22-ц/804/2913/20
223/70/18
Єдиний унікальний номер 223/70/18
Номер провадження 22-ц/804/2913/20
23 грудня 2020 року м. Маріуполь
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Баркова В.М., Принцевської В.П,
сторони :
позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 02 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Сенаторова В.А., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
30 січня 2018 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в сумі 68648,50 гривень.
В обґрунтування позову зазначив, що 09 липня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі стартовим капіталом 3200 грн і процентною ставкою 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом, проте умови Кредитного договору відповідачем належним чином не виконуються. Станом на 30.11.2017 року заборгованість за кредитним договором складала 68648,50 грн., з яких 3186,72 грн. - заборгованість за кредитом; 57954,71грн - заборгованість за простроченими відсотками; 4000 грн. - нарахована пеня та комісія, 250 грн - штраф (фіксована частина), 3257,07 грн - штраф (процентна складова). Позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 68648.50 грн. і судові витрати.
Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 02 липня 2020 року в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та задовольнити вимоги банку. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості, оскільки не встановив усі обставини для вирішення спору. Так, суд виходив з того, що сплинув строк позовної давності після останнього платежу позичальника, і не з'ясував строк дії договору, який дорівнює строку дії картки. Отже, судом не враховано, що банк звернувся до суду в межах строку позовної давності, а відповідачем зобов'язання за кредитом не виконані, тому є підстави для задоволення позову.
Відповідно до ч.13 ст.7, ч.ч. 1,3 ст.368, ч.1 ст.369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до укладеного договору б/н від 09.07.2008р. відповідач ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 3200,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.(а.с.7-8)
Судом зазначено, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 30.11.2017р. має заборгованість на загальну суму 68648,50 грн., яка складається з заборгованості за кредитом - 3186,72 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 57954,71 грн., 4000,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, штраф (фіксована частина) - 250,00 грн., штраф (процентна складова) - 3257,07 грн. (а.с.4-6).
Розмір заборгованості відповідач не оспорював, а заявив про сплив строку позовної давності до вимог банку. (а.с.132)
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що з 2014 року банк до відповідача з вимогами щодо повернення кредитного боргу не звертався, і що станом на дату подачі позову до суду 02.02.2018 року позивач пропустив строк позовної давності, а з клопотанням про поновлення пропущеного строку не звертався. Оскільки позовну заяву було подано до суду 02.02.2018 року, тобто після спливу строку позовної давності, то суд застосовав наслідки спливу строку позовної давності за клопотанням відповідача, відмовивши в задоволенні позову.
При цьому відповідач погодився з висновком суду про відмову в позові за пропуском позовної давності, а не за недоведеністю вимог банку - рішення суду ОСОБА_1 не оскаржував.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).
Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14.
Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 були видані кредитні картки № НОМЕР_1 з терміном дії до 30.09.2009 року, № НОМЕР_2 з терміном дії з 05.05.2009 року, № НОМЕР_3 на період з 04.07.2012 року по 31.12.2015 року.
Зі справи вбачається, що банк звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом 30 січня 2018 року (а.с.23).
Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що строк дії останньої картки закінчився 31 грудня 2015 року, а з позовом банк звернувся 30 січня 2018 року, то висновки суду першої інстанції в частині пропуску строку позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредитом не ґрунтуються на вимогах закону.
Отже, вимоги позивача щодо стягнення суми заборгованості по тілу кредиту з позичальника підлягають задоволенню в розмірі 3186,72 грн.
Поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань, що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позивачем колегії суддів надано виписку по рахунку відповідача, з якого вбачається, що платіжними картками № НОМЕР_1 з терміном дії до 30.09.2009 року, № НОМЕР_2 з терміном дії з 05.05.2009 року, № НОМЕР_3 на період з 04.07.2012 року по 31.12.2015 року позичальник користувався, проводив операції, отримував кредитні кошти.
Як встановлено зі справи, банк звернувся до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом 30.01.2018 року.
Таким чином, враховуючи, що строк дії останньої картки закінчився 31 грудня 2015 року, а з позовом банк звернувся 30 січня 2018 року, то висновки суду першої інстанції в частині відмови в позовних вимогах про стягнення заборгованості за відсотками також є передчасними.
Договором № б/н від 09 липня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , встановлено обов'язок відповідача в межах строку кредитування повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними платежами) кожного місяця.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (п. 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12).
Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в п. 91 постанови від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За умовами договору № б/н від 09 липня 2008 року відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів кожного місяця впродовж строку кредитування (до останнього дня грудня 2015 року), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.
Матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом 30 січня 2018 року, тому з відповідача на користь позивача в межах строку позовної давності підлягають до стягнення проценти, починаючи з 30 січня 2015 року по останній день грудня 2015 року (строк дії останньої картки).
Пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що банк має право в односторонньому порядку без попереднього повідомлення клієнта встановлювати на платіжну картку кредитний ліміт у валюті картки з наступною зміною його розміру у відповідності до кредитної історії.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Таку правову позицію виклав Верховний Суд України в постанові від 17 жовтня 2017 року у справі за № 6-1374цс17 (аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року та 30 листопада 2016 року).
Матеріали справи не містять даних щодо повідомлення відповідача про зміну процентної ставки відповідно до процедури, встановленої договором та законом.
Оскільки позивачем не було надано достатніх доказів на підтвердження виконання банком свого обов'язку проінформувати позичальника про зміну відсоткової ставки, то при розрахунку заборгованості за кредитним договором слід використовувати первинно встановлену в договорі процентну ставку 3 % щомісяця, що складає 36 % річних.
Таким чином, за розрахунком колегії суддів, розмір заборгованості відповідача по процентам за вказаний період складає 1051,62 грн, виходячи з розміру заборгованості за тілом кредиту на 30.01.2015 року в сумі 3186,72 грн, базової кредитної ставки і періоду заборгованості, що входить в межі позовної давності (11 місяців 1день) .
Вказана сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
У позовній заяві позивач також просить стягнути 4000,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, штраф (фіксована частина) - 250,00 грн., штраф (процентна складова) - 3257,07 грн. (а.с.4-6). При цьому сума заборгованості за комісією та пенею не відокремлена, визначена одною сумою, що позбавляє колегію суддів перевірити порядок нарахування комісії та пені, які за призначенням мають різну природу.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669 від 02.09.2014 року, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р та розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р до зазначених населених пунктів також належить село Богоявленка Мар'їнського району Донецької області.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що місце реєстрації та проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстроване у селі Богоявленка Мар'їнського району Донецької області.
Таким чином, враховуючи вимоги Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014р. №1669-VII, у задоволенні вимог банку про стягнення з відповідача штрафу та пені слід відмовити.
Отже стягненню з відповідача підлягає сума заборгованості, яка складається з 3186,72 грн - заборгованості за кредитом; 1051,62 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом.
Враховуючи викладене, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання до суду першої інстанції позовної заяви, позивач сплатив судовий збір в розмірі 1762 грн . За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2643 грн .
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог (заявлено вимоги на 68648,50 грн., задоволено в розмірі 4238,34 грн., що складає 6,17% від суми заявлених вимог), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого судового збору у розмірі 108,71 грн. (сплачено 1762 грн х 6,17%) - за розгляд справи судом першої інстанції та 163,07 грн. - за подачу апеляційної скарги (сплачено 2643 грн х 6,17%).
Таким чином, перевіривши справу, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, а саме, про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Враховуючи вищенаведене, з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню заборгованість в розмірі 4238,34 грн за кредитом б/н від 09 липня 2008 року станом на 30 листопада 2017 року, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 3186,72 грн, заборгованості за процентами в розмірі 1051,62 грн. А в частині задоволення вимог позивача до позичальника про стягнення сум комісії, пені та штрафів необхідно відмовити з інших підстав.
Керуючись ст.374, 367, 376, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 02 липня 2020 року скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом б/н від 09 липня 2008 року станом на 30 листопада 2017 року заборгованість за кредитом в розмірі 3186 (три тисячі сто вісімдесят шість ) грн 72 коп., заборгованість за процентами в розмірі 1051 (одну тисячу п'ятдесят одну) грн 62 коп., а всього 4238 (чотири тисячі двісті тридцять вісім) грн 34 коп.
У задоволенні вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення сум пені та штрафів відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» у відшкодування витрат на судовий збір 271 (двісті сімдесят одну грн. 78 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Судді Є.Є.Мальцева
В.М. Барков
В.П. Принцевська