24 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 303/5415/20 пров. № А/857/14573/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Качмара В.Я., Курильця А.Р.
з участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 про примусове видворення іноземця за межі території України за апеляційною скаргою громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 вересня 2020 року (суддя Кость В.В., м.Мукачево) ,
У вересні 2020 року позивач ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовною заявою до громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 про примусове видворення за межі території України.
Позов обґрунтований тим, що відповідач 18 вересня 2020 року незаконно, поза пунктом пропуску в складі групи осіб, без документів, що посвідчують особу та дають право на перетин кордону, перетнув державний кордон з України в Румунію на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 », чим вчинив правопорушення передбачене ст. 204-1 КУпАП. Вищевказані обставини є підставою для примусового видворення відповідача за межі України.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 вересня 2020 року позов задоволено повністю. Примусово видворено за межі території України громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 . Допущено негайне виконання рішення суду.
Не погодившись із таким рішенням, його оскаржив відповідач. Посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не отримав безоплатну правову допомогу, що є порушенням статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України. Судом першої інстанції не перевірено виконання позивачем пункту 9 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджених наказом МВС України, Адміністрації ДПС України, СБ України від 23.04.2012 № 353/271/150 (надалі Інструкція №353/271/150), якою визначено, що у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Відповідач вказує на те, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обов'язкові обставини, а саме прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення та ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обгрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Проте після затримання відповідача позивачем не приймалося рішення про його примусове видворення із наданням строку добровільного виконання цього рішення в порядку ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Таким чином, позивачем не дотримано встановленого законодавством порядку видворення іноземців і осіб без громадянства з території України.
Апелянт стверджує, що суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову та видворення іноземця за межі території України, оскільки не встановлено та не підтверджено належними доказами особу затриманого та країну його походження, у зв'язку з чим неможливо оцінити ризик відповідача стати жертвою жорсткого поводження та потреб міжнародного захисту.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
У судове засідання відповідач повторно не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджено розпискою від 15 грудня 2020 року, складеною з участю перекладача. У судове засідання також не з'явився представник відповідача адвокат Ліщук О.О., який був повідомлений телефонограмою о 10 год 52 хв 15 грудня 2020 року. Про причини неявки не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 19 вересня 2020 року близько 17 год 00 хв Сукхі Сінг (SUKHI SING) був затриманий та переданий прикордонною поліцією Румунії у порядку реадмісії за незаконне перетинання державного кордону з України в Румунію без документів, що посвідчують особу (протокол про адміністративне затримання від 19 вересня 2020 року).
На підставі статті 3 Угоди між Україною та Європейським співтовариством про реадмісію осіб відповідач переданий на територію України у встановленому Угодою порядку під час проведення прикордонної- представницької зустрічі, що стверджується актом приймання-передавання особи від 19 вересня 2020 року.
Вказаними діями відповідач порушив вимоги ст. 9 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991 року, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою ст.204-1 КУпАП, що підтверджується протоколом про адміністративне затримання від 19.09.2020.
Про затримання відповідача повідомлено посольство Республіки Індія в Україні, Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України та проінформовано Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України.
Згідно з даними постанови про уточнення анкетних даних від 21 вересня 2020 року постановлено особу, яка назвалась під час затримання громадянином Індії ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , слід вважати громадянином Індії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач перебуває на території України незаконно, документів та коштів для виїзду з території України не має, працевлаштуватись на території України не має змоги, а також не відноситься до осіб, яким надано статус біженця або потребує додаткового захисту. Також, приймаючи до уваги, що між Україною та Республікою Індія відсутній договір про реадмісію, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773- VI).
Частиною першою статті 26 Закону № 3773- VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Згідно з частиною 3 статті 26 Закону № 3773-VI один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Відповідно до статті 29 Закону № 3773-VI передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства здійснюється відповідно до міжнародного договору про реадмісію.
Прийняття Україною іноземця або особи без громадянства відповідно до міжнародного договору про реадмісію не змінює підстав для перебування на території України, що існували до такого прийняття.
Іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.
Статтею 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
На виконання вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та з метою упорядкування роботи з примусового повернення і примусового видворення іноземців та осіб без громадянства Міністерство внутрішніх справа України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служба Безпеки України винесли спільний наказ № 353/271/150 від 23.03.2012, яким затвердили Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - Інструкція № 353/271/150).
Відповідно до пункту 4 Інструкції № 353/271/150 іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Отже, Інструкція № 353/271/150 передбачає примусове видворення особи без попереднього рішення про її примусове повернення.
У пункті 7 розділу І Інструкції № 353/271/150 зазначено, що підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є:
невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення;
наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави;
якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію;
якщо іноземець, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду,- до набрання рішенням суду законної сили.
Отже, відповідно до пункту 7 розділу І Інструкції № 353/271/150 примусове видворення особи, без попереднього рішення про її примусове повернення, можливе, якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію.
Таким чином, іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню без прийняття рішення про примусове повернення.
Статтею 3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб від 18.06.2007 року (ратифікована Законом України «Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб»), передбачено, що Запитувана держава на запит Запитуючої держави та без будь-яких інших формальностей, крім тих, що передбачені цією Угодою, приймає на свою територію громадян третіх країн чи осіб без громадянства, які не виконують чинних умов стосовно в'їзду на територію Запитуючої держави або перебування на ній або припинили виконувати такі умови, якщо надано докази відповідно до статті 7 цієї Угоди того, що такі особи незаконно в'їхали на територію держав-членів безпосередньо з території України або на територію України безпосередньо з території держав-членів.
Апеляційний суд встановив, що після незаконного перетину кордону відповідач був затриманий представниками прикордонної поліції Румунії та 19 вересня 2020 року під час проведення прикордонно-представницької зустрічі на підставі статті 3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб був переданий на територію України.
Отже апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач перед поданням позову про примусове видворення відповідача мав прийняти рішення про примусове повернення в країну громадянської належності.
Відповідно до пункту 7 розділу І Інструкції № 353/271/150 у рамках процедури примусового видворення органи ДМС, органи охорони державного кордону, органи СБУ:
готують та подають до місцевого загального суду як адміністративного суду (далі - адміністративний суд) обґрунтовану позовну заяву;
беруть участь у судовому розгляді;
забезпечують участь у судовому розгляді іноземців, які затримані;
ознайомлюють іноземця з судовим рішенням про його примусове видворення та порядком оскарження цього рішення (якщо це рішення не було вручене іноземцю одразу після його оголошення);
забезпечують фактичне виконання рішення суду про примусове видворення іноземця або іншого рішення суду, прийнятого з метою забезпечення примусового видворення.
Позовні заяви подаються до адміністративного суду за місцезнаходженням органів ДМС, органу охорони державного кордону, органу СБУ або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (далі - ПТПІ).
Пунктами 1 та 2 розділу ІІІ Інструкції № 353/271/150 передбачено, що у разі виявлення підстав, передбачених частиною 1 статті 30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.
За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України.
Виходячи з цієї норми, законодавцем фактично виділено окремий випадок звернення із позовною заявою, який передбачений статтею 289 КАС України.
При цьому, можливість звернення із позовом, в порядку визначеному статтею 289 КАС України, не пов'язана законодавцем безпосередньо із процедурою видворення іноземця чи особи без громадянства, яка передбачена Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Інструкцією № 353/271/150.
У пункті 1 розділу IV Інструкції № 353/271/150 зазначено, що перед поміщенням іноземців до ПТПІ органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ оформлюють рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (додаток 5), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора щодо такого рішення (додаток 6).
Заінтересований орган/підрозділ перед поміщенням іноземців до ПТПІ не пізніше доби до запланованого поміщення повідомляє про це адміністрацію ПТПІ відповідно до вимог пункту 4 розділу ІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 лютого 2016 року № 141, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 травня 2016 року за № 748/28878.
Відповідно до пункту 2 розділу IV Інструкції № 353/271/150 до ПТПІ поміщуються іноземці:
стосовно яких суд прийняв рішення про примусове видворення;
стосовно яких суд прийняв рішення про затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
затримані за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;
затримані органами ДМС на строки та в порядку, передбачені законодавством України.
Поміщення іноземців до ПТПІ здійснює адміністрація такого пункту на підставі рішення, зазначеного в пункті 1 цього розділу, постанови суду або протоколу про адміністративне затримання за актом приймання-передавання, складеним ПТПІ та органом/підрозділом, який доставив іноземців.
Згідно із пунктом 4 розділу IV Інструкції № 353/271/150 іноземці, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, поміщуються до ПТПІ на строк, необхідний для їх ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше ніж на вісімнадцять місяців.
Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції № 353/271/150 якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Отже процедура видворення, яку ініціював позивач та прийняття рішення судом є підставою для поміщення іноземця до ПТПІ.
У подальшому, якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
Тобто процедура ідентифікації іноземця є похідною за результатами прийнятого судом рішення про примусове видворення.
Тому апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що цей позов є передчасним, оскільки позивач не ідентифікував особу відповідача.
У зв'язку з тим, що у відповідача не має законних підстав для перебування на території України, то суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для примусового видворення громадянина Республіки Індія Каптан за межі території України.
Щодо порушення права на захист, про що йдеться в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають такі категорії осіб, зокрема, особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону, з моменту подання особою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою, а також іноземці та особи без громадянства, затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з моменту затримання.
За правилами ст. 13 вказаного Закону безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.
Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.
Пунктом 9 розділу І Інструкції передбачено, що у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Відповідно до змісту протоколу від 19.09.2020 про адміністративне правопорушення (а.с. 2), відповідачу роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також право та можливість отримання правової допомоги. При цьому, з протоколу вбачається, що відповідач зі змістом протоколу був ознайомлений зрозумілою йому мовою, що підтверджується його підписом. Також в протоколі вказано про те, що юридичної допомоги відповідач не потребує, що засвідчено його підписом (а.с. 2, зворотня сторона).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, з метою примусового видворення громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 було забезпечено правовою допомогою за правилами Закону України «Про безоплатну правову допомогу», що підтверджується дорученням для надання безоплатної вторинної правової допомоги особі, до якої застосовано адміністративне затримання, від 21.09.2020 №2011, згідно якого адвоката Пинзеника В.І. призначено для надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідачу.
За наведених обставин, колегія суддів відхиляє твердження апелянта, обґрунтовані порушенням судом першої інстанції норм процесуального права в частині перевірки дотримання права відповідача на безоплатну вторинну правову допомогу, як такі що спростовуються наведеними вище обставинами.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
В силу вимог статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
апеляційну скаргу громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 вересня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. Я. Качмар
А. Р. Курилець