Справа № 802/4103/14-а
Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
23 грудня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б.
за участю:
секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Турченка Є.І.,
представників відповідача: Теслі В.І., Борисевича Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної податкової служби України та Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України, Головного управління ДФС у Черкаській області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
у листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України, Головного управління ДФС у Черкаській області з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
-скасувати наказ Міністерства доходів і зборів №2179-о від 29.10.2014 року про звільнення з посади начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Черкаській області;
- поновити на посаді начальника оперативного управління Головного управління ДФС у Черкаській області та в податковій службі;
- стягнути грошове та речове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 29 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на посаді.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач та Державна податкова служба України, Головне управління ДФС у Черкаській області подали апеляційні скарги, у яких позивач просить скасувати частково рішення суду першої інстанції в частині нарахування та виплати на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та прийняти в цій частині нову постанову, а Державна податкова служба України, Головне управління ДФС у Черкаській області просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору.
У судовому засіданні позивач та представник позивача апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Про задоволення апеляційних скарг Державної податкової служби України та Головного управління ДФС у Черкаській області заперечили, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.
Представники відповідачів апеляційні скарги підтримали та просила їх задовольнити. Про задоволення апеляційної скарги позивача заперечили, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційних скарг наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Державна податкова служба України, Головне управління ДФС у Черкаській області необхідно залишити без задоволення, апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23 жовтня 2014 року ГУ Міндоходів у Черкаській області проведено перевірку відомостей зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 , за наслідком якої складено довідку в якій вказано, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині першій статті 3 Закону України “Про очищення влади “за період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 р. обіймав посади щодо яких встановлена заборона, а саме: з 23.02.2009 року начальника відділу організації боротьби з відмивання доходів, одержаних УПМ ДПА у Вінницькій області; з 20.07.2010 р. перший заступник начальника ДПІ -начальник ГВПМ ДПІ у м.Черкаси; з 17.02.2012 р. перший заступник начальника УПМ ДПС у Черкаській області; з 08.05.2013 р. виконуючий обов'язки начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Черкаській області; з 24.07.2013 р. начальник оперативного управління ГУ Міндоходів у Черкаській області".
На підставі даної довідки наказом Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 р. №2179-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Черкаській області.
Не погоджуючись із вказаним наказом та вважаючи звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись нормами чинного законодавства дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.
Так, ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Так, правовий статус податкової міліції визначено у розділі XVIII-2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України).
Згідно з п. 348.1 ст. 348 ПК України податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Пунктом 349.1 ст. 349 ПК України визначено, що до складу податкової міліції належать, зокрема, управління (відділи, відділення, сектори) податкової міліції відповідних контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, областях, округах (на два і більше регіони), містах Києві та Севастополі, управління, головні відділи (відділи, відділення, сектори) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонних, об'єднаних та контролюючих органах, що здійснюють супроводження великих платників податків.
Особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (п.353.1 ст. 353 ПК України).
Відповідно до пп. 353.4.2 п. 353.4 ст. 353 ПК України особам, яких прийнято на службу до податкової міліції на посади начальницького і рядового складу, присвоюються, зокрема, такі спеціальні звання старшого начальницького складу: полковник податкової міліції; підполковник податкової міліції; майор податкової міліції.
Так, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України “Про очищення влади” від 16 вересня 2014 року №1682-VII (Закон №1682-VII).
Згідно ст. 1 Закону №1682-VII, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (ч. 2 ст. 1 Закону №1682-VII).
Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені ч. 1 статті 4 цього Закону (ч. 3 ст. 1 Закону №1682-VII).
Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту шостого частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII.
Згідно з п. 6 ч. 1ст. 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
При цьому, перелік посад начальницького складу податкової міліції окремо визначено у переліку посад у п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону №1682-VII.
Тобто, системний аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу податкової міліції за критерієм перебування на керівних посадах (керівників і заступників керівників) регіональних органів.
Враховуючи те, що позивач працював у вказаному періоді на посадах старшого начальницького складу податкової служби у званні “підполковник податкової міліції”, то на посади, які позивач обіймав протягом означеного періоду, поширюється дія Закону №1682-VІІ, оскільки п. 8 ч. 1 ст. 3 цього Закону необхідно тлумачити у системному зв'язку із положеннями ч. 1 ст. 1 та п. 6 ч. 1 ст. 2 цього Закону.
Так, із матеріалів справи встановлено, що заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про перебування позивача на відповідних посадах.
Тобто, звільнення осіб з посад в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов'язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону №1682-VІІ, незалежно від того чи сприяла вона своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв'язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
При цьому, питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 ч. 1 п. 4 ч. 2 ст. 3 у взаємозв'язку із ч. 3 ст. 1 та п. 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII на відповідність положенням статті 38, ч. 2 ст. 61, ч. 1 ст. 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.
На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.
Водночас Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі №800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв'язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії за висновком Суду не поширюються на правовідносини, які не пов'язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17.
У справі №800/186/17 Верховний Суд вказав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов'язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об'єктивні вимоги до неї).
Також, у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
Верховний Суд визнав ці висновки застосовними і у справі №817/3431/14 (№К/9901/1400/18), за результатами розгляду якої Верховний Суд у складі судової палати ухвалив постанову від 03 червня 2020 року, і у подальшій своїй практиці у цій категорії спорів.
Крім того, на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті, що враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.
Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв.
По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію.
По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційних скарг відповідачів про те, що оскільки люстрація не має відношення до видів юридичної відповідальності, то не має потреби встановлювати і факти особистої протиправної поведінки осіб, до яких застосовують заходи ощищення влади, і нормами Закону №1682-VII, які є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів та які в силу свого імперативного характеру підлягають безумовному застосуванню до спірних правовідносин, не передбачено встановлення таких фактів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 по справі №826/7493/15.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, підставою для прийняття спірного наказу слугувало те, що позивач сукупно більше одного року обіймав посади, визначені п. 8 ч. 1 статті 3 Закону №1682-VII.
Тобто, позивача звільнено з посади у силу лише самого факту зайняття відповідної посади на підставі вищезгаданих норм Закону України "Про очищення влади".
При цьому, без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України "Про очищення влади" запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв'язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв'язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв'язку з обійманнями цими посадовими особами цих посад у передбачений Законом України "Про очищення влади" період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України.
Проте, відповідачами не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів здійснення/прийняття позивачем, його рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
На час роботи позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з роботи податкової міліції, не існувало законів, які б визначали правопорушенням роботу на займаній посаді, а відтак, згідно статті 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише за фактом зайняття ним посади, що не визнавалося правопорушенням на той час.
Враховуючи вище викладене, а також те, що відповідачами не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, враховуючи, що займана позивачем посада не є політичною посадою, відповідно не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що, у свою чергу, зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного наказу від 29.10.2014 №2179-о з підстав у ньому зазначених, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для його скасування.
Скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , у силу вимог ч. 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі та на службі.
При цьому, Головне управління Міндоходів у Черкаській області ліквідовано та його правонаступником стало Головне управління ДФС у Черкаській області, про що свідчить п.1 Положення про Головне управління ДФС у Черкаській області, затверджене наказом ДФС № 80 від 01.02.2019 р.
Згідно штатного розпису Головного управління ДФС у Черкаській області станом на 04.03.2019 р. наявна посада начальника оперативного управління, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивача необхідно поновити саме на посаді начальника оперативного управління Головного управління ДФС у Черкаській області з 30 жовтня 2014 року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення від 10 вересня 2020 року Вінницький окружний адміністративний суд повно і всебічно з'ясував обставини справи у частині незаконності наказу про звільнення ОСОБА_1 , правомірно поновив його на роботі, тому рішення у цій частині є законним і обґрунтованим.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог в частині стягнення з ГУ ДФС у Черкаській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати працівника, затвердженоїПостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок №100).
Однак, визначаючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції не врахував обставину зміни тарифних ставок і коефіцієнти підвищення посадових окладів особам начальницького складу податкової міліції.
Згідно п. 10 Порядку №100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення корегуються на коефіцієнт їх підвищення.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року витребувано із Головного управління ДФС у Черкаській області довідку про розмір середнього заробітку ОСОБА_1 з 30.10.2014 року по 10.09.2020 рік із врахуванням наказу Міністерства фінансів України №616 від 17.08.2018 року та постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року.
На виконання вказаної ухвали ГУ ДФС у Черкаській області повідомило суд про те, що постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року та наказ Міністерства фінансів України №616 від 17.07.2018 року набрали чинності та застосовуються з 01.03.2018 року.
Даними нормативними документами затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів та ряду додаткових щомісячних і одноразових видів грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, а також дані документи, визначають механізм нарахування та виплати грошового забезпечення вказаним особам.
При цьому, тільки розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 14.
Інші види грошового забезпечення установлюються в порядку та за умови визначення керівником державного органу залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов'язків за посадою та виплачуються на підставі наказів відповідного органу ДФС у межах асигнувань, що виділяються на утримання відповідних органів.
Станом на 01.03.2018 року, з моменту набрання чинності вищевказаних нормативних документів, ОСОБА_1 не перебував на посаді начальника оперативного управління ГУ ДФС у Черкаській області, відповідно накази по ГУ ДФС у Черкаській області щодо виплати щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення відносно позивача не приймались, а тому відсутня можливість достовірного їх обрахунку для формування запитуваної судом довідки.
При цьому, зазначили, що станом на дату надання інформації розмір посадового окладу за схемою тарифних розрядів за посадами осіб начальницького складу податкової міліції головних управлінь в областях, м. Києві та органу з обслуговування великих платників податків Державної фіскальної служби (додаток 10 до постанови КМУ від 30.08.2017) за посадою, яку займав ОСОБА_1 , а саме начальник управління місячний розмір посадового окладу визначено та становить 8460,00 грн. та оклад за спеціальним званням (додаток 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 №704) підполковник податкової міліції місячний розмір окладу за спеціальним званням визначено та становить в розмірі 1410,00 грн.
Так, згідно довідки ГУ ДФС у Черкаській області, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на посаді начальника оперативного управління, яка обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню (без врахування податків та зборів) становить - 281,31 грн.
Згідно відомостей відповідача станом на 01.03.2018 рік після зміни тарифних ставок і коефіцієнти підвищення посадових окладів особам начальницького складу податкової міліції за посадою, яку займав ОСОБА_1 , місячний розмір посадового окладу визначено та становить 8460,00 грн. та місячний розмір окладу за спеціальним званням визначено та становить в розмірі 1410,00 грн. При цьому, згідно грошового атестату відсоткова надбавка за вислугу років позивача складає 30% (т. 2 а.с. 70), а тому надбавка за вислугу років позивача починаючи з 01.03.2018 року становить 2538, 00 грн. (8460,00 грн. х 30%). Разом - 12408,00 грн.
Так, у березні 2018 року кількість робочих днів - 21, а у квітні 2018 року - 20. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача починаючи з 01.03.2018 року становить 12408,00 грн +12408,00 грн /21+20 = 605,27 грн.
Отже, недоотримана позивачем зарплата за час вимушеного прогулу за період з 29.10.2014 року по 01.03.2018 рік становить 234893,85 грн. (281,31 грн х 835 днів) та за період з 01.03.2018 року по 10.09.2020 рік становить 382560,64 грн. (605,27 грн. х 632 дні).
Таким чином, загальна сума компенсації за вимушений прогул з 29 жовтня 2014 року по 10 вересня 2020 року складає - 617424,49 грн.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги розрахунок середнього заробітку, наданий представником позивача, оскільки такий не відповідає вимогам Порядку №100, оскільки в останньому зазначено надбавку за службу в умовах режимних обмежень 15% - 1269 грн. та надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи 50% - 6909,00 грн., які позивачем не виконувались.
Крім того, представником позивача у розрахунку зазначено календарні дні замість робочих, а також здійснив невірний обрахунок надбавки за вислугу років позивача, а саме 40% від посадового окладу 8460,00 грн, що складає - 3948,00 грн., а не 30% (як передбачено у грошовому атестаті позивача) від посадового окладу 8460,00 грн, що складає - 2538,00 грн.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині здійснення розрахунку суми компенсації за вимушений прогул необхідно змінити.
Стосовно вимоги про відшкодуванні витрат на отримання правничої допомоги у розмірі 9000,00 грн., то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 вказаного Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу положень ст. 134 КАС України встановлено, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у даній адміністративній справі підтверджено належними та допустимими доказами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 9000,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Статтею 317 КАС України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги Державної податкової служби України та Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року, - змінити.
Викласти абзац 4 резолютивної частини рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року наступним чином:
«Стягнути з Головного управління ДФС у Черкаській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2014 року по 10 вересня 2020 року в сумі 617424,49 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 24 грудня 2020 року.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.