Дата документу 17.12.2020 Справа № 317/1190/20
Єдиний унікальний №317/1190/20 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/1704/20 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
17 грудня 2020 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровськ, громадянина України, який має середньо-спеціальну освіту, не працює, неодружений, проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
05 квітня 2007 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровськ за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки;
20 лютого 2008 року Червоногвардійським районним судом м.Дніпропетровськ за ч.1 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст.71 КК України частково приєднано не відбутий строк 6 місяців за вироком Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ від 05 квітня 2007 року та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;
19 вересня 2011 року Амур - Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровськ за ч.2 ст.263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 3 роки;
07 листопада 2012 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровськ за ч.2 ст.186, ст.69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
03 червня 2014 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровськ за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
03 липня 2014 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровськ за ч.1 ст.263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ч.4 ст.70 КК України дане покарання поглинено покаранням за вироком Кіровського районного суду від 03 червня 2014 року, до відбування - 4 роки позбавлення волі;
13 листопада 2014 року Червоногвардійським районним судом м.Дніпропетровськ за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ч.1 ст.70 КК України дане покарання поглинено покаранням за вироком Кіровського районного суду від 03 червня 2014 року, до відбування - 4 роки позбавлення волі. 08 грудня 2017 року звільнений з Солонянської ВК №21 за відбуттям строку покарання,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 .
Прокурор Запорізької місцевої прокуратури №2 ОСОБА_8 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 26 серпня 2020 року, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки. На підставі ст.76 КК України зобов'язано ОСОБА_6 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили постановлено залишити без змін - особисте зобов'язання.
Вирішена доля речових доказів у кримінальному провадженні.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини провадження та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його м'якості. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Свої вимоги прокурор мотивує тим, що судом першої інстанції фактично не враховано, що ОСОБА_6 раніше вчиняв злочини, передбачені ч.1 ст.309, ч.1 ст.263, ч.2 ст.186 КК України, вчинення останнім злочину 20 лютого 2020 року, на думку апелянта, свідчить про небажання ОСОБА_6 ставати на шлях виправлення та стійку антисоціальну спрямованість. Крім того, обвинувачений не працює, внаслідок чого може продовжити свою злочинну діяльність і надалі. Викрадене майно повернуто потерпілій не обвинуваченим, а органами досудового розслідування.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_6 просить вказану скаргу залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Обвинувачений зазначає, що потерпіла до нього претензій не має. Він проживає без реєстрації у зв'язку з тим, що він з 12 років є сиротою, після виходу з дитячого будинку свого житла не мав і не має по теперішній час. Зараз він не одружений, проте перебуває у цивільному шлюбі, працює, хоча і неофіційно. Він розкаявся у вчиненому та сприяв у розкритті злочину, тому просить не позбавляти його волі.
Згідно з вироком суду, 20 лютого 2020 року приблизно о 21 годині 50 хвилин, ОСОБА_6 , діючи умисно, з корисливих мотивів, прибув до території домоволодіння, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , де розуміючи, що за його діями не спостерігають сторонні особи, пройшов через незачинену хвіртку на територію двору, звідки таємно викрав металеву драбину довжиною 3 метри, вартість якої згідно з висновком експерта №777/20 від 21 лютого 2020 року складає 1160 гривень, та металевий багажний відсік витримки, вартість якого згідно з висновком експерта №777/20 від 21 лютого 2020 року складає 423 гривні 43 копійки.
Внаслідок злочинних дій ОСОБА_6 потерпілій ОСОБА_9 завдана матеріальна шкода на суму 1 583 гривні 43 копійки.
Заслухавши доповідь судді; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і наполягав на скасуванні вироку суду першої інстанції та ухваленні нового вироку з урахуванням вимог апеляційної скарги; обвинуваченого ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково, з таких підстав.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
На думку колегії суддів, оскаржуваний вирок суду цим вимогам закону не відповідає через таке.
Як вбачається з матеріалів провадження та вироку суду, докази судом першої інстанції досліджені в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, оскільки, як зазначено у вироку, обвинувачений повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому правопорушення та не оспорював фактичні обставини. Окрім показань обвинуваченого інші докази не досліджувались.
В той же час, у своїх показаннях у судовому засіданні, зафіксованих на технічному носії інформації та відображених у вироку суду, обвинувачений зазначив, що 20 лютого 2020 року ввечері, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, він вирішив залізти до чужого будинку, розшукував свою співмешканку. На територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає приятелька його співмешканки пройшов через незачинену хвіртку, вдома нікого не було, а тому він викрав металеву драбину та металевий багажний відсік витримки.
Отже, обвинувачений не підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, а саме те, що він прибув до території домоволодіння потерпілої саме з метою викрадення чужого майна.
При апеляційному розгляді обвинувачений також заперечував той факт, що потрапив до території домоволодіння потерпілої ОСОБА_9 саме з метою вчинити крадіжку, а вказав на те, що шукав свою співмешканку, з якою до цього він неодноразово відвідував потерпілу. Не заставши господарку вдома та побачивши певне майно, він вирішив його викрасти.
В свою чергу, вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої обтяжуючої обставини як крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, слід з'ясовувати, з якою метою особа опинилася у житлі, іншому приміщенні чи сховищі, коли у неї виник умисел на заволодіння майном. Така обставина має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном. Не можна кваліфікувати як вчиненні з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище дії особи, яка потрапила до житла, іншого приміщення чи сховища без наміру вчинити викрадення, а потім заволоділа чужим майном.
Викладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (п.22).
Проте, суд першої інстанції не з'ясував належним чином всі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та дійшов помилкового висновку про визнання обвинуваченим фактичних обставин, які викладені в обвинувальному акті, та про можливість застосування положень ч.3 ст.349 КПК України. Як наслідок, висновки суду в частині кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.3 ст.185 КК України не підтверджуються доказами, на які послався суд у вироку (показаннями обвинуваченого), є передчасними, такими, що зроблені без повного і всебічного з'ясування обставин провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
У зв'язку з викладеним, оскаржуваний вирок суду першої інстанції не може бути визнаний законним та обґрунтованим, тому на підставі ст.ст.409,412 КПК України підлягає безумовному скасуванню.
Оскільки, діючи в межах ст.404 КПК України, колегія суддів не може виправити вказані недоліки, виходячи з загальних засад кримінального провадження, закріплених у ст.ст.7-9 КПК України, скасовуючи оскаржуваний вирок, колегія суддів вважає за необхідне призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Що стосується доводів прокурора в апеляційній скарзі про безпідставне застосування судом першої інстанції положень ст.ст.75, 75 КК України та звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням, то колегія суддів вважає ці доводи слушними.
Так, звільняючи обвинуваченого (який раніше неодноразово судимий за вчинення тяжких злочинів проти власності), від призначеного покарання з випробуванням, суд не навів у вироку переконливого обґрунтування для такого звільнення, а врахував лише те, що з часу звільнення після повного відбуття покарання в місцях позбавлення волі пройшло понад три роки.
Отже, при новому розгляду необхідно врахувати викладене в даній ухвалі, повно і всебічно з'ясувати обставини провадження, і в залежності від встановленого, прийняти законне та обґрунтоване рішення, належним чином вмотивувавши його. Якщо при новому розгляді обсяг обвинувачення буде підтверджений належними, допустимими та достатніми доказами, а інших обставин, що пом'якшують покарання, ніж зазначені в оскаржуваному вироку, не буде встановлено, вважати застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 за вказаним вироком положень ст.ст.75, 76 КК України і звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням необґрунтованим.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора Запорізької місцевої прокуратури №2 ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 26 серпня 2020 року, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, та засуджено, скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4