Справа № 675/1573/20
Провадження № 1-в/675/152/2020
"22" грудня 2020 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі головуючої - судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
захисника адвоката ОСОБА_4 ,
засудженого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі засідань у приміщенні суду у м. Ізяславі у режимі відеоконференції клопотання засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя м. Бурина Сумської області, такого, що відбуває покарання у Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)», такого, що тимчасово перебуває у Державній установі «Сумській слідчий ізолятор» про зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання та звільнення від відбування покарання,
Засуджений ОСОБА_5 20 серпня 2020 року звернувся до суду з клопотанням про зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» № 838-VIII від 26 листопада 2015 року (далі Закон № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) та звільнення його від відбування покарання. Засуджений вважає, що до нього підлягає застосуванню вказаний закон, який іншим чином поліпшує становище особи. На думку ОСОБА_5 до нього слід застосувати вказаний закон з метою поліпшення становища засудженого в аспекті звільнення ОСОБА_5 від довічного позбавлення волі на підставі Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, тому що у зазначеному законі чітко вказано, що при призначенні основного покарання, не зазначеного у ч. 1 ст. 72 КК України, суд зобов'язаний повністю звільнити засудженого від відбування покарання. Оскільки таке покарання як довічне позбавлення волі у ч. 1 ст. 72 КК України не зазначено, ОСОБА_5 вважає, що суд зобов'язаний його звільнити від такого основного покарання як довічне позбавлення волі. На переконання засудженого, не застосування до нього Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року буде прямо вказувати на дискримінацію, яка у будь-яких своїх проявах заборонена як національним законодавством, так і Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, міжнародними договорами, ратифікованими Україною.
12 жовтня 2020 року засуджений ОСОБА_5 звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області з аналогічним клопотанням. За клопотанням ОСОБА_5 ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2020 року справи об'єднані в одне провадження для спільного розгляду та вирішення.
Засуджений ОСОБА_5 , його захисник адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні заявлені вимоги підтримали з мотивів, наведених у клопотаннях.
Прокурор заперечував проти задоволення заявлених ОСОБА_5 клопотань через відсутність підстав для їх задоволення.
Допитавши засудженого, перевіривши матеріали справи, з'ясувавши позиції захисника та прокурора, суд приходить до висновку, що подані клопотання задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, тому суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституціїі в усіх необхідних випадках застосовувати її як акт прямої дії.
Конституційний Суд України в своєму рішенні № 17-рп/2010 від 29 червня 2010 року зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3).
Згідно з ч. 1 ст. 3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
У силу ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Законом України № 838-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року, який вступив в дію 24 грудня 2015 року, в ч. 5 ст. 72 КК України щодо зарахування строку попереднього ув'язнення були внесені зміни.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у зазначеній редакції зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
У строк попереднього ув'язнення включається, у тому числі, строк: затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження; перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.
Відповідно до Закону України № 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» від 18 травня 2017 року, який набув чинності 21 червня 2017 року, ч. 5 ст.72 КК викладено у такий редакції: «попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті».
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Отже попереднє ув'язнення у розумінні положень ст. 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» закінчується з моменту набрання вироком законної сили.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17, провадження № 13-31кс18) викладено правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК України (зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання), згідно якого якщо особа вчинила злочин в період з 24 грудня 2015 року до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (пряма дія Закону № 838-VIII);якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. В такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію; якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 2046-VIII (пряма дія Закону № 2046-VIII).
ОСОБА_5 був затриманий як особа, підозрювана у вчиненні злочину, 30 вересня 2003 року. Вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Сумської області від 15 грудня 2004 року ОСОБА_5 засуджений за ст. ст. 115 ч. 2 п. п. 1, 6, 12; 187 ч. 4; 289 ч. 3; 194 ч. 2; 357 ч. 3; 70 ч. 1 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. Вказаний вирок набрав законної сили 22 березня 2005 року відповідно до розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили.
Питання зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання ОСОБА_5 розглядалось Ізяславським районним судом Хмельницької області, ухвалою № 675/484/17 від 15 травня 2017 року, яка набрала законної сили 30 травня 2017 року, клопотання задоволено, зараховано у строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_5 строк його попереднього ув'язнення з 30 вересня 2003 року по 22 березня 2005 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В ході судового розгляду суду не було наведено жодних обґрунтувань та не було надано жодних доказів того, що таке зарахування проведено не в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 72 КК України при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:
1) одному дню позбавлення волі відповідають:
а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;
б) два дні обмеження волі;
в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
г) вісім годин громадських робіт;
2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:
а) два дні обмеження волі;
б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.
Відповідно до ст. ст. 50, 51 КК України покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчинені злочину, які обидва мають початок строку відбуття покарання, яке встановлює суд у вироку.
Було б неправильним вважати, що довічне позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк не є тотожними поняттями, тобто це покарання у виді позбавлення волі, які різняться наявністю чи відсутністю кінцевого терміну відбуття покарання та режимом відбуття покарання, яке регламентується КВК України.
Підтвердження цієї позиції законодавця міститься у наступному.
Зміст ст. 64 КК України є логічним продовженням змісту ст. 63 КК України. Так в ст. 64 КК України відсутнє посилання, що покарання у виді довічного позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до виправної колонії максимального рівня, в той час, як ст. 63 КК України містить посилання на те, що вказане покарання полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
Таким чином, у ч. 1 ст. 72 КК України йдеться про позбавлення волі без уточнення з наявністю чи відсутністю кінцевого терміну відбуття покарання.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17, провадження № 13-31кс18) викладено правовий висновок щодо правової природи зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання (ч. 5 ст. 72 КК України) порядок зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання передбачений саме законом України про кримінальну відповідальність, а не будь-яким іншим (в т.ч. кримінальним процесуальним законодавством). Так, ст. 72 КК України, норма якої застосовується і є предметом розгляду в цьому касаційному провадженні, розміщена в розділі ХІ Загальної частини КК України під назвою «Призначення покарання». А згідно з положеннями ч. 3 ст. 3 КК України злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом;
- встановлене у ч. 5 ст. 72 КК України як в окремій структурній частині (нормі) закону про кримінальну відповідальність правило безпосередньо пов'язане з тим обсягом правообмежень, які особа зазнає у зв'язку із вчиненим злочином;
- відповідно до ст. 1 Закону України від 30 червня 1993 року № 3352-XII «Про попереднє ув'язнення» таке ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Проте у ст. 72 КК України йдеться не про застосування попереднього ув'язнення як кримінального процесуального заходу, а про зарахування його строку у строк покарання. Таким чином, у зазначеній нормі КК України йдеться про визначення кінцевої тривалості покарання, яке особа повинна відбувати.
Таким чином суд приходить до переконливого висновку про відсутність підстав для застосування положень ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року до вимог засудженого про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання та звільнення від відбування покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст. 72 ч. 5 КК України, ст.ст. 537, 539 КПК України,
У задоволенні клопотання ОСОБА_5 про зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання та звільнення від відбування покарання відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення, а засудженим - протягом семи днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: ОСОБА_1