Дата документу 22.12.2020 Справа № 333/5646/18
Справа № 22-ц/807/3712/20 Головуючий у 1-й інстанції: Піх Ю.Р.
Є.У.№ 333/5646/18 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
22 грудня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Дашковської А.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському районі м. Запоріжжя про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та встановлення графіка зустрічей,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2020 року,
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському районі м. Запоріжжя про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та встановлення графіка зустрічей. Зазначав, що сторони до лютого 2016 року перебували у шлюбі, мають малолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання яких судовим наказом з нього стягуються аліменти. З початку 2018 року, відповідачка змінила адресу місця проживання, на його телефонні дзвінки не відповідає, перешкоджає йому зустрічатися з доньками. На даний час йому невідомо, де та з ким проживають його діти, які дитячі заклади відвідують, через що він не має можливості приймати участь у їх вихованні. З метою досудового врегулювання спору він звертався до органів опіки та піклування із заявою про встановлення графіку побачення з дітьми, але це звернення не дало ніяких результатів. Відповідач відмовилась повідомляти нову адресу місця свого проживання, посилаючись на побоювання за своє життя, психологічний та емоційний стан малолітніх дітей, оскільки, як нею було зазначено, під час сумісного проживання до неї та малолітніх дітей застосовувалось фізичне та психологічне насилля. Проте такого ніколи не було і у нього з дітьми завжди були гарні відносини. Посилаючись на вказані обставини, просив суд :
-зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з доньками.
-визначити такі способи участі вихованні дітей - особисте спілкування:
-побачення два рази на місяць з суботи на неділю з ночівлею на території проживання батька;
-спільний з батьком відпочинок у першу половину літніх, зимових, весінніх канікул;
-один раз на тиждень по буднях забирати дітей із дошкільного та шкільного навчальних закладів, у тому числі для відвідування дитячих заходів та розважальних установ;
-три рази на рік на строк від 7 до 14 днів з правом виїзду з міста на оздоровлення, відпочинок, екскурсії;
-в свята: дні народження дітей за домовленістю з матір'ю; день народження батька - ІНФОРМАЦІЯ_3 , день народження бабці - ІНФОРМАЦІЯ_4 , день народження дідуся - 27.05, у Різдво та Новий рік за вибором матері;
-зобов'язати відповідачку повідомляти його про строки виїзду та місце перебування доньок за межами міста Запоріжжя шляхом письмового повідомлення не пізніше, як за 5 днів.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2020 року позов задоволено частково. Усунуто перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з доньками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначено такий спосіб участі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у вихованні доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: побачення два рази на тиждень з 16.00 год. до 18.00 год. в присутності спеціаліста органу опіки та піклування. Зобов'язано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не перешкоджати зустрічам ОСОБА_1 з доньками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 особі адвоката Дерев'янко І.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач після розірвання шлюбу не приймає участі у житті дітей. Діти не мають бажання спілкуватись із позивачем, оскільки їх виховує інший чоловік, якого вони вважають своїм батьком. Зустрічі позивача із дітьми будуть суперечити їх інтересам, про що зазначив психолог у своєму висновку за результатами проведеного дослідження, проте суд першої інстанції цю обставину залишив без уваги, належної оцінки їй не надав. Вважає, що по справі не встановлено законних та правових підстави участі біологічного батька в житті дітей.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що підстави для усунення його від участі у вихованні дітей відсутні. З початку 2018 року відповідач почала проживати зі своїм співмешканцем за невідомою йому адресою, занесла номер його мобільного телефону до чорного списку , не відповідає на телефонні дзвінки, перешкоджає його зустрічам та побаченням з доньками. Востаннє він спілкувався з дітьми через засоби електронного зв'язку 16.03.2018. На даний час йому не відомо, де та з ким проживають діти, він не має можливості з ними бачитися і спілкуватися, оскільки відповідач перевела їх до інших навчальних закладів. Після розірвання шлюбу між сторонами виникали конфлікти з приводу побачень з дітьми, що підтверджується відповідними письмовими доказами. За весь час подружнього життя виконував свої батьківські обов'язки, добре ставився до своїх дітей, утримував і матеріально забезпечував сім'ю. Висновки психолога вважає упередженими, складеними зі слів відповідачки. Вказані висновки не відповідають фактичним обставинам і суперечать іншим доказам, які досліджувалися судом першої інстанції.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи ОСОБА_2 і її адвоката Дерев'янко І.О., заперечення ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено, що сторони з 17.06.2006 по 23.02.2016 перебували у шлюбі та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після розірвання шлюбу залишилися проживати з матір'ю та на утримання яких позивач сплачує аліменти.
Заборгованості зі сплати аліментів позивач не має.
Після розірвання шлюбу між сторонами склалися неприязні стосунки, оскільки не дійшли згоди щодо участі батька у вихованні дітей. Відповідачка створила іншу сім'ю і бажає усунути позивача від спілкування з дітьми.
За зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 і її діти не проживають, повідомити суду місце свого фактичного проживання відмовилася.
За інформацією КЗ «Запорізький обласний центр соціально-психологічної допомоги» ОСОБА_2 у березні 2017 разом з донькою ОСОБА_5 зверталася за психологічною підтримкою до комунального закладу через проблеми у вихованні та спілкуванні дітей з батьками. За час перебування в умовах денного стаціонару в центрі з 18.03.2017 по 05.05.2017 родина ОСОБА_6 отримала 10 психологічних послуг.
За висновком психологічного дослідження психолога-психоаналітика Запорізької обласної громадської організації «Об'єднання психологів та психоаналітиків «Взаємодія»., проведеного на замовлення відповідачки, у ОСОБА_3 , 2008 р.н., виявлені ознаки, які можуть свідчити про пережите домашнє насильство, що впливає на рівень психосоціального функціонування. У дитини сформоване негативне ставлення до батька ОСОБА_1 , тому дитині рекомендована подальша робота з психологом для формування впевненості в собі, знаттю напруги та володінні способам релаксації та саморегуляції.
Психологчне дослідження ОСОБА_4 , 2012 р.н., вказує на середній рівень психосоціального функціонування. ОСОБА_4 вважає своїм батьком ОСОБА_7 , тому при визначенні графіку побачень слід враховувати даний факт і бути обережним в організації зустрічей з біологічним батьком. На цих зустрічах присутність матері обов'язкова. Зустрічі з дитиною мають бути регулярними, ритмічними та константними, не порушувати режим дня дитини.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пояснили, що ОСОБА_2 є хорошою та доброзичливою мамою для доньок. Після розірвання шлюбу між сторонами склалися напружені стосунки, викликані бажанням батька бачитися з дітьми. Жоден із свідків не підтвердив, що позивач жорстоко поводився з дітьми, не бажає їх виховувати.
Свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 також підтвердили факт напружених відносин між колишнім подружжям через бажання батька приймати участь у вихованні дітей. Охарактеризували ОСОБА_1 з позитивної сторони, як хорошого батька, який має бажання та натхнення виховувати своїх малолітніх доньок.
Згідно висновку органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району м. Запоріжжя від 18.10.2019 визнано за доцільне встановити ОСОБА_1 побачення з дітьми щосуботи або щонеділі впродовж двох годин з 12.00 до 14.00, або в будь-який інший день та час за домовленістю між батьками в присутності матері.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - СЄПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст.111 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до ст.ст.112, 114 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
У преамбулі до Конвенції ООН «Про права дитини» зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України» наголошував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно із статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Отже, обов'язки щодо забезпечення розвитку дитини покладаються на обох батьків, кожен з батьків зобов'язаний приймати участь у вихованні дитини не епізодично, а постійно, характер таких зустрічей не повинен носити формальний характер, а між батьками та дитиною повинен існувати систематичний психоемоційний контакт, при цьому слід дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право на спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Таким чином, законодавством України закріплено обов'язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини. У іншого з батьків виникає зустрічний обов'язок не чинити цьому перешкоди.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Положеннями статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно із частинами першою та другою статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеній Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.59, є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
При вирішенні способу участі батька у житті дітей, суд врахував, що відповідачем не доведено, що спілкування батька з дітьми суперечитиме їх інтересам.
Суд першої інстанції при встановленні способу спілкування батька з дітьми дотримався розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Колегія суддів вважає, що визначений місцевим судом порядок та спосіб участі позивача у спілкуванні та вихованні дітей є таким, що відповідатиме якнайкращим їх інтересам, їх віковим потребам, та за сумлінного ставлення батька до виконання свого обов'язку, буде достатнім для забезпечення його участі у процесі виховання доньок.
Судом першої інстанції враховані як висновки психолога щодо психо-емоційного стану дітей, так і висновок органу опіки і піклування щодо участі батька у вихованні дітей та з урахуванням напружених стосунків між сторонами, обґрунтовано, з метою усунення сварок між сторонами в присутності дітей визнано за доцільне побачення батька з доньками не в присутності матері, а в присутності представника органу опіки і піклування.
Та обставина, що відповідач створила нову сім'ю і вихованням дітей займається її новий чоловік, не є достатньою підставою для усунення позивача від виконання своїх батьківських обов'язків.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.
Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Керуючись ст. ст.374,375,381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 24 грудня 2020 року.
Головуючий І.В. Кочеткова
Судді: А.В. Дашковська
О.М. Кримська