Іменем України
21 грудня 2020 року
Київ
справа №9901/526/19
адміністративне провадження №П/9901/526/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) Білак М.В.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В., Соколова В.М.,
при секретарі судового засідання: Кучер Р.В.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Склярук Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 03 вересня 2019 року №2322/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що Вища рада правосуддя, приймаючи спірне рішення виходила з наявності чинного рішення Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги. При цьому в зазначеному рішенні Вища рада юстиції констатувала те, що дисциплінарна справа відносно нього була відкрита на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції, яка провела спеціальну перевірку щодо нього всупереч нормам закону та діяла не у межах та не у спосіб передбачений законом, але з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості. На думку позивача, Вища рада юстиції прийняла спірне рішення без проведення належної перевірки, проігнорувавши вимоги статті 70 КАС України про допустимість і належність доказів, не розібравшись в обставинах справи, ігноруючи вимоги пункту 4 статті 3 «Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні, якою передбачалося проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції в разі накладення ними адміністративних стягнень на учасників масових протестів.
При цьому, на думку позивача, особа, яка, нібито звернулась до ТСК із заявою про проведення перевірки - громадянин ОСОБА_2 , як зазначено в рішенні Вищої ради юстиції 870/0/15-15 від 17 листопада 2015 року, не є всебічно та об'єктивно обізнаним по суті справи про адміністративне правопорушення.
У статті 31 Закону України «Про Вищу раду юстиції» вказано, що Вища рада юстиції за пропозицією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або за власною ініціативою вносить подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав, тобто повноваження ВРЮ з вирішення питання звільнення суддів є виконаним в момент внесення відповідного подання, а саме відносно нього 7 грудня 2015 року.
За змістом пункту 5 статті 47 Закону України від 10 лютого 2010 року №1861 «Про Регламент Верховної Ради України», чинний станом на 29 вересня 2016 року, рішення про персональні обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади приймала Верховна Рада України шляхом відкритого поіменного голосування.
Позивач зазначає, що подання про його звільнення розглянуто на засіданні Верховної Ради України 29 вересня 2016 року, на якому було прийнято відповідну Постанову №1608-VIII, що свідчить про те, що подання Вищої ради юстиції від 7 грудня 2016 року було реалізовано і згідно із офіційним сайтом Верховної Ради України на цей час вона є чинною. Проте, не дивлячись на це, Вища рада правосуддя безпідставно, посилаючись на абзац другий пункту 14 розділу III «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», якою передбачено, що суддя щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» і Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги та рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Таке рішення Верховною Радою України було прийняте відносно нього 29 вересня 2016 року.
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, такі дії Вищої ради правосуддя порушують принцип res judicata, тобто принцип остаточності рішення, який пов'язаний із принципом правової визначеності, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
ВРП проігноровано і вимоги закону про строки притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, оскільки за змістом норм Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, яка була чинною на момент розгляду ним справ про адміністративні правопорушення, законодавством не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» було впроваджено правове регулювання, згідно з яким притягнення до відповідальності за порушення присяги можливо за правилами, встановленими для дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції»). Водночас новою редакцією статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що такий строк не може бути більше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта).
Чинний Закон України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» в частині одинадцятій статті 109 відтворює правило, передбачаючи, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги (істотний дисциплінарний проступок), є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України відносно нього підлягає застосуванню строк, передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції як такий, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи, тобто три роки, який станом на 03 вересня 2019 року сплив.
Враховуючи викладене, а також те, що в рішенні ВРП від 03 вересня 2019 року №2322/0/15-19 не міститься посилань на визначені законом підстави звільнення позивача та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, вважає, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» зазначене рішення необхідно визнати протиправним та скасувати.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, а тому просить залишити позов без задоволення. Зокрема зазначає, що відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя. 15 березня 2017 року було завершено реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя. Згідно з рішенням Вищої ради юстиції від 12 січня 2017 року №11/0/15-17 Вища рада правосуддя є правонаступником майна, прав та обов'язків Вищої ради юстиції. Повноваження, статус, порядок діяльності та засади організації Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, Відповідач) визначаються Законом України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон України №1798-УІІІ).
У відзиві ВРП звертає увагу на те, що частиною другою статті 57 Закону №1798-VIII законодавець чітко визначив підстави для оскарження та скасування рішення про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, такі підстави є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню.
Зазначає, що оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні. При цьому ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про засідання Ради, на якому було прийнято оскаржуване рішення. ОСОБА_1 був присутній та надавав відповідні пояснення на засіданні ВРП 23 липня 2019 року та 03 вересня 2019 року. Оскаржуване рішення містить посилання на підстави та мотиви, з яких ОСОБА_1 було звільнено з посади судді.
Також у відзиві ВРП констатує, що наразі Постанова Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1608-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського районного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги судді визнана незаконною та скасована, а рішення Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року №870/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги є чинним. Отже, з 19 лютого 2018 року процес звільнення судді ОСОБА_1 не був завершений, оскільки фактично остаточне рішення про звільнення судді відсутнє.
Абзацом другим пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-УІІІ «Про Вищу правосуддя» передбачено, що суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Верховна Рада України листом від 08 лютого 2019 року №04-29/04-314 повернула Вищій раді правосуддя подання Вищої ради юстиції від 07 грудня року №53/0/12-15 про звільнення судді Васильківського міськрайонного Київської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.
У зв'язку з викладеним, Вища рада правосуддя 03 вересня 2019 року прийняла рішення №2322/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади і Васильківського міськрайонного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
Доказів про наявність підстав для визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 03 вересня 2019 року №2322/0/15-19 позивачем не наведено.
Також у відзиві ВРП констатує, що на дату набуття чинності законодавчих змін у сфері правосуддя у суспільстві вже склалися певні правовідносини в цій сфері, які також мали бути певним чином упорядковані відповідно до нового правового регулювання цих відносин. Зокрема, якщо аналізувати це питання в контексті цієї справи, то перехідного правового регулювання вимагала процедура звільнення з посади судді, обраного безстроково, що й було зроблено у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону №1798-VІІІ, зокрема, в пункті 14 цього розділу. У такому аспекті, передання на розгляд ВРП подань ВРЮ про звільнення з посади судді, за якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (в цій сфері) був завершений, але уже з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій його частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень.
У зв'язку з викладеним вище, а також беручи до уваги те, що до Вищої ради правосуддя від Верховної Ради України повернулося подання Вищої ради юстиції про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді, і до повноважень Ради віднесено вирішення питання щодо звільнення судді з посади, відповідачем правомірно прийнято оскаржуване рішення на реалізацію визначених Конституцією України повноважень. Відтак підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача заперечила проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідивши надані ними докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, установив таке.
Указом Президента України від 11 листопада 2002 року №1001/2002 ОСОБА_1 призначений строком на п'ять років на посаду судді Васильківського міського суду Київської області. Указом Президента України від 23 березня 2004 року №358/2004 переведений на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області. Постановою Верховної Ради України від 30 жовтня 2008 року №625-VI обраний на посаду судді вищевказаного суду безстроково.
17 листопада 2015 року Вища рада юстиції, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за висновком Тимчасової комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції від 19 травня 2015 року №29/02/15 стосовно судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 , ухвалила рішення №870/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги.
Вищою радою юстиції 07 грудня 2015 року за вихідним №53/0/12-16 до Верховної Ради України направлено подання про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади у зв'язку з порушенням присяги.
Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1608-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Васильківського міськрайонного районного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги.
Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року визнано протиправними дії Верховної Ради України з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги на пленарному засіданні п'ятої сесії Верховної Ради України восьмого скликання 29 вересня 2016 року, визнано протиправною і скасовано постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1608-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги судді.
Як убачається із матеріалів подання Вищої ради юстиції про звільнення з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 підставою його внесення до Верховної Ради України стали обставини, встановлені Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 19 травня 2015 року №29/02-15 за результатами перевірки судді на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади України за зверненням Голови Громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» ОСОБА_2 .
Зокрема, Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції встановлено, що під час розгляду адміністративних матеріалів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суддя ОСОБА_1 проігнорував норми Кодексу України про адміністративні правопорушення та правові позиції, висвітлені вищестоящою судовою інстанцією, у зв'язку з чим відбувся спрощений та поверхневий розгляд вказаних адміністративних справ та винесення незаконних постанов, які текстуально дублюють одна одну, що також побічним чином свідчить про підсудність повноти, всебічності та об'єктивності розгляду справ.
Вища рада юстиції, здійснивши розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 , встановила, що суддя ОСОБА_1 здійснив розгляд справ про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, визнав винними вказаних осіб у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 122-2 КУпАП, і наклав на них адміністративні стягнення у вигляді позбавлення прав керування транспортними засобами строком на шість та три місяці на підставі адміністративних матеріалів, які не містили доказів їх вини у вчиненні таких адміністративних правопорушень.
Як зазначила Вища рада юстиції, суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 не виконав покладених на нього професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, а саме не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, конституційних засад судочинства.
Вища рада юстиції у Рішенні №870/0/15-15 вказала, що суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 не дотримався присяги судді, яка зобов'язує суддю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципами верховенства права, чесно, сумлінно виконувати обов'язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, а отже, є підставою для звільнення вказаного судді з посади за порушення присяги.
Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) було передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у зазначеній редакції) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення ним присяги.
Відповідно до частини першої статті 111 Закону №2453-VI суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
У цьому зв'язку треба зауважити, що до набрання чинності з 30 вересня 2016 року законами №1401-VIII та №1402-VIII, на законодавчому рівні порядок призначення на посаду судді загальної юрисдикції визначено так, що Президент України за поданням ВРЮ призначав громадянина на посаду судді вперше (на п'ятирічний строк), а обирала на посаду судді безстроково - Верховна Рада України як колегіальний орган законодавчої влади з урахуванням відповідного висновку кваліфікаційної комісії суддів.
Зважаючи на таку (законодавчу) впорядкованість суспільних відносин у сфері правосуддя (чинну до 30 вересня 2016 року), Конституційний Суд України у Рішенні від 16 жовтня 2010 року №14-рп/2001, серед іншого, констатував, що «саме за змістом функцій кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції та за процедурами їх реалізації поняття «призначення» і «обрання», які вживаються в Конституції України щодо зайняття посади судді, є різними.
З огляду на різну процедуру призначення громадянина на посаду судді, зокрема, те що прийняття відповідного рішення було розподілено між двома суб'єктами - Президентом України та Верховною Радою України (залежно від того призначається кандидат на посаду судді вперше чи суддя обирається безстроково (після завершення п'ятирічного строку повноважень), рішення про звільнення судді у першому випадку ухвалював Президент України (видаючи відповідний указ), у другому - Верховна Рада України шляхом прийняття постанови.
Але в кожному з цих випадків Президент України та Верховна Рада України постановляли (у межах своєї компетенції) рішення щодо звільнення судді за поданням ВРЮ, яка, з огляду на повноваження, які визначено у статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України від 1 січня 1998 року №22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (чинний до січня 2017 року; тут - у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», далі - Закон № 22/98-ВР та Закон №192-VIII відповідно), була єдиним у державі конституційним органом, до повноважень якого належало внесення подань про звільнення суддів з посад до органу, який призначив або обрав суддю (з підстав, визначених у частині п'ятій статті 126 Конституції України).
Відповідно до частини першої, третьої статті 32 Закону №22/98-ВР (у редакції, викладеній згідно із Законом №192-VIII) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4 - 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
Провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Відповідно до частини шостої статті 32 Закону № 22/98-ВР рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України приймається шляхом таємного голосування більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції.
За частиною другою статті 116 Закону № 2453-VI факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.
Між тим, з 11 квітня 2014 року набрав чинності Закон №1188-VII, яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - перевірка суддів) як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості (згідно з преамбулою цього Закону).
Зокрема, за частиною другою статті 7 Закону №1188-VII висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення даного строку Вищою радою юстиції не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення Вищої ради юстиції в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов'язковим для розгляду Вищою радою юстиції.
Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 116 Закону №2453-VI звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції».
На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає указ про звільнення судді з посади.
На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.
02 червня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон №1401-VIII та цього ж дня прийняла Закон №1402-VIII, які набрали чинності 30 вересня 2016 року. Цими законами перерозподілено повноваження між ВККС та ВРП. Зокрема, ВРП надано повноваження щодо розгляду дисциплінарних справ стосовно усіх суддів.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року) рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя.
21 грудня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України №1798-VIII, який набрав чинності 05 січня 2017 року. Згідно зі статтею 3 цього Закону ВРП, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади (пункт 6 частини першої статті 3).
Відповідно до пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII матеріали та подання Вищої ради юстиції про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до Вищої ради правосуддя для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом Вищої ради правосуддя може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.
Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя.
Відповідно до частини третьої статті 56 Закону №1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов'язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.
Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.
Згідно з частиною п'ятою статті 56 Закону №1798-VIII запрошення на засідання Вищої ради правосуддя судді, стосовно якого розглядається питання про звільнення його з посади з підстави, визначеної пунктом 5 частини шостої статті 126 Конституції України, є обов'язковим. Суддя та/або його представник має право бути заслуханим на засіданні Вищої ради правосуддя та надати відповідні пояснення. У разі неможливості з поважних причин взяти участь у засіданні Вищої ради правосуддя суддя може заявити клопотання про відкладення розгляду питання про звільнення його з посади. Повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.
Відповідно до частини шостої статті 56 Закону №1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.
Частиною другою статті 57 Закону №1798-VIII визначено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.
Аналізуючи наведені положення законодавства в аспекті спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з ухваленням оскаржуваного рішення, треба зауважити, що з прийняттям законів №№1401-VIII, 1402-VIII та 1798-VIII у системі правосуддя відбулися суттєві зміни в організації судоустрою та її правових інститутів. Зокрема, повноваженнями ухвалювати рішення про звільнення суддів тепер наділена лише ВРП. Між тим, на дату набрання чинності зазначених законодавчих змін суддівський корпус складався з суддів, призначених на п'ятирічний строк, та суддів, обраних Верховною Радою України безстроково, оскільки такий порядок/послідовність зайняття посади судді існували до 30 вересня 2016 року, що своєю чергою потягло за собою різну процедуру їх звільнення (тих суддів, щодо яких існували відповідні підстави).
Тобто на дату набуття чинності законодавчих змін у сфері правосуддя в суспільстві вже склалися певні правовідносини в цій сфері, які також мали бути певним чином упорядковані відповідно до нового правового регулювання цих відносин. Зокрема, якщо аналізувати це питання в контексті цієї справи, то перехідного правового регулювання вимагала процедура звільнення з посади судді, обраного безстроково, що й було зроблено у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону №1798-VIII, зокрема в пункті 14 цього розділу. У такому аспекті, передання на розгляд ВРП подань ВРЮ про звільнення з посади судді, за якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (в цій сфері) був завершений, але уже з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій його частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень, про що слушно зауважив відповідач у своєму відзиві на позов.
Позивач оскаржує рішення, яким його звільнено з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
У цій справі оскаржуване рішення ВРП постановила як орган, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. До 30 вересня 2016 року такими повноваженнями (стосовно суддів, обраних безстроково) була наділена Верховна Рада України.
Фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення, викладені у рішенні ВРЮ від 17 листопада 2015 року №870/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 за порушення присяги.
Доводи позовної заяви фактично зводяться до незгоди з вказаним рішенням ВРЮ, що прийняте на підставі висновку ТСК, який, як вважає позивач, прийняті з порушенням процедури.
Вказані доводи Верховний Суд не бере до уваги, оскільки позивач не був позбавлений можливості оскаржити вказане рішення до суду.
Зазначене рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року позивачем було оскаржено до Вищого адміністративного суду України, однак, за результатами розгляду зазначений суд ухвалами від 29 грудня 2015 року у справі №800/504/15 та від 10 березня 2016 року у справі №800/159/16 залишив зазначені позови без розгляду на підставі статті 100 КАС України (у редакції, чинній на час вчинення таких процесуальних дій).
Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1608-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Васильківського міськрайонного районного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги судді.
Між тим, зазначена постанова Верховної Ради України також була предметом судового розгляду, за наслідками якого Верховний Суд постановою від 19 лютого 2018 року визнав протиправними дії Верховної Ради України з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги на пленарному засіданні п'ятої сесії Верховної Ради України восьмого скликання 29 вересня 2016 року, визнав протиправною і скасував постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1608-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги судді.
Тобто, в підсумку рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року №870/0/15-15 залишилось чинним, відповідно обставини, які слугували підставою для висновку про наявність в діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади (така підстава була передбачена пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України у попередній її редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення ВРЮ) є встановленими (компетентним органом - ВРЮ), а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обрано/застосовано.
ВРЮ як орган, уповноважений, відповідно до статті 131 Основного Закону (у попередній редакції) вносити подання про звільнення суддів з посади, реалізував це право/компетенцію і вніс до Верховної Ради України як органу, який обирав позивача на посаду судді безстроково, подання про його звільнення за порушення присяги.
Верховна Рада України розглянула вказане подання ВРЮ, відтак ухвалила постанову від 29 вересня 2016 року №1608-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, яку останній оскаржив до суду. Верховний Суд постановою від 19 лютого 2018 року скасував зазначену постанову парламенту. Як висновується зі змісту цього судового рішення, підставою для його прийняття були встановлені судом істотні порушення Верховною Радою України процедури під час ухвалення постанови від 29 вересня 2016 року №1608-VIII, зокрема Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року №1861-VI, що в підсумку заперечує законність спірної постанови парламенту як такої.
Слід зауважити, що в зазначеній судовій справі адміністративний суд не давав правової оцінки обставинам, які слугували підставою для висновку про порушення позивачем присяги судді, поставлених йому за провину. Предметом судового контролю була лише постанова Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1608-VIII і дії цього органу під час її ухвалення. У цьому зв'язку колегія суддів звертає увагу, що в цих правовідносинах Верховна Рада України не є тим, органом, який встановлює факт правопорушення в діях судді та обирає/застосовує вид відповідальності. Це було компетенцією ВРЮ, яка її реалізувала, внісши до Верховної Ради України відповідне подання про звільнення судді ОСОБА_1 і це подання залишилось чинним також.
Ситуація, яка склалася у зв'язку зі скасуванням постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1608-VIII зумовила те, що станом на дату набрання чинності Закону №1401-VIII за поданням ВРЮ від 17 листопада 2015 року №870/0/15-15 рішення Верховною Радою України не прийнято. Вказане подання ВРЮ по суті залишилося без реалізації, адже за процедурою, чинною до 30 вересня 2016 року, суддю, обраного безстроково, могла звільнити Верховна Рада України, що з огляду на те, як було прийнято це рішення (постанова від 29 вересня 2016 року №1608-VIII) і результат його судового оскарження (вказану постанову суд визнав незаконною і скасував), зроблено не було. Оскільки після 30 вересня 2016 року цим правом наділено ВРП, остання правомірно розглянула згадане подання ВРЮ (на підставі пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII) та, відповідно, ухвалила за ним оскаржуване рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.
З огляду на правовідносини, що склались слід зауважити, що ВРП не притягала позивача до відповідальності повторно за одне і те ж правопорушення. Вид відповідальності щодо позивача уже обрала/застосувала ВРЮ своїм рішенням від 17 листопада 2015 року №870/0/15-15. Відповідач по суті реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді.
Стосовно доводів позивача про недотримання строку притягнення його до відповідальності слід зазначити таке.
Так, норми законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, чинній на момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції», які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Отже, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), що набрали чинності з 28 березня 2015 року.
Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).
Стаття 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» нерозривно пов'язана з розділом VI Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
У такому випадку після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.
Отже, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.
Аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі №800/523/17, від 21 червня 2018 року у справах №11-272сап18 та №11-78сап18, від 01 листопада 2018 року у справі №800/493/15 (П/9901/311/18), від 12 березня 2020 року у справі №11-925заі19 (№9901/777/18), від 10 вересня 2020 року (№9901/130/19).
Як вбачається з матеріалів справи, дії, з якими відповідач пов'язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року. 17 листопада 2015 року, тобто у межах визначеного законом строку, ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1 , прийняла рішення №870/0/15-15 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.
Тож, саме з прийняттям ВРЮ цього рішення від 17 листопада 2015 року обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним/застосованим.
Враховуючи наведене, доводи позивача про недотримання строку притягнення його до відповідальності є помилковими. Саме з прийняттям рішення від 17 листопада 2015 року ВРЮ встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, та притягнула суддю до відповідальності, вирішивши звернутися до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, відтак строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення ВРЮ.
Оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала накладене на ОСОБА_1 рішенням ВРЮ від 17 листопада 2015 року стягнення, а тому рішення відповідача від 03 вересня 2019 року №2322/0/15-19 не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю, як зазначено у висновках Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, є кадровим.
Таким чином, доводи позивача про те, що оскаржуване рішення ВРП не містить посилань на визначені законом підстави його звільнення та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, що, на його думку, є підставою для визнання протиправним та скасування спірного рішення, Суд не бере до уваги.
Також статтею 56 Закону № 1798-VIII не встановлено строків для прийняття рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади.
Таким чином, доводи позивача про те, що дисциплінарне стягнення до нього застосовано після спливу передбаченого Законом строку, є помилковими.
Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах, притягнення до дисциплінарної відповідальності та подальше звільнення з посади судді мало підґрунтя у національному законодавстві та у послідовній судовій практиці. Більше того, це законодавство та практика характеризувалися юридичною визначеністю та були доступними для позивача, який мав можливість передбачити наслідки застосування відповідних приписів щодо нього. Немає жодних підстав вважати, що позивач не міг усвідомлювати, що допущене ним недбале ставлення до виконання професійних обов'язків судді та упереджене ставлення, що спричинило необґрунтоване позбавлення права громадян на безсторонній і справедливий суд, свідчать про вчинення дій, які підривають авторитет правосуддя та ставлять під сумнів довіру до суду та правосуддя з боку суспільства, а відтак - про порушення присяги судді.
Враховуючи такі висновки Великої Палати Верховного Суду, зважаючи на встановлені обставини у справі, необхідно зазначити, що позивач був обізнаний із законодавством та поінформований щодо наслідків його поведінки на момент вчинення, установлених ВРЮ ОСОБА_1 порушень, а отже мав можливість співставляти свою поведінку з наслідками, вставленими законодавством.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Однак, позивачем не доведено протиправності оскаржуваного рішення ВРП, водночас остання довела, що приймаючи його діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За правилами статті 139 КАС понесені позивачем витрати за подання цього позову у виді судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом 30 днів з дня його складення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 23 грудня 2020 року.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
О.В. Калашнікова
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду