24 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/5721/20 пров. № А/857/14637/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шевчук С.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Шинкар Т.І.,
за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду (постановлену в м. Рівне судом під головуванням судді Комшелюк Т.О., дата складення повного тексту ухвали не зазначена) у справі № 460/5721/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, суд-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому відповідно до статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ за періоди з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року включно в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 17 липня 2018 року.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 в адміністративній справі № 460/5721/20 в частині позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльності Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за періоди з 1 січня 2 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року по 30 січня 2020 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язання Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 1 січня 2 серпня 2014 року включно щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі, що дорівнює 40 % від мінімальної заробітної плати; зобов'язання Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 17 липня 2018 року по 30 січня 2020 року щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі, що дорівнює 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, - залишено без розгляду.
Продовжено розгляд адміністративної справи № 460/5721/20 в решті позовних вимог.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що Верховний Суд у судовому рішенні по зразковій справі №240/4946/18 підтвердив підставність здійснення нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст. 37 Закону №796-XII саме з 17.07.2018 року. Вказує, що про невиплату спірної грошової допомоги у періоди з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року він дізнався лише після отримання листа відповідача від 05 грудня 2019 року №01/5-14-8126. При цьому, наголошує, що правопорушення щодо невиплати спірної грошової допомоги є триваючим. Також звертає увагу на те, що несвоєчасне звернення до суду з даним позовом було зумовлене обмеженнями, встановленими у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Крім того, вказує, що згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої законом України, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв'язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, відповідач подав заяву про розгляд справи без його участі та участі представника.
В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проживає в селі Корост Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.
Відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась позивачу щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачена статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796), внаслідок чого останній звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за періоди з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року по 30 січня 2020 року, обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогам позивачем не наведено та не доведено, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду у зазначеній частині позовних вимог відповідно до частини третьої статті 123 КАС України.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд, відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом восьмим частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою і четвертою статті 123 цього Кодексу.
З матеріалів справи видно, що позовні вимоги у даному спорі стосуються нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої ст. 37 Закону №796-XII, з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року згідно Закону України "Про Державний бюджет на 2014 рік" від 16 січня 2014 року № 719-VII включно, та з 17 липня 2018 року - дати прийняття Конституційним Судом України рішення у справі № 6-р/2018, які слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
При цьому, суд звертає увагу на те, що Закон України "Про Державний бюджет на 2014 рік" від 16 січня 2014 року № 719-VII та рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 були опубліковані в загальнодоступних джерелах, а відтак, перебували в загальному доступі.
Так, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частина друга статті 152 Основного Закону України).
Аналізуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що у даному випадку перебіг процесуального строку пов'язаний саме з ухваленням Конституційним Судом України рішення про неконституційність законів, інших актів або їх окремих положень, що визнані неконституційними.
Стосовно доводів позивача з покликанням на ту обставину, що про порушення свого права він дізнався у грудні 2019 року з листа відповідача, на думку колегії суддів, така не може бути поважною причиною пропуску строку, оскільки будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не могли позбавити її можливості звернутися після ухвалення Конституційним Судом України рішення в межах строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.05.2020 по справі № 9901/37/20 дійшла висновку, що початок перебігу строку на звернення до суду не може бути пов'язаний з обізнаністю чи необізнаністю позивача про окремі підстави позову, тобто окремі фактичні та/або юридичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, а розпочинається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про ухвалення рішення, яке її стосується.
Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 31 липня 2020 року, що стверджується відбитком штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті, у якому позов було скеровано до суду. При цьому, позивач в позовній заяві не порушував питання про поновлення строку звернення до суду.
Таким чином, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії” (№116/1997/900/1112 зазначено, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Щодо доводів скаржника на впровадження карантинних обмежень як на причину пропуску строку звернення до суду з даним позовом, то вони є безпідставними, оскільки позивачем жодним чином не обґрунтовано та не підтверджено доказами яким чином такі обмеження унеможливили його своєчасне звернення до суду з даним позовом.
Більше того, апеляційний суд звертає увагу на те, що карантин у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) був встановлений на усій території України з 12 березня 2020 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.
Натомість, строк звернення до суду з даним позовом був пропущений позивачем в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати спірної грошової допомоги за періоди до 31 січня 2020 року.
Доводи апеляційної скарги з покликанням на рішення Верховного суду України та рішень ЄСПЛ, встановлених по справі обставин та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права.
Вказана правова позиція суду апеляційної інстанції узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.04.2019 по справі №227/2015/17, від 15.05.2019 по справі №804/4217/18, від 21.02.2018 по справі №346/3696/17, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо залишення позовних вимог у вказаній частині без розгляду, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду про залишення позовної заяви без розгляду залишити без змін.
Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 460/5721/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Т. В. Онишкевич
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 24 грудня 2020 року.