24 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 320/5465/18
адміністративне провадження № К/9901/32917/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Київській області на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року справі №320/5465/18 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними та скасування рішення, визнання протиправними та скасування вимоги, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просила: - визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 06.08.2018 №0014141304 на суму 3008,01 грн за платежем військовий збір; - визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 06.08.2018 №0014121304 на суму 30460,93 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб, що отримані фізичними особами за результатами річного декларування; - визнати протиправним і скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску своєчасно не нарахованого єдиного внеску Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 27.09.2018 №0014171304 в сумі 16700,54 грн; - визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 06.08.2018 за №Ф-0014181304 в сумі 55668,48 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у задоволенні клопотання Головного управління ДПС в Київській області про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року відмовлено, апеляційну скаргу залишено без руху через її невідповідність вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апелянту надано строк для усунення недоліків 7 (сім) днів з моменту отримання копії даної ухвали для усунення вказаних недоліків апеляційної скарги, шляхом подання до суду: обґрунтованого клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року із зазначенням поважних причин його пропуску та подання доказів їх поважності.
22 вересня 2020 року відповідач отримав копію ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення.
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, 06 жовтня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання Головного управління ДПС в Київській області про поновлення строку на апеляційне оскарження та визнання поважними причин пропуску строку, яке обґрунтоване тим, що первинну апеляційну скаргу було повернуто у зв'язку з несплатою судового збору, що спричинено відсутністю достатнього фінансування, а також зазначає, що положеннями Кодексу адміністративного судочинства України визначено право на повторне звернення з апеляційною скаргою після її повернення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у задоволенні клопотання Головного управління ДПС в Київській області про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року відмовлено; у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі 320/5465/18 відмовлено.
Вказана ухвала мотивована тим, що об'єктивні та поважні причини пропуску зазначеного строку відсутні, а тому підстав до поновлення пропущеного апелянтом строку суд не вбачає. Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що вперше подана апеляційна скарга податкового органу повернута позивачу 23 грудня 2019 року, проте повторно з апеляційною скаргою останній звернувся до суду лише 01 вересня 2020 року, тобто повторно апеляційну скаргу було подано лише через дев'ять місяців з дня винесення ухвали про повернення вперше поданої апеляційної скарги, що спростовує обставини повторного звернення скаржника з апеляційною скаргою без зволікань.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду апеляційної інстанції Головне управління ДПС у Київській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Так, за правилами частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що скаржником обґрунтованого клопотання (заяви) про поновлення строку на апеляційне оскарження не подано.
Суд касаційної інстанції бере до уваги, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», зважаючи на положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Одночасно Верховний Суд наголошує, що приписи пункту 3 Розділу II «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими суд за заявою особи продовжує процесуальний строку, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином, не свідчать про наявність підстав для безумовного (автоматичного) продовження заявникові строку на усунення недоліків касаційної скарги, оскільки положення зазначеної норми пов'язують можливість продовження процесуального строку, встановленого судом для реалізації права чи виконання обов'язку, саме з наявністю об'єктивних перешкод, зумовлених безпосередньо тими заходами, які вживаються державою для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2.
З огляду на зазначене посилання відповідача відповідача на дію на території України карантину самі собою не можуть бути безумовною підставою для продовження процесуальних строків, оскільки слід аргументувати, які карантинні заходи та в який саме спосіб завадили виконати вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху протягом строку, встановленого судом, а суд своєю чергою має надати безпосередню оцінку поважності таких причин.
Разом з цим, Верховний Суд звертає увагу на те, що відсутність належного фінансування, довготривала процедура погодження та сплати судового збору не може бути визнана поважною причиною для продовження строку для усунення недоліків та не є такою, що пов'язана з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи, та як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.
Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Таким чином, подана Головним управлінням ДПС у Львівській області касаційна скарга є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС в Київській області на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року справі №320/5465/18 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними та скасування рішення, визнання протиправними та скасування вимоги.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко