24 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/3722/20 пров. № А/857/13261/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шевчук С.М.,
суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.І.,
за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,
представника позивача Довгань В.І.,
представника третьої особи Павліш О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року (ухваленого в порядку загального позовного провадження, судом під головуванням судді Грень Н.М, дата складання повного тексту судового рішення - не зазначена) у справі №380/3722/20 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу, суд -
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими особами №551/33.703/ НОМЕР_1 від 29.04.2020.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу №551/33.7-03/ НОМЕР_2 від 29.04.2020 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (місцезнаходження: 79005, м. Львів, пл. Міцкевича,8, ЄДРПОУ 39778297) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема зазначає, що посадовими особами ГУ ДПС у Львівській області проведено фактичну перевірку з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками ФО-П ОСОБА_1 (кафе “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ). В ході проведення перевірки за виконанням трудової функції адміністратора виявлено працівника ОСОБА_2 , яка зазначила, що стажується у ФОП ОСОБА_1 на посаді адміністратора, без укладення трудового договору. Позивачем в ході проведення перевірки не надано жодних документів ведення яких передбачено законодавством про працю вищевказаного працівника. Водночас, відповідач вказує, що поняття стажиста розкрито у постанові КМ України від 16.01.2020 року №20, і виконання функцій гр. ОСОБА_2 , зазначеним ознакам не відповідає.
Вказує, що відповідно до п. 2 Порядку №509 штрафи можуть бути накладені на підставі акту документальної виїзної перевірки ДФС та її територіального органу. За результатами розгляду справи, на підставі акту (довідки) №551/33.7-03/ НОМЕР_2 від 16.03.2020 уповноваженою особою Управління встановлено наявність порушення вимог ч.1, 3 ст. 24 КЗпП України, Постанови КМУ №413 та підставно винесено постанову про накладення штрафу 551/33.7-03// НОМЕР_2 від 29.04.2020. Також зазначив, ФОП ОСОБА_1 допустила до перевірки уповноважених працівників ДПС, відтак допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні інспекційного відвідування. Також вказує на порушення судом першої інстанції процесуальних норм в частині розгляду судом справи за відсутності представника відповідача, незважаючи на подане клопотання про відкладення розгляду справи.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваних рішеннях.
Третя особа відзиву на апеляційну скаргу не подала.
Відповідач був повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 124 КАС України, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибув, про причини неприбуття не повідомив. Клопотань про відкладення слухання справи не направляв.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо прийняття уповноваженою особою відповідача рішення про проведення інспекційного відвідування позивача, або недоцільність проведення такого заходу.
Суд критично оцінив посилання відповідача на норми Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 за №509, оскільки вказаний Порядок передбачає можливість розгляду справи та накладення на суб'єкта господарювання штрафу лише на підставі акту документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю.
Частиною 5 статті 265 КЗпП України фактично встановлено заборону накладення штрафу, якщо цьому не передувало здійснення заходу державного нагляду (контролю), з єдиним вищевказаним виключенням. У всіх інших випадках вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, проведення заходу державного нагляду (контролю) є обов'язковим.
При цьому суд врахував те, що норми частини 5 статті 265 КЗпП України мають вищу юридичну силу порівняно із нормами Порядку №509, оскільки він є підзаконним нормативно-правовим актом і прийнятим саме на виконання статті 265 КЗпП України, а тому не може їй суперечити.
Суд дійшов висновку, що так як захід інспекційного відвідування відповідачем не здійснений, відтак відповідач діяв з порушенням вимог Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядку накладення штрафу за порушення законодавства про працю.
Такі порушення з боку суб'єкта владних повноважень суд вважав суттєвими, а прийняте ним рішення без дотримання визначеного законом способу його прийняття, не може вважатись законним, що є самостійною і достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови про накладення штрафу №551/33.703/ НОМЕР_1 від 29.04.2020.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що відповідно до наказу ГУ ДПС у Львівській області від 05 березня 2020 року, на підставі направлень на проведення перевірки від 10 березня 2020 року №3205 та №3206 ГУ ДПС у Львівській області проведено фактичну перевірку кафе “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ) суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), за результатами якого складено відповідний акт (довідка) фактичної перевірки від 16 березня 2020 року за реєстраційним номером №551/33.7-03/ НОМЕР_2 (далі по тексту - акт перевірки).
В акті перевірки встановлено порушення ч.1, 3 ст. 24 КЗпП, а також вимоги постанови КМУ від 17.06.2015 №413 “Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу”.
Зміст виявленого порушення полягає в тому, що за адресою АДРЕСА_2 в приміщенні кафе “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” проводить підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування ФОП ОСОБА_1 . В приміщенні проводиться реалізація алкогольних напоїв. На час проведення фактичної перевірки, яка розпочалася 11.03.2020 о 16 год 16 хв за трудовою функцією касир-бармена знаходилась гр. ОСОБА_3 , яка перебуває в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 . Нарахована заробітна плата ОСОБА_4 становить 5250 грн. Поряд з цим, за виконанням трудової функції адміністратора виявлено гр. ОСОБА_2 , яка письмово повідомила, що починаючи з 11.03.2020 стажується на посаді адміністратора у ФОП ОСОБА_1 без укладання трудового договору чи договору ЦПХ.
Позивачем подано заперечення на акт №551/33.7-03/ НОМЕР_2 від 16.03.2020 до ГУ ДПС у Львівській області, до якого надано: договір про надання послуг від 10.03.2020 року за яким позивач зобов'язувалась надати гр. ОСОБА_2 у період з 11.03.2020 по 16.03.2020 консультаційні послуги з освоєння навиків роботи адміністратора залу; акт приймання - наданих послуг від 16.03.2020 року; банківська квитанція про оплату послуг на суму 300грн.
Листом від 30.03.2020 №1463/10/33.7-09 Головне управління у Львівської області повідомило позивача про залишення заперечення без задоволення.
29.04.2020 Головним управлінням Держпраці у Львівській області на підставі висновків акту №551/33.7-03/ НОМЕР_2 від 16.03.2020, винесено постанову про накладення штрафу №551/33.7-03/ НОМЕР_2 на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 47 230 грн. Не погоджуючись вказаною постановою, позивач оскаржила її до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Пунктом 7 Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877-V від 05.04.2007 (далі Закон №877-V).
Дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч.1 ст.2 Закону №877-V).
Згідно із статтею 1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - це планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» встановлює Порядок №509.
Абзацом п'ятим пункту 2 цього Порядку визначено, що штрафи можуть бути накладені на підставі акту документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Відповідно до ст. 75 Податкового Кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Підпунктом 75.1.2. п. 75.1 Податкового Кодексу України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Підпунктом 75.1.3. п. 75.1 Податкового Кодексу України передбачено фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
За наведених положень Податкового Кодексу України, законодавець розрізняє документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За даних правовідносин, відповідачем винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу за наслідками фактичної перевірки позивача. В той час, як абзац п'ятий пункту 2 названого вище Порядку визначає, що штрафи можуть бути накладені відповідачем виключно на підставі акту документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу.
Окрім того, колегією суддів враховано, що відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податкові звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складання такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано заперечення до ГУ ДПС України у Львівській області на вказаний акт фактичної перевірки, відповідно до якого зміст правовідносин позивача та громадянки ОСОБА_2 полягав не у працевлаштуванні, а у наданні позивачем послуг щодо оплатного її стажування по підготовці та здобуттю нею навиків бармена, за наслідками яких громадянкою ОСОБА_2 сплачено позивачу кошти. На підтвердження чого були надані відповідні первинні та розрахункові документи.
Водночас, як слідує зі змісту пояснень представника ГУ ДПС України у Львівській області про вказані обставини ГУ Держпраці у Львівській області не повідомлялось, а відтак оскаржуване рішення прийняте ним без урахування фактичних обставин справи та наданих позивачем в установленому порядку та строки додаткових доказів на спростування фактів виявлених порушень, які повинні бути враховані при прийнятті відповідного рішення.
За наведених обставин, накладення такого штрафу відповідачем суперечить приписам приведеного законодавства.
При цьому, колегія суддів також зауважує, що відповідно до пункту 8 Порядку №509 розгляд справ на підставі акту про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, акту, зазначеного в абзаці п'ятому пункту 2 цього Порядку, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів.
Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акту, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що відомості, викладені в акті перевірки, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи управлінням Держпраці в Івано-Франківській області. Це свідчить, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.
З огляду на наведене доводи апелянта про те, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи повинен був брати до уваги висновки акту фактичної перевірки ДПС, як доказ того, що позивачем порушено законодавство про працю та приймати до уваги лише висновки вказаного акту перевірки ДФС є помилковими.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі №822/1037/18.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що так як актом ГУ ДПС у Львівській області №551/33.7-03/ НОМЕР_2 від 16.03.2020 встановлено порушення позивачем законодавства про працю, відповідальність за яке передбачена саме абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, тому відповідач був зобов'язаний здійснити захід державного нагляду (контролю), а саме: провести інспекційне відвідування.
Оскільки такий захід відповідачем не здійснений, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач діяв з порушенням вимог Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядку накладення штрафу за порушення законодавства про працю.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що такі порушення з боку суб'єкта владних повноважень є суттєвими, а прийняте ним рішення без дотримання визначеного законом способу його прийняття, не може вважатись законним, що є самостійною і достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови про накладення штрафу.
Таким чином, на переконання колегії суддів, оскільки порушена процедура здійснення державного контролю, відтак прийнята постанова про накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки ГУ ДПС у Львівській області, а не на підставі акту документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу чи акту інспекційного відвідування Управління Держпраці у Львівській області є протиправною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ст. 12 КАС України, вказана справа відноситься до справ незначної складності, а відтак на неї поширюються положення п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі №380/3722/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 24 грудня 2020 року.