Справа № 120/4320/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
24 грудня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 26.06.2020 включно;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 26.06.2020 включно у сумі 170626,65 грн за КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".
2. Позивач зазначає, що оскільки остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням з військової служби відповідач провів лише 26.06.2020, позивач звернуся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 16.01.2019 по 26.06.2020. Проте відповідач виплату такої компенсації не здійснив та відмовляється це зробити, що підтверджується листом від 11.06.2020 № 2622.
3. Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених соціальних прав.
4. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
4.1. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 16 січня 2019 року до 26 червня 2020 року включно.
4.2. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 16 січня 2019 року до 26 червня 2020 року включно в сумі 17043,18 грн (сімнадцять тисяч сорок три гривні вісімнадцять копійок).
4.3. В решті позовних вимог відмовлено.
5. Військова частина НОМЕР_1 / надалі апелянт 1 /, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
6. Апелянт 1 зазначив, що відсутні підстави стверджувати, що положення статей 116, 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Відповідач звертає увагу, що звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача та спорів щодо суми виплати, у зв'язку з цим, позовні вимоги позивача є необґрунтованими.
7. ОСОБА_1 / надалі апелянт 2 /, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
8. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт 2 вказав на безпідставність застосування судом першої інстанції пропорційності розрахунку середнього заробітку за затримку по відношенню до невиплаченої суми при звільненні.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
9. Судом встановлено, що наказом начальника 48 арсеналу (по особовому складу) від 28.12.2018 № 42-РС позивача ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.01.2019 № 10 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 16.01.2019.
10. У зв'язку з невиплатою при звільненні з військової служби індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, 03.02.2020 позивач звернувся до суду з відповідними позовами до військової частини НОМЕР_1 .
11. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.03.2020 у справі № 120/425/20-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2018 по 2019 роки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
12. Крім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.04.2020 у справі № 120/426/20-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 включно та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 включно. В решті позовних вимог відмовлено.
13. На виконання вказаних рішень суду відповідач 26.05.2020 здійснив виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 12611,57 грн, а 26.06.2020 - виплату індексації грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн.
14. 05.06.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити йому нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, а саме за період з 16.01.2019 по 26.06.2020.
15. Листом від 11.06.2020 № 2622 відповідач відмовив у виплаті вказаної компенсації, посилаючись на відсутність правових підстав для цього.
16. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 26.06.2020, а тому звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача спірної компенсації в розмірі 170626,65 грн.
ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН
17. Апелянт 2 зазначив, що остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням з військової служби відповідач провів лише 26.06.2020, позивач звернуся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 16.01.2019 по 26.06.2020. Проте відповідач виплату такої компенсації не здійснив та відмовляється це зробити, що підтверджується листом від 11.06.2020 № 2622. Тому апелянт 2 звернувся до суду з цим позовом про примусове стягнення з військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 170626,65 грн.
18. Апелянт 1 вказав, що відсутні підстави стверджувати, що положення статей 116, 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Апелянт 1 звертає увагу, що звільнення апелянта 2 з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача та спорів щодо суми виплати, у зв'язку з цим, позовні вимоги позивача є необґрунтованими.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
19. Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
20. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
21. Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
22. Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
V. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
23. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих апеляційних скарг, Апеляційний Суд виходить з наступного.
24. Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
25. Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
26. Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
27. При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
28. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.
29. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апелянта 1 про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється, оскільки такі спростовуються наведеними вище мотивами.
30. Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
31. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
32. Колегія суддів звертає увагу, що вина апелянта 1 встановлена рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.04.2020 у справі № 120/426/20-а, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 включно та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 включно. В решті позовних вимог відмовлено.
33. Зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, апелянт 1 зобов'язаний був виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі у день звільнення - 16.01.2019, проте виконав свій обов'язок зі сплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 включно лише 26.06.2020.
34. Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому частина грошового забезпечення в день звільнення, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правильним.
35. Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи апелянта 2 щодо невірного розрахунку розміру компенсації.
36. Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
37. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
38. Між тим, судом встановлено, що 26.05.2020 на виконання рішень суду відповідач здійснив виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в сумі 12611,57 грн, а 26.06.2020 військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн.
39. Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 16.01.2019 по 26.06.2020 (дата останньої виплати), що становить 527 календарних днів.
40. Згідно з довідкою відповідача про доходи (нараховане грошове забезпечення) позивача від 09.09.2020 № 455 середньомісячний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (жовтень-листопад 2018 року) складає 20252,80 грн (помісячно: 10126,40 грн). Отже, середньоденний заробіток позивача становить 332,01 грн (20252,80 грн (заробіток за два останніх місяці) / 61 календарний день (31 календарний день у жовтні 2018 року + 30 календарних днів у листопаді 2018 року)). Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 174969,27 грн (332,01 грн х 527 календарних днів).
41. При загальному розмірі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за щорічну додаткову відпустку 17047,23 грн позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 170626,65 грн, що істотно, у понад десять разів перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.
42. У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
43. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.
44. Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
45. Зокрема, при вирішенні справи суд з'ясував, що істотність частки невиплачених сум індексації грошового забезпечення та компенсації невикористаної додаткової відпустки (17047,23 грн) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 16.01.2019 по 26.06.2020 становить 9,74 % (17047,23 / 174969,27 х 100%).
46. Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 9,74% розраховується наступним чином: 332,01 грн (середньоденний заробіток позивача) х 9,74 % = 32,34 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 32,34 грн х 527 ( днів затримки розрахунку) = 17043,18 грн.
47. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 17043,18 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
48. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 (справа №6-113цс16) дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
49. При вирішенні даної справи, суд першої інстанції правильно врахував висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 по справі №6-113цс16, застосувавши принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
50. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.
51. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
52. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
53. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
54. Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
55. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
56. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
57. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
58. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
59. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
60. Переглянувши судове рішення в межах апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.