24 грудня 2020 року
м. Київ
справа №160/9721/18
адміністративне провадження №К/9901/35552/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,
розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 (суддя Врона О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 (головуючий суддя Іванов С.М., судді Чепурнов Д.В., Коршун А.О.),
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС №0389807/1316-0410 від 15.03.2018.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка послалася на те, що вона є власником об'єкта нежитлової нерухомості - будівлі фруктосховища, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який згідно з підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК) не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відтак, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням їй протиправно визначені податкові зобов'язання з цього податку в розмірі 27886,40 грн за 2017 рік.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2019, яке було залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій вказали, що на об'єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачці, не поширюється податкова пільга, встановлена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК. За висновком суду, ця пільга не стосується нерухомого майна, яке належить фізичній особі-підприємцю чи фізичній особі, а встановлена виключно для промислового підприємства в розумінні норм Господарського кодексу України.
Позивачка подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, у якій просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі.
В касаційній скарзі позивачка зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норму підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, оскільки ця норма поширюється не лише на промислові підприємства, а в цілому на будівлі промисловості, незалежно від організаційно-правової форми власника та виду підприємницької діяльності, яку він здійснює. Будівля, яка належить їй, є будівлею промисловості. Позивачка доводить, що належність об'єктів нерухомості до будівель промисловості свідчить про їхнє цільове призначення, а не фактичне здійснення промислового виробництва.
Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення як необґрунтовану та безпідставну.
Ухвалою від 23.12.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача ОСОБА_2., суддів Бившевої Л.І., Юрченко В.П. відкрив касаційне провадження у справі № 160/9721/18 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019.
На підставі розпорядження в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 160/9721/18 між суддями, про що складено протокол від 26.11.2020.
Для розгляду справи № 160/9721/18 визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Усенко Є.А., судді Гімон М.М., Гусак М.Б.
Верховний Суд, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з податковим повідомленням-рішенням від 15.03.2018 № 0389807/1316-0410 ГУ ДФС на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК визначило ОСОБА_1 податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлового нерухомого майна, за 2017 рік у розмірі 27 886,40 грн.
У відповідності з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна позивачка є власником об'єкта нерухомого майна - будівлі фруктосховища площею 1742,9 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 514194012124, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться в стадії незавершеної реконструкції.
Суди встановили, що вказана нежитлова будівля за своїми технічними характеристиками та призначенням є виробничим приміщенням, відповідає класу «Будівлі промисловості» згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507.
В касаційній скарзі позивачка не наводить доводів, які б свідчили, що вона заперечує правильність встановлення судом зазначених обставин у справі.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1 пункту 266.2 цієї статті, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Водночас, підпунктом 266.2.2 встановлено перелік об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, будівель і споруд, які не є об'єктом оподаткування.
Так, підпунктом «є» цього підпункту передбачено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Цим вимогам судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають не в повній мірі.
Поставною від 17.02.2020, ухваленою Верховним Судом у складі колегії суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в адміністративній справі №820/3556/17 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДПС у Харківській області (правонаступник Головного управління ДФС у Харківській області) про скасування податкового повідомлення-рішення, скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017, а в позові відмовлено.
Судова палата в адміністративній справі №820/3556/17 частково відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №806/2676/17, щодо застосування норми підпункту ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК та сформувала правовий висновок, відповідно до якого встановлена цією нормою податкова пільга застосовується у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підстав для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, Верховний Суд у цій справі не знаходить.
Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно звузили коло об'єктів, щодо яких нормою підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК встановлено податкову пільгу, обмеживши це коло лише будівлями промисловості, які належать промисловим підприємствам.
Разом з тим, у справі відсутні докази, які б свідчили, що ОСОБА_1 впродовж 2017 року використовувала будівлю, оподаткування якої стосується спір, за функціональним призначенням.
Суди попередніх інстанцій такий факт не встановили. Натомість у справі встановлено, що зазначена вище будівля, знаходиться в стадії незавершеної реконструкції відповідно до рішення виконкому Павлоградської міської ради від 11.07.2001 № 455. Ця обставина підтверджується приєднаними до матеріалів справи копіями довідки Управління містобудування та архітектури м. Павлограда №480 від 21.10.2002, згідно з якою рішенням Павлоградської міської ради від 11.07.2002 №455 надано дозвіл на переобладнання будівлі фруктосховища, розташованої на АДРЕСА_1 , під цех з виробництва полімерної плівки; дозволу Інспекції держархітектурбудконтролю м. Павлограда на виконання будівельних робіт від 14.06.2002 №19; витягу з рішення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області «Про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки» від 04.04.2017 №633-21/VII.
Встановлена нормою підпункту ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК податкова пільга має на меті стимулювання розвитку промислового виробництва, створення для цього сприятливих умов, в тому числі, фінансових. Оскільки позивачка в 2017 році не здійснювала промислового виробництва з використанням зазначеної будівлі, а тривалий процес реконструкції будівлі не дає підстави для висновку про тимчасове вибуття будівлі з процесу промислового виробництва, право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку на промислові будівлі вона не має.
Зважаючи на викладене, нарахування позивачці суми податкового зобов'язання згідно з податковим повідомленням-рішенням №0389807/1316-0410 від 15.03.2018 є правомірним, а відтак, правових підстав для його скасування немає.
Неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми підпункту ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, однак, не вплинуло на правильність висновку щодо результату розгляду справи. Разом з тим, мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції слід змінити щодо підстав відмови в задоволенні позову, визнавши такими невикористання позивачем будівлі промисловості за функціональним призначенням, а не помилкове судження судів цих інстанції, що нормою підпункту ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК податкова пільга встановлена тільки для підприємств промисловості.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Касаційний перегляд справи здійснено в межах доводів та вимог касаційної скарги, як це передбачено частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, та в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону.
Керуючись статями 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, виключивши з них положення, що позивачка не відповідає вимогам, які ставляться до суб'єкта - власника нежитлової нерухомості для звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до норми підпункту ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, та вказавши, що підставою для відмови в задоволенні позову є невикористання позивачкою нежитлової будівлі (будівлі промисловості) за функціональним призначенням.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЄ.А. Усенко М.М. Гімон М.Б. Гусак