Справа № 120/252/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук Костянтин Олександрович
Суддя-доповідач: Сушко О.О.
23 грудня 2020 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року (м. Вінниця, 13 березня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не проведенні нарахування та виплати позивачу у період з 01 січня 2016 року по 18 жовтня 2018 року включно індексації грошового забезпечення; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 жовтня 2018 року включно; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не проведенні 18 жовтня 2018 року остаточного розрахунку при звільненні позивачу з військової служби; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 жовтня 2018 року по 13 березня 2020 року включно.
Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що на підставі наказу командувача оперативного командування "Північ" (по особовому складу) від 29 вересня 2018 року №207 позивача звільнено з військової служби у запас.
На реалізацію вказаного наказу командиром військової частини НОМЕР_1 18 жовтня 2018 року видано наказ №250, яким позивача з 18 жовтня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Сумського об'єднаного міського військового комісаріату Сумської області.
20 грудня 2019 року представник позивача звернувся із адвокатським запитом до командира військової частини НОМЕР_1 , у якому просив повідомити чи нараховувалась та чи виплачувалась позивачеві індексація грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 18 жовтня 2018 року.
Листом вих. №105 від 08 січня 2020 року військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача, що протягом періоду з січня 2016 року по березень 2018 року позивачу індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань протягом вказаного періоду. Також у листі зазначено, що відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. Крім того, зазначено, що індексація грошового забезпечення позивачу була перерахована та виплачена до 31 грудня 2015 року включно (останній базовий місяць 01 вересня 2015 року).
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
За змістом ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
В силу ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Як передбачено ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі -Порядок №1078), згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абз.8 п.4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Отже, відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не вказує на відсутність у позивача права на отримання таких сум підвищення, а відтак дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.10.2018 є протиправними і порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Що стосується доводів позивача, які стосуються нарахування належної йому індексації із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) 01 вересня 2015 року, слід зазначити наступне.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно з п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У відповідності до п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Враховуючи наведене, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи.
Під час розгляду даної справи судом встановлено протиправність дій відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Слід звернути увагу, що саме в процесі виконання рішення суду відповідачем, в порядку встановленому Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком №1078, буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.
Таким чином, відповідачем, на теперішній час, не вчинялось будь-яких дій по визначенню базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення позивача, тому відсутні підстави вважати, що має місце порушення прав позивача пов'язаних з визначенням базового місяця для проведення індексації.
При цьому, слід зазначити, що захисту підлягає лише вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому.
Зважаючи на наведене, необхідно зазначити, що вимога позивача про встановлення базового місяця з якого проводиться індексація грошового забезпечення є передчасною.
Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В силу ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Судом встановлено, що фактичної виплати позивачу суми індексації при його звільненні не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у справі.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).
Відтак, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому, для того щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку. Факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Оскільки у правовідносинах, які є спірними, сума індексації грошового забезпечення позивачу невиплачена, вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає.
Таким чином, позовні вимогу у цій частині задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову у цій частині підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року скасувати в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 жовтня 2018 року по 13 березня 2020 року включно.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В решті рішення - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.