Справа № 640/19915/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.
24 грудня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційної скарги Офісу великих платників податків ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет-Україна» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків ДПС, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення №0004764404 від 15 червня 2020 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивачем належним чином не виконувались вимоги ст. 9 Закону України № 2464 № «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме єдиний внесок на відповідний рахунок за грудень 2019 року сплачено з порушенням законодавчо встановленого строку, при цьому заява про перерахування надміру або помилково сплачених коштів подана позивачем лише 27.01.2020.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що завданням контролюючого органу є в першу чергу збір та облік єдиного внеску з метою забезпечення захисту прав застрахованих осіб, а не штучне створення умов, за яких платники єдиного внеску в майбутньому будуть нести додаткові фінансові втрати у вигляді штрафів, пені тощо.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15 червня 2020 року відповідачем прийнято рішення № 0004764404 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, відповідно до якого на підставі ч. 10 та п. 2 ч. 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до ТОВ «Керамет-Україна» застосовано штраф у розмірі 30568,40 грн. та нарахована пеня у розмірі 681,87 грн., що у загальному розмірі складає 31250,27 грн. (а.с.6).
Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся із скаргою № КУ-20/82 від 09 липня 2020 року до Державної податкової служби України (а.с.12-14).
За наслідками розгляду зазначеної скарги ДПС України прийнято рішення від 29 липня 2020 року № 24125/6/99-00-06-03-01-06, яким оскаржуване рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с.15-17).
Вважаючи рішення №0004764404 від 15 червня 2020 року протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відсутність вини позивача як необхідної складової податкового правопорушення свідчить про протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску, зокрема, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В силу п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.п. 1 (крім абз. 7), 2, 3, 6, 7 і 8 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
За приписами абзаців 1 та 2 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у п.п. 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому платники, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч. 11 ст. 9 Закону № 2464-VI).
Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону № 2464-VI, суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону № 2464-VI).
В силу п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI, податковий орган застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч. 13 ст. 25 Закону № 2464-VI).
Про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску. Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів (ч. 14 ст. 25 Закону № 2464-VI).
Приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI визначено, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Наведені вище положення узгоджуються із приписами Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - інструкція), де в розділі VII «Фінансові санкції» серед іншого передбачено, що відповідно до ч. 11 ст. 25 Закону до платників, визначених пп.пп. 1 - 4 п. 1 розділу II цієї Інструкції, фіскальні органи застосовують штрафні санкції у таких розмірах: За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01.01.2015 року та надалі, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому, складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи фіскального органу. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки, незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди. Для платників, зазначених у пп.пп. 1 та 2 п. 1 розділу II цієї Інструкції, таким періодом є календарний місяць, для платників, зазначених у пп.пп. 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 4 п. 1 розділу II цієї Інструкції, - календарний рік, для платників, зазначених у пп. 3 п. 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування, - календарний квартал відповідно;
Аналіз наведених положень Закону № 2464-VI та Інструкції дає підстави для висновку, що порушення встановлених Законом строків сплати єдиного внеску є підставою для застосування до платника штрафних санкцій та нарахування пені. Роботодавці зобов'язані сплачувати нарахований єдиний внесок у встановлений законодавством строк незалежно від виплати заробітної плати та інших видів виплат, на які нараховується єдиний внесок. При цьому, законодавство не ставить у залежність виконання обов'язку щодо своєчасної сплати нарахованого єдиного внеску від наявності певних умов, у тому числі від фінансового стану платника. Несвоєчасна виплата заробітної плати і несвоєчасне перерахування єдиного внеску є порушенням чинного законодавства, за яке передбачена відповідальність.
Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №804/1289/16 та від 06 травня 2020 року у справі №804/1290/16.
Так, ТОВ «Керамет-Україна» за грудень 2019 року сплатило єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування 03 січня 2020 року, що підтверджується, зокрема, платіжними дорученнями № 3171 на суму 14380, 94 грн., № 5 на суму 82256, 59 грн., № 6 на суму 56708, 52 грн. та № 7 на суму 45,96 грн. (а.с. 8-11), тобто з дотриманням строків сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Така сплата була здійснена позивачем в особистому кабінеті платника податків на казначейський рахунок Головного управління ДПС у м. Києві № НОМЕР_1 .
При цьому, сплачений позивачем єдиний внесок на загальну суму 153392,01 грн. за квитанціями № 3171, № 5, № 6, № 7 від 03 січня 2020 року не був зарахований контролюючим органом, у зв'язку з тим, що 04 січня 2020 року ДПС України змінила особові рахунки з Головного управління ДПС у м.Києві на Офіс (новий номер UA278999980000355659201002810).
27 січня 2020 року та 19 лютого 2020 року ТОВ «Керамет-Україна» через особистий кабінет були скеровані до Офісу заяви (клопотання) про перенесення сум сплаченого єдиного внеску з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , в результаті чого вказані вище кошти були перенесені згідно з платіжними дорученнями № 1080 від 13 лютого 2020 року та № 2028 від 10 березня 2020 року.
Протилежного, щодо недотримання позивачем строків сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, апелянтом не доведено.
На думку колегії суддів, перерахування позивачем єдиного соціального внеску на інший особовий рахунок органу доходів і зборів має кваліфікуватися як дія.
Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника при сплаті єдиного соціального внеску, не можуть бути підставою для застосування штрафів та пені, передбачених статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Крім того, для підтвердження факту несплати єдиного соціального внеску необхідно встановити, що у строк, передбачений частиною 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник не вчиняв дії, спрямовані на перерахування єдиного соціального внеску до державного бюджету.
Між тим, відсутність у справі будь-яких доказів на підтвердження вчиненого порушення позбавляє можливості встановити факт несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) позивачем єдиного внеску, звітний період, за який допущено порушення, та відповідні не сплачені (несвоєчасно сплачені) суми єдиного соціального внеску.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність застосування до ТОВ «Керамет-Україна» штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на підставі рішення №0004764404 від 15 червня 2020 року, у зв'язку із чим воно є протиправним та підлягає скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 24 грудня 2020 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма