Іменем України
23 грудня 2020 року
Київ
справа № 9901/720/18
адміністративне провадження № П/9901/720/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А., Загороднюка А.Г., Уханенка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій протиправними, визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія, відповідач), у якому просила:
1) визнати протиправними дії відповідача, вчинені під час проведення кваліфікаційного оцінювання судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 , а саме:
- щодо неналежного оформлення суддівського досьє ОСОБА_1 № 04125;
- щодо зазначення під час проведення співбесіди на наявність інформації про імовірну недоброчесність ОСОБА_1 , отриманої з мережі Інтернет;
2) визнати протиправним і скасувати рішення Комісії від 3 липня 2018 року № 1016/ко-18 (по тексту - спірне рішення);
3) зобов'язати ВККС України повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 , а саме «Дослідження досьє та проведення співбесіди» відповідно до вимог законодавства України;
4) стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позивач не погоджується зі спірним рішенням Комісії та вважає його незаконним, невмотивованим та ухваленим з порушенням законодавства України та актів ВККС України, принципів верховенства права, правової визначеності, незалежності судової влади. З-поміж іншого позивач вказує про те, що спірне рішення порушує його право на працю та захист від незаконного звільнення, а відтак останній має право на його оскарження у силу норм Конституції України, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, практики Європейського суду з прав людини та висновків Конституційного Суду України. Позивач указує на невмотивованість спірного рішення, яка є самостійною підставою для його скасування та, на думку позивача, полягає у тому, що у ньому лише перераховані засоби встановлення відповідності судді займаній посаді. У рішенні не вказано, за яким конкретно критерієм позивач не відповідає займаній посаді. Крім того, зазначення у резолютивній частині спірного рішення рекомендації щодо звільнення позивача з посади суперечить чинному законодавству.
Також позивач посилається на порушення процедури проведення кваліфікаційного оцінювання. Зокрема, прийняттю рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання передує дослідження належним чином оформленого суддівського досьє. Проте у суддівському досьє вказана неповна інформація щодо ефективності здійснення позивачем правосуддя. Частина вказаної у досьє інформації не супроводжується відповідними документами. Крім того, суддівське досьє оформлене з порушенням вимог Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», Порядку ведення і формування суддівського досьє, затвердженого рішенням ВККС України від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16 (далі - Порядок ведення і формування суддівського досьє) та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС України від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення
№ 143/зп-16). Таким чином, Комісія досліджувала неналежним чином оформлене суддівське досьє, що, на переконання позивача, безпосередньо вплинуло на законність та об'єктивність результатів кваліфікаційного оцінювання судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 .
Щодо проведення з позивачем співбесіди, то така, як уважає останній, проведена ВККС України з порушенням законодавства, адже відповідач не встановив достовірної інформації, необхідної для оцінювання показника, зокрема, але не виключно, «доброчесність», безпідставно вказав на наявність та досліджував інформацію про імовірну недоброчесність позивача, отриману з мережі Інтернет. Зазначене значною мірою вплинуло на виставлення позивачеві балів за результатами кваліфікаційного оцінювання. Окрім того, під час проведення співбесіди ОСОБА_1 просила оголосити перерву для надання їй можливості надати Комісії додаткові документи з метою підтвердження законності походження майна, адже мова йшла про обставини майже 15-річної давності, а більшість документів знаходяться у архіві. Проте відповідач оголосив технічну перерву лише на годину, що об'єктивно унеможливило отримання позивачем необхідної інформації. У цей же день Комісія прийняла спірне рішення. Таким чином, відповідач, маючи передбачене Регламентом ВККС України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент), законне право та можливість оголосити перерву, не забезпечив умов для реалізації процедурних прав судді на етапі співбесіди під час кваліфікаційного оцінювання.
У відзиві на позовну заяву ВККС України зазначила, що за результатами кваліфікаційного оцінювання за сумою балів суддя Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрала 620,3 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами оцінювання усіх критеріїв. Указані показники були досліджені Комісією окремо та у сукупності, а також оцінені членами Комісії за внутрішнім переконанням відповідно до мети кваліфікаційного оцінювання. Опираючись на встановлені обставини, спірним рішенням ВККС України позивача визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та згідно з пунктом 37 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16 внесено подання до Вищої ради правосуддя з рекомендацією про її звільнення з посади. Відповідач зазначив, що незгода позивача з підставами ухвалення рішення або мотивами, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, не може бути підставою для скасування спірного рішення. В оскаржуваному рішенні міститься інформація про кількість балів, які позивач набрав по кожному з визначених законом критеріїв: за критерієм компетентності - 390,3 бала, за критерієм професійної етики - 115,67 бала, за критерієм доброчесності - 114,33 бала. ВККС України вказує, що до проведення співбесіди позивач ознайомилася зі своїм суддівським досьє та надала відповідні пояснення з копіями доданих документів. Отже, відповідачем було забезпечено судді доступ для перегляду її досьє у повному обсязі. При цьому відповідач звертає увагу на те, що як письмові, так і усні пояснення ОСОБА_1 були об'єктивно оцінені, досліджені та взяті до уваги членами Комісії. Водночас зміст наданих позивачем пояснень та долучені до них документи щодо джерел походження коштів для придбання наявного у її власності майна не спростовували розбіжностей у деклараціях ОСОБА_1 за 2012- 2017 роки з інформацією наданою НАБУ. Комісія наголошує на дискреційності своїх повноважень та виключній компетенції щодо кваліфікаційного оцінювання судді. ВККС України вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що спірне рішення порушує її конституційне право на працю, оскільки рішення про визнання ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання такою, що не відповідає займаній посаді, за своєю правовою природою має рекомендаційний та проміжний характер, а прийняття відповідного остаточного рішення належить до повноважень Вищої ради правосуддя. За наведених мотивів Комісія просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
У поясненнях від 12 листопада 2018 року позивач акцентує увагу суду на те, що оскаржує спірне рішення ВККС України саме з підстав порушення процедури його прийняття та вмотивованості, при цьому нею не оспорюються ті чи інші засоби встановлення невідповідності судді займаній посаді. На переконання ОСОБА_1 , саме неоголошення Комісією перерви та ненадання їй можливості представити інформацію та документи, які були відсутні на момент проведення співбесіди, однак являлися необхідними та належними доказами, призвели до прийняття необґрунтованого рішення.
У додаткових поясненнях від 10 вересня 2019 року ОСОБА_1 зазначає, що виражена в балах оцінка її як судді, як за професійними критеріями, так і за критеріями професійної етики та доброчесності, не є вмотивованою, оскільки не відображає у повній мірі рівень цих характеристик. Позивач зазначив, що втручання ВККС України у її права не може розглядатися як таке, що здійснене «згідно із законом», оскільки законодавство не визначає чіткі межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень.
У додаткових поясненнях від 2 березня 2020 року позивач указує про те, що 14 січня 2020 року Вищою радою правосуддя прийнято рішення № 44/015-20 «Про відмову у задоволенні подання ВККС України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Одеського апеляційного адміністративного суду на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Проте позивач зауважує, що на даний час вона перебуває у штаті Одеського апеляційного адміністративного суду та не переведена на посаду судді П'ятого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з тим, що рішенням ВККС України від 3 липня 2018 року № 1016/ко-18 вона як суддя визнана такою, що не відповідає займаній посаді. Таким чином, наявність чинного на даний час рішення Комісії про визнання ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, має конкретні правові наслідки для останньої, адже робить неможливим її переведення у новостворений суд та поновлення порушених прав.
У додаткових поясненнях від 30 вересня 2020 року ОСОБА_1 наголошує, що за обставин, що склалися на даний час, єдиним ефективним способом відновлення її порушених прав є визнання протиправним та скасування спірного рішення ВККС України.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 13 серпня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Гриціва М. І. відкрив провадження в адміністративній справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів.
У зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М. І. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 13), на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року № 449/0/78-19, справу № 9901/720/18 передано на повторний автоматизований розподіл між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 24 травня 2019 року зазначену справу передано на розгляд судді Соколову В. М.
Ухвалою судді Верховного Суду Соколова В. М. від 28 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 прийнято до провадження та призначено її до розгляду спочатку за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів.
У судове засідання 14 грудня 2020 року сторони не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач подав заяву про розгляд справи без її участі у порядку письмового провадження.
Відповідач про причини неявки свого представника у судове засідання не повідомив.
За правилами частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При цьому згідно з частиною дев'ятою цієї статті, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.
Ураховуючи наведені приписи процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року закрито провадження в адміністративній справі № 9901/720/18 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в частині оскарження абзацу 3 резолютивної частини рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 3 липня 2018 року № 1016/ко-18 щодо надання рекомендації Вищій раді правосуддя розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Одеського апеляційного адміністративного суду.
Установлені судом обставини справи
Указом Президента України від 6 червня 2002 року № 513/2002 «Про призначення суддів» ОСОБА_2 призначено на посаду судді Господарського суду Одеської області строком на п'ять років. Постановою Верховної Ради України від 1 червня 2007 року № 1115-V «Про обрання суддів» позивача обрано безстроково на посаду судді Господарського суду Одеської області. Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 року № 2638-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_2 обрано на посаду судді Одеського апеляційного адміністративного суду.
Рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 85 закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішенням Комісії від 25 травня 2018 року № 118/зп-18 запроваджено тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей під час кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.
На першому етапі кваліфікаційного оцінювання суддя ОСОБА_1 склала анонімне тестування, за результатами якого набрала 81 бал. За результатами виконання практичного завдання набрала 90 балів.
У подальшому ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Рішенням Комісії від 20 червня 2018 року № 147/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 11 квітня 2018 року, зокрема судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 , яку допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
3 липня 2018 року Комісією проведено співбесіду з позивачем, під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє.
За результатами кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 набрала: за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) - 390,3 бала; за критерієм професійної етики - 115,67 бала; за критерієм доброчесності - 114,33 бала. Таким чином, за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрала 620,3 бали, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
Рішенням від 3 липня 2018 року № 1016/ко-18 Комісія визначила, що суддя Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 620,3 бала; визнала суддю Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та рекомендувала Вищій раді правосуддя розглянути питання про звільнення її з посади судді.
Позивач, посилаючись на процедурні порушення проведення етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» та невмотивованість рішення Комісії від 3 липня 2018 року № 1016/ко-18, звернулася до суду з даним позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та мотиви ухваленого рішення
Щодо права позивача на звернення до суду з цим позовом
Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон
№ 1402-VIII) установлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС України у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС України.
Згідно зі статтею 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС України.
Відповідно до пунктом 34 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18), рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Зокрема, у мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв, відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, посилання на визначені Законом № 1402-VІІІ підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. За наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині також зазначаються мотиви його прийняття або відхилення. Резолютивна частина має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.
Пунктами 10 та 11 розділу V Положення № 143/зп-16 встановлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді. Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимального можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен із критеріїв бала, більшого за 0.
Частинами другою, четвертою статті 84 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС України ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді (кандидата на посаду судді), який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.
Відповідно до частин першої та другої статті 85 Закону № 1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККС України. Іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються ВККС України. Тестові та практичні завдання іспиту складаються з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. ВККС України зобов'язана забезпечити прозорість іспиту. На кожному етапі та під час оцінювання результатів можуть бути присутніми будь-які заінтересовані особи.
Як обумовлено частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VІІІ, Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККСУ щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
За правилами частини третьої статті 88 Закону №1402-VIII, рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
У пункті 81 Висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року звернуто увагу, що суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.
Суд ураховує, що для забезпечення незалежності судової системи рішення про звільнення суддів мають ухвалюватися з дотриманням справедливих процедур, які забезпечують об'єктивність і неупередженість, та встановлені у національному законодавстві. При цьому важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому є можливість оскаржити рішення по суті.
У частині першій статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною четвертою статті 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
При цьому положеннями частини четвертої статті 266 цього Кодексу визначено, що Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може: 1) визнати акт, зокрема ВККС України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність, зокрема ВККС України протиправними, зобов'язати ВККС України вчинити певні дії.
Отже, чинним законодавством України чітко передбачено право на оскарження до суду саме такого виду рішень відповідача. Таке право не обумовлене будь-якими законодавчими обмеженнями, від настання чи ненастання яких залежить його реалізація.
У Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини), а недосконалість інституту судового контролю не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).
Так само стаття 124 Конституції України при визначенні судової юрисдикції ключовим визначає наявність «спору». Таке поняття неодноразово було предметом дослідження й аналізу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, дійшов таких висновків.
Терміну «спір» (французькою мовою «contestation») необхідно надавати змістовного, а не формального значення (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium (Ле Комт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії), §45). Важливо також не звертати уваги на форму та мовні засоби, що використовуються, а спиратися на реалії події відповідно до обставин кожної справи (Gorou v. Greece (no. 2) [GC] (Гору проти Греції №2) [ВП], § 29; і Boulois v. Luxembourg (Булуа проти Люксембургу) [ВП], § 92).
«Спір» повинен мати справжній і серйозний характер (Sporrong and Lunnroth v. Sweden (Спорронґ і Льоннрот проти Швеції), § 81). Спір може стосуватися не лише існування права, а також сфери застосування чи порядку, у якому воно має бути використано (Benthem v. The Netherlands (Бентем проти Нідерландів», § 32).
Ураховуючи фактичні обставини справи, зміст позовних вимог і заперечень, колегія суддів дійшла висновку про наявність такого, що підлягає судовому розгляду, спору між сторонами.
Вирішуючи питання про обсяг юрисдикції суду у цій справі, Верховний Суд виходить з практики ЄСПЛ, за якою тільки орган, що користується загальною юрисдикцією, відповідає визначенню терміну «суд» відповідно до статті 6 §1 (Beaumartin v. France (Бомартен проти Франції), §38). Стаття 6 §1 вимагає від суду винесення ефективного рішення (Obermeier v. Austria (Обермайєр проти Австрії), §70). Принцип дотримання судом всіх положень відправлення правосуддя вимагає виконання усіх елементів його судових функцій (Chevrol v. Frsnce (Шевроль проти Франції), §63). «Суд» повинен користуватись повною юрисдикцією розглядати всі факти у справі, а також відповідне законодавство (Terra Woningen B.V. v. The Netherlands (Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів), §52).
При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб'єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі «Ечюс проти Латвії» Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом Верховенства права.
З огляду на відсутність органу, до повноважень якого належали б функції з повного перегляду фактичних обставин, правових підстав, правильності і обґрунтованості мотивів і висновків ВККС України, Суд у даному випадку є судом повної юрисдикції. Наведене узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті.
З матеріалів цієї адміністративної справи вбачається, що спірне рішення ухвалене внаслідок здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів позивача, породжує правові наслідки та обов'язки для останнього, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою для внесення Комісією рекомендації до ВРП про звільнення позивача, а відтак, на думку Суду, є таким, що порушує конвенційні права позивача.
Зрештою, задеклароване і гарантоване ЄСПЛ право на суд також захищає право на доступ до процедур правозастосування, тобто права на ініціювання самих процедур правозастосування (Apostol v. Georgia (Апостоль проти Грузії), §56).
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має право на звернення до суду з даним позовом та розгляд цих позовних вимог Судом.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача, вчинених під час проведення кваліфікаційного оцінювання судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 .
Як обумовлено положеннями статті 85 Закону №1402-VIII, дослідження суддівського досьє та проведення співбесіди є одним із етапів кваліфікаційного оцінювання.
За правилами частини четвертої указаної статті суддівське досьє має містити:
1) копії всіх заяв судді, пов'язаних з його кар'єрою, та доданих до них документів;
2) копії всіх рішень, прийнятих щодо судді ВККС України, Вищою радою правосуддя, Вищою радою юстиції, органами суддівського самоврядування, Президентом України або іншими органами, які приймали відповідні рішення;
3) інформацію про результати участі судді у конкурсах на зайняття посади судді;
4) інформацію про результати проходження в Національній школі суддів України спеціальної підготовки кандидата на посаду судді, підготовки судді упродовж перебування на посаді судді;
5) інформацію про результати кваліфікаційного оцінювання судді та регулярної оцінки судді упродовж перебування на посаді;
6) інформацію про здійснення викладацької діяльності;
7) інформацію про зайняття суддею адміністративних посад з копіями відповідних рішень;
8) інформацію про обрання (призначення) судді до органів суддівського самоврядування, ВККС України, Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції;
9) інформацію про ефективність здійснення судочинства суддею, зокрема: а) загальну кількість розглянутих справ; б) кількість скасованих судових рішень та підстави їх скасування; в) кількість рішень, що стали підставою для винесення рішень міжнародними судовими установами та іншими міжнародними організаціями, якими встановлено порушення Україною міжнародно-правових зобов'язань; г) кількість змінених судових рішень та підстави їх зміни; ґ) дотримання строків розгляду справ; д) середню тривалість виготовлення тексту вмотивованого рішення; е) судове навантаження порівняно з іншими суддями у відповідному суді, регіоні з урахуванням інстанційності, спеціалізації суду та судді;
10) інформацію про дисциплінарну відповідальність судді, зокрема: а) кількість скарг на дії судді; б) кількість дисциплінарних проваджень та їх результати;
11) інформацію щодо дотримання суддею правил професійної етики: а) відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки судді правилам суддівської етики;
12) інформацію щодо відповідності судді критерію доброчесності, зокрема, відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до цього Закону та законодавства у сфері запобігання корупції;
13) декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді;
14) результати тестувань щодо відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання (у разі їх проведення);
15) результати застосування інших засобів встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання (у разі їх застосування);
16) висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності);
17) інші відомості та дані, на підставі яких може встановлюватися відповідність судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, а також будь-яку іншу інформацію щодо судді, визнану рішенням ВККС України такою, що підлягає включенню до суддівського досьє.
Формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються у порядку, визначеному Вищою кваліфікаційною комісією суддів України після консультацій із Радою суддів України (частина шоста статті 85 Закону №1402-VIII).
Згідно з пунктом 38 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону
№ 1402-VIII, до початку функціонування автоматизованої системи формування і ведення суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді) такі досьє можуть формуватися і вестися у паперовій формі.
Аналогічні приписи містяться у пункту 6.1 розділу VI «Перехідні положення» Порядку ведення і формування суддівського досьє.
Відповідно до пунктів 6.2, 6.5 Порядку ведення і формування суддівського досьє при веденні суддівського досьє в паперовій формі інформація (документи, матеріали) надається Комісії як в електронній формі шляхом направлення відповідних електронних повідомлень, так і в паперовій формі за допомогою засобів поштового зв'язку у терміни, визначені цим Порядком. Зберігання у Комісії суддівських досьє здійснюється відповідно до встановлених правил організації діловодства та архівного зберігання документів.
Наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року за № 736/27181, затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Правила).
Згідно з приписами глави 2 розділу IV «Систематизація та зберігання документів у діловодстві» Правил, справи формуються в установі, як правило, децентралізовано, тобто в структурних підрозділах. В установах з обсягом документообігу до 10 тис. документів на рік можливе формування справ у службі діловодства. Документи групуються у справи в хронологічному та/або логічному порядку.
У главі 2 розділу VI «Комплектування архіву» Правил, серед іншого, вказано, що справи установи підлягають оформленню під час їх заведення у діловодстві та під час підготовки їх на архівне зберігання. Оформлення справ здійснюється працівниками структурних підрозділів під методичним керівництвом служби діловодства та архіву установи (особи, відповідальної за архів). Залежно від строків зберігання документів здійснюється повне або часткове (спрощене) оформлення справ. Оформлення справ постійного і тривалого (понад 10 років) зберігання, у тому числі справ з кадрових питань (особового складу), передбачає систематизацію документів у справі, нумерацію аркушів у справі, складання (у разі потреби) внутрішнього опису документів справи, наявність засвідчувального напису справи про кількість аркушів і про особливості фізичного стану та формування справи, підшивання або оправлення справи, оформлення обкладинки (титульного аркуша) справи. Систематизація документів у справі передбачає розміщення документів за хронологією надходження або створення (від січня по грудень). Нумерація аркушів справ здійснюється з метою забезпечення збереженості та закріплення порядку розташування документів, уключених у справу. Усі аркуші справи нумерують арабськими цифрами валовою нумерацією в правому верхньому куті простим м'яким олівцем або механічним нумератором. Аркуші засвідчувального напису та внутрішнього опису нумеруються окремо. Застосування чорнила, пасти або кольорових олівців для нумерації аркушів справи, аркушів засвідчувального напису та внутрішнього опису забороняється. Аркуші справ, що складаються з декількох томів або частин, нумеруються в кожному томі (частині) окремо.
ОСОБА_1 , посилаючись на неналежне оформлення суддівського досьє, указує на те, що справа, у якій міститься її суддівське досьє та яка була надана їй для ознайомлення, не прошита, не пронумерована, не містить внутрішнього опису документів, не містить засвідчувального напису про кількість аркушів справи, не містить обкладинки. Водночас, належних та допустимих доказів на підтвердження указаних обставин позивачем не надано.
У главі 2 розділу II Положення № 143/зп-16 визначено показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення.
Зокрема, згідно з пунктом 9 глави 2 розділу II цього Положення, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
9.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам.
9.2. Відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім'ї задекларованим доходам.
9.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.
9.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9?12, 15?19 частини першої статті 106 Закону.
9.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.
9.6. Наявність незабезпечених зобов'язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.
9.7. Інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.
Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема: 1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади; 2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 3) результатів перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності); 4) декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді; 5) результатів регулярного оцінювання; 6) результатів перевірки декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності); 7) висновків або інформації Громадської ради доброчесності (за наявності); 8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.
Відповідно пункту 10 глави розділу II Положення № 143/зп-16 для встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання за визначеними цим Положенням показниками використовуються також інші відомості й дані, на підставі яких може встановлюватися відповідність судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, а також будь-яка інша інформація стосовно судді, яка міститься у суддівському досьє.
Ураховуючи наведені приписи колегія суддів приходить до висновку, що Комісія з метою установлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання за визначеними Положенням № 143/зп-16 показниками може використовувати, окрім даних, які містяться у суддівському досьє, також інші відомості й дані, на підставі яких може встановлюватися відповідність судді критеріям кваліфікаційного оцінювання.
Тож твердження позивача про протиправність дій ВККС України щодо зазначення під час проведення співбесіди на наявність інформації, отриманої з мережі Інтернет, про імовірну недоброчесність судді ОСОБА_1 , є необґрунтованими. Більше того, жодного посилання на інформацію з відкритих джерел, зокрема з мережі Інтернет, оскаржуване рішення Комісії не містить.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ВККС України, вчинених під час проведення її кваліфікаційного оцінювання, а саме: щодо неналежного оформлення суддівського досьє та зазначення під час проведення співбесіди на наявність інформації, отриманої з мережі Інтернет, про імовірну недоброчесність судді, задоволенню не підлягають.
Щодо невмотивованості та необґрунтованості спірного рішення Комісії
Так, відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Імперативні приписи частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII вимагають наявності мотивів як обов'язкової складової рішень, ухвалених за результатами кваліфікаційного оцінювання, і гарантії дотримання прав особи, щодо якої воно проводиться. Відсутність мотивів у такому рішенні є законодавчо визначеною підставою для його оскарження і наступного скасування. Це прямо закріплено у пункті 4 частини третьої зазначеної статті Закону. Водночас законодавець не визначив, що є мотивами у розумінні саме цього Закону, але ця правова дефініція не є новою, її неодноразово формулювали і застосовували у судовій практиці.
Суд зауважує, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.
Як слідує з оскаржуваного рішення Комісії від 3 липня 2018 року № 1016/ко-18, у ньому вказана кількість балів, набраних суддею ОСОБА_1, за кожним із критеріїв (за критерієм компетентності - 390,3 бала, за критерієм професійної етики - 115,67 бала, за критерієм доброчесності - 114,33 бала), однак відсутні мотиви прийняття рішення щодо кожного з указаних критеріїв та аргументи Комісії на користь прийняття чи відхилення доводів і доказів позивача та виставлення саме такої кількості балів.
Обґрунтування вмотивованості прийнятого рішення лише дискреційністю повноважень та виключною компетенцією Комісії також не може вважатися достатнім, оскільки рішення, наслідком якого може бути звільнення судді з посади, повинно бути, насамперед, об'єктивним та має повною мірою висвітлювати інформацію (давати відповіді на питання) щодо професійної, особистої, соціальної компетентності судді, його здатності підвищувати свій фаховий рівень та здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня, а також щодо відповідності судді етичним та антикорупційним критеріям.
Виходячи з практики ЄСПЛ, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним із принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети такого заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (наприклад, пункт 49 рішення від 2 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», пункт 67 рішення від 2 серпня 1984 року у справі «Malone v. United Kindom»).
Процес та результат кваліфікаційного оцінювання повинні бути зрозумілими як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема судді, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний суддівський корпус, якому довіряло б суспільство, то обґрунтованість/умотивованість та зрозумілість рішення щодо відповідності судді займаній посаді є необхідною для цього умовою та гарантією. Лише у разі наведення Комісією обґрунтованих мотивів можливо перевірити правомірність процедури та ухваленого рішення (як форми зовнішнього вираження дискреційних повноважень державного органу). Саме у такий спосіб може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
Отже, рішення Комісії повинно бути об'єктивним і повною мірою висвітлювати інформацію та висновки щодо професійної, особистої, соціальної компетентності судді, дотримання/недотримання ним вимог професійної етики та доброчесності.
Відповідно до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098-му засіданні заступників міністрів, з метою сприяння ефективному здійсненню правосуддя та постійному підвищенню його якості відповідно до параграфа 58 держави-члени мають впроваджувати системи оцінювання суддів органами судової влади (параграф 42). Як зазначено у параграфі 58 вказаних Рекомендацій, якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватись на об'єктивних критеріях.
Згідно з Основними принципами незалежності судових органів, які були схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, що лягли в основу вказаних вище Рекомендацій, судді, яких призначають чи обирають, мають гарантований термін повноважень до обов'язкового виходу на пенсію чи завершення строку повноважень там, де це встановлено. Судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. Усі процедури покарання, усунення від посади і звільнення мусять визначатися відповідно до встановлених правил судової поведінки. Рішення про дисциплінарне покарання, усунення від посади чи звільнення повинні бути предметом незалежної перевірки.
24 жовтня 2014 року Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС) відповідно до технічного завдання, переданого їй Комітетом Міністрів, ухвалила Висновок № 17 (2014) щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади, який стосувався, зокрема, вироблення принципів індивідуального оцінювання суддів в умовах необхідності підвищення якості та ефективності правосуддя і дотримання принципу незалежності судової влади (далі - Висновок). У параграфі 29 Висновку зазначено, що хоча порушення етичних та професійних правил/стандартів суддею можуть розглядатися (враховуватися) в процесі оцінювання, держави-члени мають чітко відокремлювати оцінювання від дисциплінарних заходів та проваджень. Принципи гарантованого терміну повноважень (обіймання посади) та незмінюваності суддів є традиційними ключовими елементами незалежності судочинства, їх необхідно дотримуватись. Отже, призначення на постійну посаду не має бути перервано (припинено) лише через незадовільне оцінювання, окрім як у випадку серйозних порушень дисциплінарного або кримінального законодавства чи у разі, коли об'єктивні результати оцінювання прямо підтверджують нездатність або небажання судді виконувати свої суддівські обов'язки відповідно до мінімально прийнятного стандарту. У будь-якому випадку для судді, який проходить оцінювання, мають існувати належні процедурні гарантії, і це слід ретельно контролювати. Також зазначено, що коли застосовується система формального індивідуального оцінювання, її основа та основні елементи (критерії, процедура, наслідки оцінювання) мають бути чітко та вичерпно прописані в законодавстві, деталі можуть бути врегульовані підзаконними актами. Рада судової влади (де така існує) має відігравати важливу роль у формулюванні цих понять, особливо критеріїв. В основі формального індивідуального оцінювання суддів мають бути об'єктивні критерії, визначені компетентним суддівським органом. Об'єктивні стандарти необхідні не лише для виключення політичного впливу, а й із інших причин, таких як запобігання виникненню ризику можливого враження упередженості, консерватизму та протекції по знайомству, що може мати місце, коли призначення/оцінювання проводяться у довільному порядку або за особистими рекомендаціями. Ці об'єктивні стандарти мають ґрунтуватися на критеріях, враховуючи кваліфікацію, високі моральні якості, компетентність та ефективність. Оцінювання професійної діяльності суддів має бути всебічним, включати як кількісні, так і якісні показники задля проведення повного та глибокого аналізу професійної діяльності суддів (параграфи 30- 32 Висновку).
Відповідно до параграфа 39 Висновку джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними, особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів. Суддя, якого оцінюють, повинен мати доступ до будь-якого доказу, що може бути використаний при оцінюванні, з метою оскаржити його за потреби. Суддя також має мати змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності (параграф 41). У параграфі 42 Висновку КРЄС застерігає від оформлення результатів оцінювання лише у вигляді балів, чисел, процентних співвідношень або кількості винесених рішень. Усі подібні методи за умови застосування їх без подальшого пояснення чи оцінювання можуть створити хибне враження об'єктивності та достовірності.
З огляду на наведені правові норми, а також міжнародні стандарти та рекомендації щодо оцінювання суддів, рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, показників суддя не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню у зв'язку з нездатністю здійснювати правосуддя на «об'єктивно визначеному мінімально прийнятному рівні».
Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання рішення Комісії має містити висновок, за яким саме критерієм (компетентності, професійної етики або доброчесності) суддя не відповідає займаній посаді, оскільки суддя підлягає звільненню із займаної посади виключно у випадку, якщо він не відповідає займаній посаді хоча б за одним із вказаних критеріїв і згідно з висновком за результатами оцінювання не здатний здійснювати правосуддя на об'єктивно визначеному мінімально прийнятному рівні.
При цьому Суд не застосовує підзаконний нормативний акт - Положення про порядок і методологію кваліфікаційного оцінювання (а саме: п. 34 Розділу ІІІ, яким Комісія визнала можливість зазначення або підстав, або мотивів ухвалення рішення на альтернативній основі), як такий, що звужує обсяг прав особи і суперечить нормативному актові вищої ланки - Закону № 1402-VIII.
Зважаючи на це, посилання Комісії у спірному рішенні лише на засоби встановлення відповідності судді займаній посаді та кількість виставлених за результатами кваліфікаційного оцінювання балів не дають змоги встановити дійсних підстав, з яких виходила ВККС України під час його ухвалення і мотивів його прийняття.
У рішенні відповідача від 3 липня 2018 року № 1016/ко-18 зазначено, що ОСОБА_1 не підтвердила законність джерел походження її майна та не спростувала розбіжностей у матеріалах суддівського досьє. Зокрема Комісія вказала про те, що суддею ОСОБА_1 під час співбесіди не надано чітких пояснень та не обґрунтовано нормами права її дій щодо набуття у 2006 році у власність квартири площею
120,7 кв. м за рахунок держави для поліпшення житлових умов та подальшого її відчуження через кілька місяців. Між тим, законність та наявність права у позивача на отримання зазначеної квартири в установленому законом порядку Комісією не перевірялися. Таким чином зазначені висновки ВККС України належним чином не мотивовані та зроблені на основі припущень.
Також, з-поміж іншого, у спірному рішенні Комісії указано про те, що під час співбесіди суддя ОСОБА_1 не змогла змістовно пояснити якого розміру (0,1000 га чи 0,2000 га) земельну ділянку їй було передано у власність у 2004 році, не спростувала наявних у матеріалах суддівського досьє розбіжностей.
З цього питання ОСОБА_1 пояснює, що у зв'язку з відсутністю у неї правовстановлюючого документа на земельну ділянку вона, з метою спростування розбіжностей щодо розміру земельної ділянки, просила Комісію оголосити перерву для можливості отримання необхідних документів та надання їх Комісії. Однак перерва була оголошена лише на одну годину, а цього часу недостатньо для надання необхідної інформації та підтверджуючих документів, оскільки більшість із них знаходяться в архіві.
В контексті зазначеного колегія суддів ураховує, що питання, які ставилися ОСОБА_1 під час співбесіди стосувалися подій майже 15-річної давнини, а відтак суддя об'єктивно не мала змоги надати повну та обґрунтовану інформацію щодо поставлених питань, що, свою чергу, не могло не вплинути на повноту та обґрунтованість наданих нею пояснень.
При цьому пунктом 24 Положення № 143/зп-16 передбачено, що у разі необхідності під час співбесіди може бути оголошено перерву. За потреби отримання інформації та копій документів і матеріалів (зокрема з обмеженим доступом) стосовно судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім'ї перерва триває до отримання відповідей на запити Комісії. Тривалість перерви під час співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі не повинна перешкоджати визначенню результатів конкурсу.
Таким чином, ураховуючи ненадання відповідачем можливості ОСОБА_1 надати до Комісії необхідні документи, висновок щодо неспростування суддею розбіжностей у її суддівському досьє є передчасним. Ненадання суддею пояснень щодо походження коштів для придбання належного їй майна, без об'єктивного з'ясування указаних обставин та витребування усіх необхідних документів Комісією, не може бути підставою для прийняття вмотивованого рішення та встановлення фактів, які б свідчили про недоброчесність судді.
За таких обставин прийняте за результатами кваліфікаційного оцінювання судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 рішення ВККС України від 3 липня 2018 року № 1016/ко-18 у частині визначення балів за критерієм доброчесності та, відповідно, визначення загальних результатів кваліфікаційного оцінювання, і визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді, не може вважатися обґрунтованим та вмотивованим, оскільки прийняте з порушенням вимог частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, тобто не у спосіб, що визначений законом, у зв'язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини третьої статті 88 указаного Закону.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ВККС України повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди»
Як уже зазначалося, рішенням від 14 січня 2020 року № 44/015-20 Вища рада правосуддя відмовила у задоволенні подання ВККС України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Одеського апеляційного адміністративного суду на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. При цьому, підставою провадження та предметом оцінки й контролю з боку ВРП було подання ВККС України від 9 листопада 2018 року № 21-6866/18 з рекомендацією від 18 вересня 2018 року № 1604/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді. Разом з тим, рішенню Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання позивача від 3 липня 2018 року № 1016/ко-18 (що є предметом оскарження у цій справі) надано оцінку лише в аспекті того, чи може воно слугувати достатньою підставою для звільнення судді.
На сьогодні позивач опинилася у ситуації, коли, навіть за умови підтвердження Вищою радою правосуддя невмотивованості рішення кваліфікаційного органу щодо невідповідності її займаній посаді, вона вважається особою, яка не пройшла успішно процедури кваліфікаційного оцінювання та, відповідно, позбавлена можливості здійснювати правосуддя. До того ж, визнавши рішення ВККС України невмотивованим і таким, що не може слугувати підставою до звільнення судді з займаної посади, Вища рада правосуддя його не скасувала, воно залишилося чинним саме в оскаржуваній позивачем частині - визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді. Стан невизначеності позивача, викликаний вищенаведеними обставинами, порушує її права та законні інтереси і є, зокрема втручанням у її приватне життя, оскільки, будучи суддею, вона й надалі вважається такою, що не пройшла кваліфікаційне оцінювання судді.
Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) ЄСПЛ зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Верховний Суд вважає, що у розрізі обставин цієї справи обраний позивачем спосіб судового захисту - зобов'язання ВККС України повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди» є ефективним та адекватним, оскільки здатен забезпечити відновлення її порушеного права.
Отже, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно зобов'язати Комісію повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Верховний Суд, розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення ВККС України від 3 липня 2018 року № 1016/ко-18 у частині визначення результатів кваліфікаційного оцінювання і визнання судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та зобов'язання відповідача повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Судові витрати
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому згідно з частиною третьою цієї статті, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на обґрунтованість та наявність підстав до часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , Суд вбачає за необхідне присудити на її користь понесені нею судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на загальну суму 1 409,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань ВККС України.
Керуючись статтями 241- 243, 246, 250, 255, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 3 липня 2018 року № 1016/ко-18 у частині визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 і визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді.
Зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ЄДРПОУ 37316378, адреса: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 409,60 грн (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення складене та підписане 23.12.2020.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
В.М. Соколов,
М.В. Білак,
О.А. Губська,
А.Г. Загороднюк,
С.А. Уханенко,
Судді Верховного Суду