2018 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку (а.с. 6).
За змістом вказаної заяви ОСОБА_1 погодилась, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, правилами користування становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з договором про надання банківських послуг до його укладення та згодна з умовами, примірник договору про надання банківських послуг згодна отримати шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту А-Банка www.а.bank.com/ua.
До заяви позивач додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК», Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна» (а.с.7-12).
Відповідно до наданого банком розрахунку, розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н від 28 вересня 2018 року станом на 22 червня 2018 року становить 19 065,24 грн., яка складається з: 11 098,56 грн. - заборгованість за кредитом, 7 966,68 грн. - заборгованість по відсоткам (а.с.5).
За приписами частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Статтею 634 цього Кодексу визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Вказаний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17.
За приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Звертаючись до суду з позовом, Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК», просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту в розмірі 11 098,56 грн.
Відповідно до п. п. 5.1, 5.4, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 254 від 18.06.2006 р. інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Виписки по рахунках/карткам є належними та допустимими доказами надання Банком кредитних коштів Клієнту, отримання і використання таких коштів Клієнтом, нарахування Банком відсотків, комісії, пені, а також погашення позичальником заборгованості за кредитним договором, що підтверджується Постановою Вищого Господарського суду України від 13.11.2014 р. у справі № 908/4154/13.
До апеляційної скарги позивачем долучено виписку з особового рахунку ОСОБА_1 , з якої вбачається, що відповідач, починаючи з 22.06.2018 року активно користувалась кредитними коштами та періодично вносила платежі на виконання умов кредитного договору. Останній раз ОСОБА_1 вносила платіж на погашення кредиту 28.06.2019 року в сумі 1200 грн.(а.с.5,49).
Оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти у добровільному порядку Акціонерному товариству «АКЦЕНТ-БАНК», не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог банку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 11 098,56 грн.
Пред'являючи вимоги про погашення кредиту, банк просив крім тіла кредиту стягнути заборгованість за відсотками, встановленими Тарифами банку з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, якщо інше не передбачене п.2.1.1.12.13, що підтверджується п.2.1.1.1.12.6 Умов та правил надання банківських послуг.
Анкета-заява від 22 червня 2018 року, підписана ОСОБА_1 , не містить відомостей щодо умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також щодо процентної ставки за користування кредитом.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 22 червня 2018 року, банк посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
В матеріалах справи відсутні докази, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК», розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, а також те, що вказані документи станом на 22 червня 2018 року містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, неустойки та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Отже вказані Тарифи з обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умови та правила банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 22 червня 2018 року.
Крім того, позивач посилається на те, що істотні умови договору погоджено у паспорті споживчого кредиту (а.с. 6-7 зворот.).
Проте, анкета-заява, підписана ОСОБА_1 , не містить умов про те, що складовою невід'ємною частиною Договору банківського обслуговування є Паспорт споживчого кредиту.
Паспорт споживчого кредиту містить інформацію щодо типу кредитного продукту як «Універсальна», так і «Універсальна Голд», за якими вказані різні умови, зокрема, відсоткові ставки за користування кредитними коштами. Також зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо.
Зі змісту даного паспорту вбачається, що інформація зазначена у ньому зберігає чинність та є актуальною лише в період до 01 липня 2018 року, в той час як позивач просить стягнути заборгованість станом на 26 травня 2020 року, тобто період дії умов паспорту є значно меншим періодом, ніж той, за який банк здійснює розрахунок заборгованості.
Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції щодо отриманої кредитної картки відповідача, типу кредитного продукту - «Універсальна», або «Універсальна Голд», а також строку дії отриманої картки.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що позичальником підписано паспорт споживчого кредиту, а тому це є підтвердженням того, що сторони узгодили відсоткову ставку за користування кредитними коштами та неустойку, колегія суддів вважає неприйнятними.
За вказаних обставин відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК» дотрималося вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» а також статті 9 Закону України « Про споживче кредитування» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
За приписами статей 2, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Позивачем не було надано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду апеляційної скарги належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками є безпідставними, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах.
Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення на підставі ст. 375 ЦПК України не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» залишити без задоволення.
Заочне рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складений 24 грудня 2020 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова