24 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 820/2602/17
адміністративне провадження № К/9901/1840/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Заічко О.В. від 30 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кононенко З.О., суддів Бондара В.О., Калиновського В.А. від 15 листопада 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснокутський Агрошляхбуд» до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснокутський Агрошляхбуд» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, Управління), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення 15 червня 2017 року №0001541202.
Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), підпункту 5 пункту 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 (далі - Порядок №21), та завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) у податковій звітності з ПДВ за березень 2017 року, оскільки обмежень щодо строків перенесення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду, ПК України не містить.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 30 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, позов задовольнив; скасував оскаржене податкове повідомлення-рішення.
Приймаючи такі рішення, суди виходили з того, що право на бюджетне відшкодування податкове законодавство обмежує виключно фактом сплати суми ПДВ в попередніх і звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до бюджету та строком давності у 1095 днів. Відповідачем не доведено, що протягом серпня 2016 року - лютого 2017 року від'ємне значення податку у позивача виникло виключно через коригування податкових зобов'язань. Відтак Товариством у відповідності до норм ПК України у декларації з ПДВ за березень 2017 року заявлено до бюджетного відшкодування суму податку у розмірі 2554121,00 грн., яка фактично була сплачена постачальникам та не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України (4337392,8 грн.).
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
В касаційній скарзі зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства. Зокрема вказує, що всупереч положень пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України, позивачем завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2017 року у розмірі 348585,17 грн., оскільки остання сформована за рахунок від'ємного значення податку, яке виникло через коригування податкових зобов'язань та не є фактично сплаченим отримувачем товарів/послуг постачальникам останніх або до Державного бюджету України у розумінні підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 ПК України.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена камеральна перевірка з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на поточний рахунок платника податку за березень 2017 року, за результатом якої складено акт від 19 травня 2017 року №3874/20-40-12-02-26/3581836.
Відповідач в акті перевірки зазначив, що позивачем в порушення вимог пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України, підпункту 5 пункту 5 розділу V Порядку №21 завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ у податковій звітності за березень 2017 року у розмірі 348585,17 грн. в результаті включення до її складу сум від'ємного значення за період з серпня 2016 року по лютий 2017 року, яке виникло через коригування податкових зобов'язань та не є фактично сплаченим отримувачем товарів/послуг постачальникам останніх або до Державного бюджету України.
На підставі акту перевірки 15 червня 2017 року відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення №0001541202, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 348585,17 грн.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначено статтею 200 ПК України.
Відповідно до положень 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Така сума може мати як позитивне, так і від'ємне значення.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
У пункті 102.5 статті 102 ПК України визначено, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що сума від'ємного значення визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду і враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу платник ПДВ має право обирати: декларувати йому суму бюджетного відшкодування чи зараховувати цю суму до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. При цьому податковий кредит, який бере участь у розрахунку суми бюджетного відшкодування, формується за рахунок сум від'ємного значення з ПДВ, які фактично сплачені отримувачем товару його постачальнику (постачальникам) у попередніх (попередньому) податкових періодах (податковому періоді) або до Державного бюджету України.
Отже право на бюджетне відшкодування податкове законодавство обмежує виключно фактом сплати суми ПДВ в попередніх і звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до бюджету та строком давності у 1095 днів. При цьому отримання бюджетного відшкодування не є обов'язком суб'єкта господарювання, а являється його правом, і попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що Товариством у відповідності до пунктів 200.1, 200.4 ПК України у декларації з ПДВ за березень 2017 року заявлено до бюджетного відшкодування суму податку у розмірі 2554121,00 грн., яка фактично була сплачена постачальникам у попередніх (попередньому) податкових періодах (податковому періоді) або до Державного бюджету України, й не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України (4337392,8 грн.) на момент отримання контролюючим органом податкової декларації.
Слід зазначити, що жодних дефектів у правовому статусі позивача або його контрагентів, які виписали податкові накладні, на підставі яких Товариством сформовано спірну суму податкового кредиту, або ж недоліків у оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, суди не встановили й Управління на такі обставини не посилалось ні у акті перевірки, ні під час розгляду справи.
На думку ж відповідача, порушення позивачем вимог пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України, підпункту 5 пункту 5 розділу V Порядку №21 полягало у здійсненні коригувань податкових зобов'язань у період з серпня 2016 року по лютий 2017 року, однак, як зазначили суди, Управлінням не доведено обставин виникнення у Товариства від'ємного значення податку виключно через коригування податкових зобов'язань та не спростовано факту сплати позивачем суми ПДВ, заявленої до бюджетного відшкодування у березні 2017 року, у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів/послуг або до Державного бюджету України.
З огляду на викладене касаційний суд погоджується із судами першої та апеляційної інстанцій, що правові підстави для висновку про втрату Товариством права на бюджетне відшкодування відсутні.
Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, тому підстави для задоволення касаційної скарги відповідача відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко