24 грудня 2020 року
м. Київ
справа №2а-13817/12/2670
адміністративне провадження №К/9901/32048/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року (головуючий суддя Губська Л.В., судді: Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.)
у справі № 2а-13817/12/2670
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування»
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У жовтні 2006 року Дочірня компанія «Украгазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі Газопромислового управління «Харківгазвидобування» (далі - ПАТ «Укргазвидобування», позивач) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, в якому просила визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 вересня 2006 року №0014291710/0, №0014301710/0, №0007341530/0, №0007331530/0, №0007321530/0, №0007311530/0, №0006531510/0, №0007351530/0, №0007361530/0. Справа неодноразово розглядалася судами попередніх інстанцій.
Постановою Господарського суду м. Києва від 18 грудня 2006 року у справі №25/578-А, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року, позов задоволено повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року постанову Господарського суду м. Києва від 18 грудня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року, позовні вимоги ПАТ «Укргазвидобування» до ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 вересня 2006 року №0006531510/0, №0014291710/0 та № 0014301710/0 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 вересня 2006 року №0014291710/0. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2013 року та ухвалу суду апеляційної інстанції від 06 червня 2013 року в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 вересня 2006 року №0006531510/0 та №0014301710/0 скасовано, а справу у вказаній частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті позовних вимог постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року залишено без змін.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укргазвидобування» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС про визнання нечинними та скасування рішень - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 18 вересня 2006 року №0006531510/0 та ухвалено в цій частині нову постанову про задоволення позову. У решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року залишено без змін.
Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, Центральна об'єднана державна податкова інспекція м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Центральна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, відповідач) звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у справі № 2а-13817/12/2670 .
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2018 року касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Касаційна скарга обґрунтована наступним. Позивачем порушено пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у зв'язку з несвоєчасною сплатою узгоджених сум податкових зобов'язань після граничних строків їх сплати. Практикою Верховного Суду України підтверджується, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, тому мораторій не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на вимогах закону. У даній справі відповідач не може вважатися ні конкурсним, ні поточним кредитором, оскільки процедура банкротства завершена не була.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2007 року законною та обґрунтованою, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення. Позивачем зазначено, що Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Отже податковим органом протиправно змінено призначення платежу, визначене платником податків, та, як наслідок, безпідставно застосовано штрафну санкцію за порушення строків сплати податкових зобов'язань, обов'язок щодо сплати яких виник у 2002 році.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог касаційна скарга не подавалася.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05 вересня 2006 року за результатами невиїзної документальної перевірки ГПУ «Харківгазвидобування» ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» з питання своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань за період з 20 березня 2003 року по 05 вересня 2006 року ДПІ у Дзержинському районі складено акт №5499/1530/25617463 , яким встановлено порушення позивачем пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у зв'язку з несвоєчасною сплатою узгоджених сум податкових зобов'язань - після граничних строків його сплати.
18 вересня 2006 року на підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0014291710/0, №0014301710/0, №0007341530/0, №0007331530/0, №0007321530/0, №0007311530/0, №0006531510/0, №0007351530/0, №0007361530/0.
Податковим повідомленням-рішенням від 18 вересня 2006 року №0006531510/0 у зв'язку з порушенням позивачем пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону, за затримку на 981, 923, 864, 833, 772, 740, 679, 648 днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на прибуток зобов'язано позивача сплатити штраф на загальну суму у розмірі 206 052,50 грн.
За період, що був предметом перевірки, щодо позивача декілька раз порушувалася справа про банкрутство та запроваджувалися мораторії на задоволення вимог кредиторів.
14 серпня 2001 року Арбітражним судом міста Києва порушено справу №23/386 про банкрутство ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Провадження у справі припинено 25 січня 2002року.
20 березня 2003 року Господарським судом міста Києва порушено справу №24/260-6 про банкрутство ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Провадження у справі припинено 23 грудня 2003 року.
24 грудня 2003 року Господарським судом міста Києва порушено справу №2/21-6 про банкрутство ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Провадження у справі припинено 30 серпня 2004 року.
30 серпня 2004 року Господарським судом міста Києва порушено справу №23/365-6 про банкрутство ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Провадження у справі припинено 06 квітня 2005 року.
11 квітня 2005 року Господарським судом міста Києва порушено справу 23/342-6 про банкрутство ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Провадження припинено 22 червня 2005 року.
04 липня 2005 року Господарським судом міста Києва порушено справу №19/22 про банкрутство ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Провадження у справі припинено 14 березня 2006 року.
З акту перевірки вбачається, що штрафні санкції застосовані податковим органом за прострочення сплати платником податків узгоджених сум податкових зобов'язань, які виникли до введення мораторію, проте після залишення без розгляду заяви ЗАТ «Корпорація «Украгроекспорт» про визнання банкрутом позивача (ухвала Господарського суду міста Києва від 14 березня 2006 року у справі №19/22).
Так, з матеріалів справи вбачається, що товариство мало податковий борг з податку на прибуток строком виникнення 22 лютого 2002 року, 02 квітня 2002 року, 31 травня 2002 року, 01 липня 2002 року, 31 серпня 2002 року, 30 вересня 2002 року, 02 грудня 2002 року, 02 січня 2003 року, тобто за період коли був відсутній мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Платіжним дорученням №356 від 28 жовтня 2004 року сплачено податок на прибуток за третій квартал 2004 року, тобто під час дії мораторію, встановленого 30 серпня 2004 року Господарським судом міста Києва у справі №23/365-6, при цьому, відповідачем сплачену суму зараховано в погашення податкового боргу по вищезазначеному строку виникнення.
Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд в ухвалі від 31 серпня 2016 року зауважив, що для правильного вирішення справи необхідним є встановлення на підставі належних та допустимих доказів обставин справи щодо періодів дії мораторіїв, моменту виникнення у позивача обов'язку сплатити податкове зобов'язання (у період дії мораторію чи до порушення справи про банкрутство з урахування наявності кількох таких справ) та відповідно визначити чи відносилися такі зобов'язання до поточних чи до конкурсних та в який період часу, і в залежності від встановлених обставин з'ясувати за які періоди, на які суми податкових зобов'язань податковий орган мав право нараховувати штрафні санкції та в якому розмірі.
При цьому, колегія суддів звертала увагу на те, що суди не позбавлені можливості витребувати у відповідача розрахунок визначених позивачу штрафних санкцій за спірними рішеннями із зазначенням сум донарахувань по періодам за кожним невчасно сплаченим податковим зобов'язанням, а у випадку необхідності застосування спеціальних знань суду варто обговорити можливість призначення судової експертизи. До того ж, суди мали надати оцінку доводам позивача, що він не є платником транспортного податку.
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково апеляційну скаргу платника податків та скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 18 вересня 2016 року №0006531510/0, виходив з наступного.
Відповідно до п.1.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України від 21.01.2004 року № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної інструкції реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.
Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».
Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність встановленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. Із наведено випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв до набрання чинності Податковим кодексом України, не передбачалось право податкового органу змінювати призначення платежу, визначене платником податків у платіжному дорученні.
Отже, самостійний перерозподіл податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу є також неправомірним.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти такого платника. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податків сум у рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу» платіжного доручення, є неправомірним.
Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2018 у справі №0870/12304/12.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.
За правилами частини статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування судових рішень не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 у справі №2а-13817/12/2670 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 у справі №2а-13817/12/2670 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.А. Васильєва С.С. Пасічник В.П. Юрченко