Справа № 206/5257/20
Провадження № 3/206/2364/20
24.12.2020Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Поштаренко О.В.
за участю секретаря: Леонова О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро матеріали, які надійшли з Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, працюючої на посаді продавця «100 дрібниць», яка зареєстрована за адресою та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
за участю особи відносно якої складено протокол: ОСОБА_1
19.11.2020 до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшла справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24.11.2020 адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст. 44-3КУпАП повернуто до Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області для належного доопрацювання.
16.12.2020 до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшла справа з Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області після доопрацювання.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ №003938 від 15.11.2020 гр. ОСОБА_1 15.11.2020 о 14 год. 00 хв. не припинила діяльність магазину «100 дрібниць» не продовольчих товарів, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , своїми діями ОСОБА_1 порушила п.п.4 п.15 Постанови КМУ №641 від 22.07.2020 (зі змінами) та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст.44-3 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 суду показала, що 15.11.2020 прийшла влаштовуватися на роботу на посаду продавця магазину «100 дрібниць» та почала робити переоблік товару, в цей час до магазину зайшли співробітники поліції та склали на ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення, за ст. 44-3 КУпАП, однак вона навіть на той час не була працевлаштована, трудовий договір не підписувала, у зв'язку з чим просила закрити протокол про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в п.п.66-69 рішення у справі «Смірнова проти України», «…сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до інших учасників процесу та суду, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи протягом розумного строку…».
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції ООН про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення. Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборонні обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» №28249/95 від 19.06.2001, в п.53 якого зазначено, що «…право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави ...», тобто уникнення зловживання суб'єктами такими правами.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Диспозицією статті 44-3 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Диспозиція цієї норми закону, як зазначалося вище, є бланкетною і лише описує безпосередньо саме правопорушення, але для повного визначення ознак цього правопорушення відсилає до інших галузей права, тобто відсилає до інших норм права чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки осіб, передбачених в умовах карантину. Зокрема, така норма має загальний і конкретизований зміст. Загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті КУпАП і в обов'язковому порядку включає положення інших нормативно-правових актів. Із загальним змістом бланкетної диспозиції пов'язане визначення діяння як правопорушення певного виду та встановлення за нього адміністративної відповідальності, а конкретизований зміст цієї диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює адміністративно-правову норму більш конкретним змістом.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 своїми діями порушила вимоги п.п.4 п.15 Постанови КМУ №641 від 22.07.2020 (зі змінами).
Відповідно до п.п.4 п.15 Постанови КМУ №641 від 22.07.2020 (зі змінами), додатково до обмежень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, в період з 00 годин 00 хвилин суботи до 00 годин 00 хвилин понеділка на території України з 14 листопада 2020 р. до 30 листопада 2020 р. забороняється приймання відвідувачів суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері торговельного і побутового обслуговування населення, крім: торгівлі продуктами харчування на торговельних площах, не менше 60 відсотків яких призначено для торгівлі продуктами харчування, пальним, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, ветеринарними препаратами, кормами; провадження діяльності з надання фінансових послуг, діяльності фінансових установ і діяльності з інкасації та перевезення валютних цінностей, діяльності операторів поштового зв'язку, а також медичної практики, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів (без зон харчування), діяльності з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів; торговельної діяльності із здійсненням адресної доставки замовлень.
Отже, заборона здійснення діяльності стосується саме суб'єкта господарювання і тому в даному випадку суб'єкт адміністративного правопорушення є спеціальний .
Згідно до ч.ч.1, 2 ст.3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.
Відповідно до ст.42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.55 ГК України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно до ст.65 ГК України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
Отже відповідальність за порушення заборони здійснення торгівельної діяльності в період карантину може нести лише власник підприємства або його керівник.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ №003938 від 15.11.2020 вбачається, що остання працює продавцем магазину «100 дрібниць», однак в письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що вона навіть там не працювала, а лише прийшла влаштуватися на роботу, підтверджуючих документів співробітниками поліції, про те що остання є суб'єктом господарювання суду надано не було.
Таким чином, оскільки, ОСОБА_1 не була на той час працівником, а лише намагалася влаштуватися на роботу та робила переоблік товару і не несе відповідальності за своїми зобов'язаннями в межах ввіреного їй в користування майна, її дії не є самостійними, і направлені не на отримання прибутку, а на отримання оговореної з власником майна заробітної плати, тому в даному випадку ОСОБА_1 не є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП і пов'язаного з дотриманням п.п.4 п.15 Постанови КМУ №641 від 22.07.2020 (зі змінами).
Згідно до ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі Аллене де Рібемон проти Франції від 10 лютого 1995 року підкреслив, що принцип презумпції невинуватості порушується, «якщо суд оголосить обвинуваченого винним, коли його вина не була попередньо доведена».
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, при відсутності достатніх і переконливих доказів скоєння адміністративного правопорушення та наявності вини ОСОБА_1 справу про адміністративне правопорушення у відношенні неї слід провадженням закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбачене ст.44-3 КУпАП.
Керуючись ст.ст.245, 247, п.1, 280 КУпАП України, суддя,-
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю в діях останньої складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя О.В. Поштаренко