Справа № 947/38541/20
Провадження № 1-кс/947/20491/20
24.12.2020 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12020160480002217, відомості про яке 26.08.2020внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, -
В провадження слідчого судді Київського районного суду м. Одеси надійшли матеріали клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту майна в рамках кримінального провадження № 12020160480002217, відомості про яке 26.08.2020внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Згідно поданого клопотання, слідчим управлінням ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12020160480002217 від 26.08.2020, за фактом шахрайських дій направлених на заволодіння нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 , за ознаками вчинення кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 26.08.2020 до ЧЧ Київського ВП в місті Одесі ГУНП в Одеській області надійшла заява громадянина ОСОБА_5 та громадянки ОСОБА_6 щодо вчинення шахрайських дій колом невстановлених осіб, відносно об'єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично перебуває у статусі спадкової маси за заповітом ОСОБА_7 та був зареєстрований за заявниками.
29.03.2014 ОСОБА_7 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований у реєстрі за № 1269, відповідно до змісту якого, все майно останнього заповідано громадянці ОСОБА_6 .
Станом на момент смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова маса, що відкрилась після смерті останнього складалась з 26/50 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та належала померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого Третьою Одеською державною нотаріальною конторою 09.07.1983 та зареєстровано в реєстрі за № 3-7240. Право власності зареєстровано в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації 15.07.1983 в книзі № 9доп, стор.116, № 11125 та земельної ділянки з площею 0,0633 га з кадастровим номером 5110136900:34:004:0010, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належала останньому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 061019 від 01.07.2004, виданого на підставі рішення Одеської міської ради від 26.09.2003 № 1762-ХХІV та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010450500967.
В установлений законом строк ОСОБА_6 звернулась до Третьої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 і на підставі її заяви 03.06.2014 було заведено спадкову справу за № 56150120. Отримати свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_6 не змогла, в зв'язку з оспоренням його заповіту сином померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_9 . За наслідком розгляду цивільної справи між ОСОБА_6 та - ОСОБА_9 останніми укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 08.07.2015 та 14.07.2015 набрала законної сили, відповідно до якої спадкове майно було поділено: ОСОБА_6 2/3 частин, ОСОБА_9 1/3 частина. Зареєструвати за собою право власності на вищевказане нерухоме майно ОСОБА_6 не встигла так як в подальшому довідалась що нерухоме майно, яке їй належало на праві приватної власності незаконно перейшло до третіх осіб.
08.02.2017 ОСОБА_10 земельну ділянку незаконно відчужено ОСОБА_11 на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_12 , зареєстрованих в реєстрі за № 122 та № 123.
ОСОБА_10 діяв на підставі завідомо підробленої довіреності від імені ОСОБА_7 після смерті останнього.
Згідно відповіді приватного нотаріуса Брусилівського районного нотаріального округу Житомірської області ОСОБА_13 до Київського районного суду м. Одеси - ним не посвідчувалася довіреність від імені ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_10 від 24.07.2006 за реєстровим № 242.
20.03.2017 - зареєстровано право власності за ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ним та ОСОБА_11 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_15 , зареєстрованого в реєстрі за № 557.
01.08.2017 - зареєстровано право власності за ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ним та ОСОБА_11 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_17 , зареєстрованого в реєстрі за № 676.
Таким чином, останнім набувачем майна став ОСОБА_16
ОСОБА_6 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_16 про витребування майна з незаконного володіння - земельної ділянки площею 0,0633 га з кадастровим номером 5110136900:34:004:0010, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
01.11.2017 рішенням Київського районного суду м. Одеси у цивільній справі № 520/12641/17 задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_16 та накладено арешт та заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії із земельною ділянкою площею 0,0633 га, державним реєстратором внесені відповідні записи про обтяження.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 104156262 від 17.11.2017, запис про обтяження земельної ділянки площею 0,0633 га внесено до спеціального розділу.
Незважаючи на даний факт, 21.09.2017, вищезазначена земельна за заявою ОСОБА_16 про поділ об'єкта нерухомого майна № 2109, засвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_18 , поділена на дві земельні ділянки - площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052 та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, які розташовані за тією ж адресою та зареєстровані за ОСОБА_16 .
Таким чином, 11.10.2017 право власності ОСОБА_16 на земельну ділянку площею 0,0633 га з кадастровим номером 5110136900:34:004:0010 погашено.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.03.2018 замінено заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на дві окремі земельні ділянки.
Однак, 16.02.2018 ОСОБА_16 укладає фіктивні іпотечні договори з ОСОБА_19 , посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_18 за реєстраційними номерами 268 та 270. За умовами яких ОСОБА_16 передав останньому в іпотеку земельні ділянки.
Згідно зазначених договорів іпотеки забезпечено виконання зобов'язань ОСОБА_16 перед ОСОБА_19 , що випливають з договору позики укладеного між ними 16.02.2018.
Постановою Одеського апеляційного суду від 27.06.2019, залишеною в силі постановою Верховного суду України від 24.03.2020 по цивільній справі № 520/12641/17 скасовано записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_16 на земельні ділянки - площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052 та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_16 на користь ОСОБА_6 та визнано за нею право власності на 2/3 частини зазначених земельних ділянок.
24.07.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень скасовано право власності ОСОБА_16 на зазначені земельні ділянки та зареєстровано право власності ОСОБА_6 на 2/3 частини зазначених земельних ділянок.
23.10.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано право власності ОСОБА_9 на 1/3 частину земельних ділянок.
07.11.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано право власності ОСОБА_5 на 1/3 частину земельних ділянок на підставі договорів дарування від 07.11.2019, реєстровий № 13637 та реєстровий № 13634, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_20
19.06.2020 Київським районним судом м. Одеси по цивільній справі № 947/6698/20 прийнято рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено, визнано недійсними договори іпотеки від 16.02.2018, укладені між ОСОБА_16 та ОСОБА_19 та скасовано записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження майна іпотекою.
ОСОБА_16 оскаржив рішення суду в апеляційному порядку. На даний час цивільна справа перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду.
При цьому, будучи обізнаним, що вищезазначені земельні ділянки належать на праві власності ОСОБА_6 та договори іпотеки визнані судом недійсними, 01.07.2020 ОСОБА_16 підписує нотаріальну заяву, засвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_21 , за реєстраційним номером 869, якою зазначає що не заперечує проти звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за Договорами іпотеки від 16.02.2018, реєстрові №№ 267, 269, тобто переоформлення права власності на ОСОБА_19 .
14.08.2020 ОСОБА_19 подав заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, розглянувши яку, в порушення п. 5 ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яким передбачено підставу для відмови в проведенні державної реєстрації прав, а саме наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, 18.08.2020 державний реєстратор прав на нерухоме майно Лиманської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_22 припиняє право спільної часткової власності ОСОБА_6 на 2/3 частини та ОСОБА_5 на 1/3 частину земельних ділянок кадастровий номер 5110136900:34:004:0052 площею 0,0316 га, та кадастровий номер 5110136900:34:004:0051 площею 0,0317 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та протиправно проводить державну реєстрацію право власності за ОСОБА_19
21.08.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано право власності ОСОБА_23 на земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 21.08.2020, укладених між ОСОБА_19 та ОСОБА_23 , посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_24 , реєстрові №№ 1630, 1632.
14.09.2020 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звернулись до Київського районного суду з позовом про визнання рішень державного реєстратора незаконними та їх скасування, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. На даний час розглядається цивільна справа № 947/24419/20.
З метою уникнення втрати протиправно набутого майна, шляхом витребування з його незаконного володіння спірних земельних ділянок, ОСОБА_23 укладає з ОСОБА_25 фіктивний договір позики, який вони умисно датують 14.08.2019. А саме бажаючи використати даний договір з метою звернення стягнення (продажу) земельних ділянок через органи Державної виконавчої служби України.
ОСОБА_25 звертається до Приморського районного суду м. Одеси із штучним позовом до ОСОБА_23 про стягнення боргу, справа № 522/14375/20, одночасно з позовом подає заяву про забезпечення позову, в якій просить суд арештувати земельні ділянки.
Законні власники земельних ділянок, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , з метою захисту своїх прав власності на спірні земельні ділянки та перешкодити реалізації умислу ОСОБА_25 і ОСОБА_23 щодо подальшого незаконного відчуження належного їм майна, в рамках вищезазначеної справи звертаються до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання договору позики фіктивним, надають аргументовані доводи щодо своїх позовних вимог.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.09.2020, залишеною в силі постановою Одеського апеляційного суду від 12.11.2020, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_25 про забезпечення його позову та арешті земельних ділянок.
ОСОБА_23 та ОСОБА_25 розуміючи неможливість реалізації свого спільного злочинного умислу щодо незаконного подальшого відчуження земельних ділянок за допомогою рішення суду, вигадують нову схему.
08.10.2020 ОСОБА_23 та ОСОБА_25 звертаються до приватного нотаріуса і укладають нотаріально посвідчений договір позики згідно якого ОСОБА_23 нібито позичає у ОСОБА_25 1 622 500 грн. строком до 16.10.2020, тобто строк позики складає всього 8 днів.
Вже 20.10.2020 ОСОБА_23 отримує у приватного нотаріуса виконавчий напис про стягнення цього фіктивного боргу і одразу звертається до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_26 із заявою про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в заяві просить звернути стягнення саме на земельні ділянки, незважаючи на наявність іншого майна у ОСОБА_23 . При цьому, ОСОБА_25 та ОСОБА_23 є бізнес партнерами, співзасновниками ТОВ «ЕКО ГРЕЙН» (код ЄДОРПОУ 37349927) зі статутним капіталом 1 980 000 грн.
22.10.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області ОСОБА_26 відкрито виконавче провадження № АСВП 63392914 про стягнення боргу зі ОСОБА_23 на користь ОСОБА_25 .
У той же день, 22.10.2020 приватним виконавцем ОСОБА_26 у рамках зазначеного виконавчого провадження прийнято постанову № 63392914 про арешт всього майна належного ОСОБА_23 , в тому числі накладено арешт на земельні ділянки площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052 та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які на праві власності належать ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
18.11.2020 приватним виконавцем ОСОБА_26 виставлено на продаж на аукціон через систему електронних торгів арештованого майна (СЕТАМ) земельні ділянки площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052 та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , який призначено на 18.12.2020.
15.12.2018 слідчим винесено постанову про визнання земельних ділянок за кадастровим номером 5110136900:34:004:0052, площею 0,0316 га, та кадастровим номером 5110136900:34:004:0051, площею 0,0317 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , речовим доказом, оскільки зазначені земельні ділянки відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
З метою забезпечення збереження речових доказів, сторона обвинувачення звертається до слідчого судді з даним клопотанням про арешт майна.
Дослідивши подане клопотання та долучені до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Як вбачається з поданого клопотання та долучених в його обґрунтування матеріалів, слідчим під час складання клопотання не було дотримано вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, що позбавляє можливості слідчого суддю розглянути таке клопотання по суті.
Так, в порушення вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна належним чином не обґрунтовано наявність підстав та необхідності в дії заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.
Зокрема, згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
Натомість з поданого клопотання вбачається, що слідчим формально, виклавши фактичні обставини ймовірного вчинення кримінально-протиправних дій, одним реченням було зазначено відповідну мету та завдання арешту майна, яке на думку слідчого, являється в достатній мірі обґрунтованим для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Між тим, по суті, таке посилання слідчого являється нічим іншим, як формальним цитуванням положень КПК України в частині, яка регламентує вирішення питання накладення арешту майна.
Оскільки такий підхід сторони обвинувачення до обґрунтування власної правової позиції являється в переважній мірі формальним, враховуючи, що з вказаного обґрунтування такого клопотання не можливо в повній мірі надати належну правову оцінку наявності підстав, й відповідності арешту майна меті та завданням кримінального провадження, слідчий суддя приходить до переконання про необхідність повернення такого клопотання прокурора, з встановленням відповідного процесуального строку, який буде в повній мірі необхідним для усунення вищевказаних недоліків такого клопотання.
За таких обставин та враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 170, 171, 172, 173 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12020160480002217, відомості про яке 26.08.2020внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України - повернути прокурору.
Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1