Справа № 947/36624/20
Провадження № 1-кс/947/20154/20
23.12.2020 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , вивчивши клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_2 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12020160000000922від 14.08.2020 року,за ознаками скоєння кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, -
Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020160000000922від 14.08.2020за ознаками скоєння кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
У ході проведення слідчих дій встановлено, що 14.08.2020, до слідчого управління ГУ НП в Одеській області надійшла інформація про те, що на території м. Одеса та Одеської області діє група осіб, учасники якої займаються незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, а саме зберіганням, фасуванням, виготовленням та збутом наркотичних засобів та психотропних речовин.
Разом з тим, під час проведення слідчих (розшукових) дій, органом досудового розслідування при оперативному супроводі УБН в Одеській області ДБН НП України встановлено, що до складу вказаної групи осіб входить ОСОБА_4 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, з метою відшукання речей, предметів та документів, які мають значення для встановлення об'єктивної істини у вказаному кримінальному провадженні, отримано ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси про дозвіл на проведення обшуку за адресою АДРЕСА_1 , де мешкає ОСОБА_4 .
Далі, 16.12.2020, в порядку ст. 236 КПК України, на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді, проведено слідчу дію, а саме обшук за адресою АДРЕСА_1 , де мешкає ОСОБА_4 , в ході проведення якого виявлено та вилучено зазначене у клопотанні майно.
З метою забезпечення збереження вилученого майна, сторона обвинувачення звертається до слідчого судді з даним клопотанням про накладення арешту майна.
Дослідивши подане клопотання та долучені до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Як вбачається з поданого клопотання та долучених в його обґрунтування матеріалів, слідчим під час складання клопотання не було дотримано вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, що позбавляє можливості слідчого суддю розглянути таке клопотання по суті.
Так, в порушення вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна належним чином не обґрунтовано наявність підстав та необхідності в дії заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, оскільки жодним чином не обґрунтовано, яке відношення громадянин ОСОБА_4 має до розслідуваного кримінального провадження, а відтак й, з огляду на які відомості, сторона обвинувачення прийшла до переконання про відповідність вилученого майна категорії речових доказів.
Зокрема, з поданого клопотання формально вбачається, що вилучене майно могло бути набутим кримінально-протиправним шляхом, могло використовуватися в якості знаряддя вчинення кримінального правопорушення, бути об'єктом та предметом кримінального правопорушення.
При цьому, з огляду на які конкретно обставини та відомості представники сторони обвинувачення прийшли до такого переконання, мотивувальна частина поданого стороною обвинувачення клопотання про арешт майна не містить.
Так, до матеріалів даного клопотання не долучено ні відповідного висновку експерта, з дослідження якого вбачалося б відповідність вилученої речовини до категорії предметів, які вилучені з обігу, а також письмового повідомлення про підозру громадянина ОСОБА_4 , у випадку, якби відповідність такої речовини категорії речових доказів знайшла б своє підтвердження в рамках даного кримінального провадження.
Крім того, слідчий суддя зазначає, що до матеріалів поданого клопотання стороною обвинувачення не було долучено відповідних документів, які б підтверджували право власності на вилучене майно відповідних осіб, що стосується вилученого мобільного телефону.
Вказані відомості, у своїй сукупності, свідчать про поверхневий підхід до складання даного клопотання про арешт майна, з огляду на що, слідчий суддя приходить до переконання про необхідність повернення такого клопотання про арешт майна прокурору, встановивши йому відповідний процесуальний строк для усунення зазначених у даній ухвалі слідчого судді недоліків.
За таких обставин та враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 170, 171, 172, 173 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_2 , яке погоджено прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12020160000000922від 14.08.2020 року,за ознаками скоєння кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України - повернути прокурору.
Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1