Справа №155/508/20
Провадження №2-а/155/34/20
21 грудня 2020 року місто Горохів
Горохівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Адамчук Г.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ревуцької М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, -
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про скасування постанови про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення.
Свій позов обґрунтовує тим, що 17 квітня 2020 року поліцейським 1 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Волинській області лейтенантом поліції Савчуком Віталієм Івановичем відносно нього було складено постанову серії ЕАК №2400305 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 (п'ятсот десять) гривень. Відповідно до вказаної постанови, позивач 17 квітня 2020 року о 10 годині 08 хвилин на 118 км автодороги Н-22, в селі Дерно Ківерцівського району Волинської області, керуючи автомобілем Opel Vivaro, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 103 км/год., при цьому перевищив встановлене обмеження на 53 км/год., чим порушив п.12.4 ПДР України. Швидкість вимірювалась приладом Трукам ТС000798.
Вважає, що постанова не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки порушення, зазначеного в оскаржуваній постанові позивач не допускав, висновки викладені в ній не відповідають дійсності, а відповідач, в свою чергу, жодних належних та допустимих доказів вчинення правопорушення йому не надав, у зв'язку з чим просить про її скасування.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак в заяві до суду позов підтримав повністю, просив його задовольнити, а справу слухати у його відсутність.
Представник відповідача надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги є безпідставними і такими, що задоволенню не підлягають. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що 17 квітня 2020 року, о 10 годині 00 хвилин, на 118 км автодороги Н-22, в селі Дерно Ківерцівського району Волинської області, за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС000798), було зафіксовано, що водій транспортного засобу Opel Vivaro, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 103 км/год., чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 53 км/год., порушивши вимоги п.12.4 (б) ПДР України. На підставі ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», інспектор зупинив транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , відрекомендувався водію, пояснив суть вчиненого правопорушення, після чого, перевіривши документи, здійснив розгляд справи про адміністративне правопорушення, роз'яснивши позивачу права та обов'язки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст.268 КУпАП. В подальшому, за результатом розгляду справи, у відповідності до ст.283 КУпАП, було винесено оскаржувану постанову та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень. До відзиву долучається копія відеозапису, який містить фіксацію правопорушення. Вважає, що дії інспектора щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП є законними та правомірними, саме порушення належним чином зафіксоване, а тому просив в задоволенні позову відмовити.
Суд, дослідивши письмові докази у справі, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що постановою поліцейського 1 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Волинській області лейтенанта поліції Савчука Віталія Івановича серії ЕАК №2400305 від 17 квітня 2020 року на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 510 (п'ятсот десять) гривень, а саме за порушення п.12.4 ПДР України, тобто за перевищення максимальної швидкості руху на 53 км/год.
Згідно зі ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ч.1 ст.7 КУпАП).
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з вимогами ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З аналізу наведеної норми слідує, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, зазначена норма має певний перелік доказів, які підтверджують відсутність або наявність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Такими доказами в розумінні ст.251 КУпАП є, зокрема, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також інші документи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Перевіряючи обґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, суд зазначає наступне.
Оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення серії ЕАК №2400305 від 17 квітня 2020 року містить посилання на те, що швидкість руху позивача вимірювалась за допомогою вимірювача швидкості руху TruCAM ТС000798.
У відповідності до ст.31 Закону України «Про Національну поліцію» полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Як зазначено в оскаржуваній постанові, порушення визначеного п.12.4 ПДР обмеження швидкості руху, встановлено відповідачем за допомогою відповідного технічного засобу TruCAM ТС000798. Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 № UA-MI/2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером У3197-12.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/16641, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 30 вересня 2019 року та чинного до 30 вересня 2020 року, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 №TС000798, є придатним до застосування.
Необхідно зазначити, що можливість використання виробу «TruCam LTІ 20/20» виробництва Laser Technology Inc. також підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України експертного висновку від 27.09.2018 року №04/02/03/3008, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних (а.с.28).
Використання лазерного вимірювача швидкості TruCam органами Національної поліції України, а саме працівниками управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції започатковано листом першого заступника начальника ДПП Білошицьким О.Г. від 04 жовтня 2018 року.
Відповідно до Експертного висновку НДЦ «ТЕЗІС НТУУ «КПІ», механізми технічного захисту інформації лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20, виробництва Laser Technology Inc, США, відповідають вимогам нормативних документів системи технічного захисту інформації в Україні в обсязі функцій, зазначених у документі «Лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів «TruCam LTI 20/20». Вимоги з технічного захисту інформації».
Прилад володіє додатковою функцією фото-, відео, але не є автоматичним засобом фото-, кінозйомки у розумінні статті 40 Закону України «Про Національну поліцію».
Прилад працює у неавтоматичному режимі.
При вимірюванні швидкості прилад TruCam, зокрема, може знаходитись в руках поліцейського, що допускається інструкцією з експлуатації приладу та самою конструкцією приладу (наявність ручки для тримання).
Пунктом 9 статті 31 Закону України «Про Національну поліцію», в якості поліцейського превентивного заходу, дозволено застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Отже, використання приладів TruCam поліцейськими у службовій діяльності належить до повноважень поліцейських визначених Законом України «Про Національну поліцію».
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що використання приладів TruCam в ручному, режимі є правомірним.
Досліджений у судовому засіданні диск з наявними відео матеріалами з приладу TruCAM LTI 20/20 №ТС000798 не підтвердив факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, оскільки через якість зображення не можливо встановити, що на відеозаписі зображено автомобіль, яким керував саме позивач ОСОБА_1 .
З наданої суду роздруківки фіксування лазерним вимірювачем TruCAM LTI 20/20 №ТС000798 також неможливо ідентифікувати особу водія транспортного засобу, швидкість якого вимірювалась.
Таким чином, суду не надано належних та допустимих доказів того, що саме водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Opel Vivaro, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , зі швидкістю 103 км/год. рухався у населеному пункті, де допустима швидкість встановлена 50 км/год.
Крім того, в ході розгляду справи не знайшли своє підтвердження доводи представника відповідача про те, що інспектор поліції під час розгляду справи та винесення оскаржуваної постанови дотримався вимог чинного законодавства стосовно порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Наданий суду диск містить лише відео файл з приладу TruCAM LTI 20/20 №ТС000798, на якому зафіксовано рух автомобіля, а відеоматеріалів, на яких було б відтворено момент розгляду справи зафіксовано не було.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що знак 5.70 «Фото-, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху» ПДР України інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Пунктом 8.2.1 ПДР України передбачено, що дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.
Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби.
При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.
До відзиву представником відповідача долучено Схему встановлення інформаційних дорожніх знаків 5.70 «Фото-, відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» перед населеним пунктом Дерно.
Однак, суд не може розцінювати це як належний та допустимий доказ, оскільки з наданої схеми не можливо встановити, де саме знаходиться даний знак і чи він встановлений там взагалі, чи мав позивач можливість побачити його під час руху.
Крім того, з доданого представником відповідача до відзиву відеозапису та роздруківки з приладу вимірювальної техніки TruCAM не є належними та допустимими доказами перевищення позивачем допустимої швидкості руху в населеному пункті, оскільки з них не убачається, що автомобіль позивача в момент вимірювання швидкості рухається саме в населеному пункті.
За змістом п.1.10 ПДР населений пункт забудована територія, в'їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45, 5.46, 5.47 та 5.48.
Наведені нижче інформаційно-вказівні знаки ПДР маю таке значення:
5.45 «Початок населеного пункту». Найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
5.46 «Кінець населеного пункту». Місце, з якого на даній дорозі втрачають чинність вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
Знаки 5.45 і 5.46 установлюються на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги.
5.47 «Початок населеного пункту». Найменування і початок забудови населеного пункту, в якому на даній дорозі не діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
5.48 «Кінець населеного пункту». Кінець населеного пункту, позначеного знаком 5.47.
5.49 «Покажчик загальних обмежень швидкості». Інформує про загальні обмеження швидкості на території України.
Заборонний знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» забороняє рух із швидкістю, що перевищує зазначену на знакові.
Як встановлено приписами п.8.2-1 ПДР України, дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.
Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.
Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини.
Дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. Для поліпшення сприйняття дорожніх знаків вони можуть бути розміщені над проїзною частиною. Якщо дорога має більше ніж одну смугу для руху в одному напрямку, установлений обабіч дороги відповідного напрямку дорожній знак дублюється на розділювальній смузі, над проїзною частиною або на протилежному боці дороги (у разі, коли для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги).
Дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена.
Пунктом 10.1.1 Правил розташування дорожніх знаків визначених Національним стандартом України - ДСТУ 4100-2014 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування» встановлено, що дорожні знаки повинні розташовуватись так, щоб їх добре бачили учасники дорожнього руху як у світлий, так і в темний час доби, була забезпечена зручність експлуатації і обслуговування, а також було неможливе їх ненавмисне пошкодження. При цьому вони не повинні бути затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами (зеленими насадженнями, щоглами зовнішнього освітлення тощо). Дорожні знаки повинні бути видимі на відстані не менше ніж 100 м за напрямом руху.
Статтею 6 Конвенції «Про дорожні знаки та сигнали» від 08.11.1968 року визначено, що дорожні знаки встановлюються таким чином, щоб їх легко та своєчасно могли розпізнати водії, для яких вони призначені. Будь-який знак, встановлений на стороні дороги, що відповідає напрямку руху повинен бути повторений над проїжджою частиною або на протилежній стороні дороги, якщо місцеві умови такі, що цей знак може не бути своєчасно замічений водіями транспортних засобів, для яких він призначений.
Отже, початок та кінець населеного пункту позначається дорожніми знаками.
Згідно з п.12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що надані під час розгляду справи роздруківки фото- та відео фіксації руху автомобіля, не можуть бути визнані в якості належних та допустимих доказів, оскільки вони не містять відображення того, що автомобіль позивача під час вимірювання швидкості знаходився саме в зоні дії дорожніх знаків 3.29, 3.31, 5.45 ПДД України, тобто не підтверджують наявність складу адміністративного правопорушення в діях позивача.
Будь-яких інших доказів, які б беззаперечно свідчили про порушення позивачем п.12.4 ПДР України матеріали справи не містять. Твердження позивача про те, що під час вимірювання швидкості він рухався поза межами населеного пункту з допустимою швидкістю представником відповідача під час судового розгляду не спростовані.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
При цьому варто зазначити, що презумпція невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Досліджуючи надані представником відповідача докази, судом встановлено, що вони не підтвердили наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП.
Суд зазначає, що в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Презумпція вини покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Однак, відповідно до ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.122 КУпАП відносно позивача підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 10, 77, 194, 205, 211, 241-246, 286 КАС України, ст.ст.56, 62 Конституції України, ст.ст.247, 280, 283, 284 КУпАП, Правил дорожнього руху, Постановою Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Постанову поліцейського 1 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Волинській області лейтенанта поліції Савчука Віталія Івановича серії ЕАК №2400305 від 17 квітня 2020 року по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 (п'ятсот десять) гривень - скасувати.
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.122 КУпАП закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення через Горохівський районний суд Волинської області.
Головуючий