465/2714/17
6/465/214/20
судового засідання
23.12.2020 року м. Львів
Франківський районний суд м.Львова у складі:
головуючої-судді Мартинишин М.О.
з участю секретаря судового засідання Мацко Х.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові подання державного виконавця Франківського ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Львів) Бойка П.П. про визначення частки майна боржника -
державний виконавць Франківського ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Львів) Бойко П.П. звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника, посилаючись на те, що на примусовому виконанні Франківського ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Львів) перебуває виконавче провадження № 55973082 з примусового виконання виконавчого листа № 2/465/1816/17 від 27.02.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 112 575,30 грн. 14.03.2018 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП № 55973082 та винесено постанову про накладення арешту на майно боржника. На виклик державного виконавця боржник не з'являється та жодних пояснень з приводу погашення заборгованості не надає. Станом на 02.12.2020 боржником борг не погашено. Державним виконавцем скеровано запити в реєструючі органи щодо наявності у боржника рахунків,доходів, рухомого та не рухомого майна. Однак вказані заходи результату не дали, у боржника на відкритих рахунках кошти відсутні, не виявлено дохід у формі стипендії, пенсії, заробітної плати, тощо. Разом із тим, державним виконавцем було встановлено, що боржник на праві спільної сумісної власності володіє квартирою АДРЕСА_1 . Іншого майна, на яке можна було б провести стягнення за боржником не виявлено. Визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній власності є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу, а тому просить визначити частку боржника у квартирі АДРЕСА_1 , співвласником якої він являється. Просить подання задовлити.
Державний виконавець у судове засідання не з'явився, хоча повідомлявся належним чином, однак подав на адресу суду заяву про розгляд даної заяви у його відсутності.
Інші учасники судового розгляду у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про день, час та місце розгляду справи. Однак їх неявка не перешкоджає вирішенню питання по суті, а тому суд вважає, що подання слід слухати у їх відсутності на підставі наявних доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подання, подані державним виконавцем документи, суд приходить до висновку, що таке подання слід задовольнити з наступних підстав.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні Франківського ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Львів) перебуває виконавче провадження № 55973082 з примусового виконання виконавчого листа № 2/465/1816/17 від 27.02.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 112 575,30 грн.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження».
14.03.2018 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП № 55973082 та винесено постанову про накладення арешту на майно боржника.
В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем здійснювалися виклики боржника, однак такий з'являється, було перевірено, що боржника на відкритих рахунках кошти відсутні та не виявлено дохід у формі стипендії, пенсії, заробітної плати, тощо.
Відповідно до положень ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов'язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Відповідно до ч.6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з ст.443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
У відповідності свідоцтва про право власності на квартиру(будинок) №172856 від 05.03.1994 року, боржник володіє квартирою АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності. Іншого майна належного боржнику під час примусового виконання рішення суду державним виконавцем не виявлено.
Частиною першою статті 368 ЦК України визначено, що спільна сумісна власність - це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, провадиться згідно зі статтею 370 ЦК України, відповідно до якої співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
Відповідно до ч. 2 ст.370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного з співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Доказів того, що між боржником та заінтересованими особами були домовленості щодо іншого розподілу часток в праві спільної сумісної власності, суду не надано.
Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 року у справі № 464/2227/17 зазначив, що задовольняючи подання державного виконавця про визначення частки майна боржника, яким він володіє спільно із іншими особами, суд першої інстанції правомірно виходив із того, що визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності є необхідним для здійснення виконавчого провадження і визначення частки не призведе до звуження належних боржнику прав на житло, оскільки предметом розгляду подання не є звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.
Боржник у добровільному порядку рішення суду не виконує, при примусовому виконанні судового рішення, грошових коштів які б були виявлені для погашення заборгованості та майна у нього не має. Отже, наявні в матеріалах подання докази свідчать про умисне ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на боржника.
Судом враховано, що згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, а саме рішенням від 17.05.2005 року по справі «Чіжов проти України» визначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок і так, щоб ця система (виконання рішень) була ефективною як в теорії, так і на практиці. А виконання рішень має відбуватись таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та, що система ефективна і законодавчо і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, встановленої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду 15 січня 2020 року по справі № 367/6231 /16-ц зазначила, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про ВП 1999 (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена. Таким чином, з урахуванням наявності суперечливих висновків судів касаційної інстанції, наявні підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (провадження № К/9901/8843/18) шляхом вказівки, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яка може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
Враховуючи вказане вище, суд приходить до переконання, що визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення з боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.
Визначення такої частки не призведе до звуження належних боржнику прав на житло чи на інше майно, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.
Таким чином, суд вважає, що частка боржника ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , складає 1/3 частки.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що подання слід задовольнити, оскільки рішення суду не виконується та у боржника відсутнє майно, на яке б могло бути стягнення, тому є всі підстави для визначення частка майна боржника ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , якою вона володіє спільно з іншими особами, складає у розмірі 1/3 частки.
Керуючись ст.ст. 222, 247, 258-260, 353, 443 ЦПК України -
постановив:
подання задоволити.
Визначити, що частка майна боржника ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , якою вона володіє спільно з іншими особами, складає у розмірі 1/3 частки.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана Львівського апеляційного судупротягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України п. п. 15., 15.5 до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Франківський районний суд м.Львова.
Суддя: Мартинишин М.О.