Справа № 320/695/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
24 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 21.10.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35" Поночовного Євгенія Володимировича, Першого заступника начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35" Добровольського Валентина Миколайовича, третя особа - державна установа "Білоцерківська виправна колонія" № 35 про визнання протиправними дій,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35" Поночовного Євгенія Володимировича, Першого заступника начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35" Добровольського Валентина Миколайовича, третя особа: державна установа "Білоцерківська виправна колонія" № 35 про визнання протиправними дії з поміщення та утримання ОСОБА_1 з 09.06.2018 року у державній установі "Білоцерківська виправна колонія № 35".
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій позивач просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що відповідачами порушено ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а саме здійснено катування - поміщення та утримання його в одиночній камері у Білоцерківській виправній колонії №35. Апелянт зазначив, що на момент переміщення його з державної установи "Київський слідчий ізолятор" до державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35", він не мав статусу засудженого, адже вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07.04.2017 року у справі №756/16332/15, яким позивача визнано винним у вчиненні частини інкримінованих злочинів, не набрав законної сили. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно використав ухвалу слідчого судді у кримінальній справі, що призвело до ухвалення неправильного рішення.
Апелянтом зазначено, що згідно норм Кримінально-виконавчого кодексу України, "Білоцерківська виправна колонія № 35", є кримінально-виконавчою установою, яка виконує покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, та не може вважатись установою для тримання осіб, щодо яких обрано відповідний запобіжний захід або застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт (слідчим ізолятором).
Також, апелянт зазначив, що станом на 09.08.2019 року він знаходився у державній установі "Київський слідчий ізолятор" та рахувався за апеляційним судом м. Києва, а тому враховуючи відсутність рішення цього суду щодо переміщення позивача, зміна місця знаходження ув'язненого є незаконною. Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 81, 91, 92, 211 та 212 КАС України відмовлено у проведенні огляду доказів за їх місцезнаходженням, у допиті свідків, не досліджено докази та порушено порядок судового провадження.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 320/695/19, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2020 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року та призначено справу до розгляду в судове засідання на 23.12.2020 року о 10 год. 00хв.
До Шостого апеляційного адміністративного суду від начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35" Поночовного Євгенія Володимировича надійшов відзив на апеляційну скаргу, зареєстрований 21.12.2020 року за вх. № 49999, відповідно до якого відповідачем щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечено.
Крім того, відповідачем на адресу суду направлено клопотання про розгляд справи у його відсутності.
В судове засідання 23.12.2020 року позивач або його законний представник не з'явились.
На електронну адресу Шостого апеляційного адміністративного суду 23.12.2020 року від представника позивача - В. Костенко надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та призначення до розгляду з урахуванням зайнятості захисника 24.12; 28.12; 29.12.2020; 12.01 (до 15:00); 13.01; 14.01 (після 13:00); 15.01; 18.01; 19.01 (після 12:00); 20.01; 21.01 (до 14:00); 22.01; 25.01 (до 14:00); 26.01 (до 14:00); 28.01; 29.01; 02.02; 04.02 (до 16:00); 05.02; 18.02; 04.03 (до 16:00) 2021 року та щоп'ятниці, зареєстроване за вх. № 50252.
Відповідно до змісту вказаного клопотання, представник позивача не в змозі з'явитись в судове засідання призначене на 10 год. 00 хв. оскільки приймає участь в інших справах, зокрема: о 11год. 00 хв. в Київському апеляційному суді в справі № 757/60813/19-к та о 14 год 00 хв в Богуславському районному суді у справі № 2-184/11.
Вирішуючи клопотання про відкладення розгляду справи колегією суддів встановлено, що участь представника позивача у наведених вище судових засіданнях жодним чином не перешкоджала з'явитись в судове засідання по даній справі, більш того, представником позивача до клопотання не надано доказів, як його участі у вказаних справах так і більш раннього призначення вказаних судових засідань.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що при первинному розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року представник також не являвся на виклики суду.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.
Вартий уваги той факт, що механізм зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа, яка прагне до досягнення певних правових наслідків, здійснення процесуальних дій (бездіяльності) схожі на юридичні факти, з якими закон пов'язує настання певних наслідків. Незважаючи на те, що такі дії мають повністю штучний характер, тобто не підкріплюються фактами об'єктивної дійсності, певні правові наслідки, які вигідні особі, все ж таки можуть існувати.
Колегія суддів зауважує, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.
Як вбачається з матеріалів справи та змісту заявленого представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи, судом зроблено висновок, що таке спрямовано на затягування розгляду справи та має ознаки зловживання процесуальними правами.
З огляду на викладене, та з урахуванням присів ч. 2 ст. 313 КАС України судом постановлено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 1972 року народження, вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07.04.2017 у справі №756/16332/15 засуджений за сукупністю злочинів до 11 років позбавлення волі з позбавленням спеціального звання - лейтенант міліції.
Вказаний вирок позивачем оскаржено до Апеляційного суду м. Києва.
Міжрегіональною комісією з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, 08.08.2018 року прийнято рішення, яке оформлене Протоколом № 16, щодо переведення ув'язненого ОСОБА_1 з державної установи "Київський слідчий ізолятор" до дільниці слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35)" (т.1 а.с. 87).
Згідно наряду Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 08.08.2018 року № 2.3-7817 ув'язненого ОСОБА_1 було направлено із ДУ "Київський слідчий ізолятор" до дільниці слідчого ізолятора при ДУ "Білоцерківська виправна колонія №35" (т.1 а.с.32).
10.08.2019 року ОСОБА_1 доставлений до дільниці слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська виправна колонія №35".
Не погоджуючись з такими діями відповідача, а саме переміщенням ОСОБА_1 з ізолятору слідчої дії та поміщення його у виправну колонію, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Пунктом 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 року) кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Згідно підпункту 95-8 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року № 228 Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань визначає вид установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснює розподіл, переводить їх та осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої.
Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5 затверджено Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, ті їх переведення, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за № 266/30134 (далі - Положення № 266/30134).
Пунктом 3 розділу I Положення № 266/30134 передбачено, що центральна комісія - колегіальний орган, що утворюється у Міністерстві юстиції України, який розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, здійснює направлення для відбування покарання окремо визначених осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, їх переведення для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої.
Основними завданнями центральної комісії є, зокрема, розгляд питань про переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої за межами зони діяльності одного міжрегіонального управління згідно з вимогами статей 57, 93 КВК України.
У своїй діяльності комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого (п. 1, 2, 5 розділу IV Положення № 266/30134).
Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження заяв, скарг, запитів, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.
Рішення комісій оформлюються протоколами, які підписуються усіма присутніми на засіданні членами комісії.
При цьому, приписами ч.1,5 ст 535 КПК України передбачено, що судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції. До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість.
Згідно ч.1 ст. 1 Закону України "Про попереднє ув'язнення" попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (4651-17), застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Згідно пункту 4 "Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань", затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року №2186/5, на території виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього рівня безпеки та спеціалізованих протитуберкульозних лікарень, можуть бути створені ізольовані дільниці слідчих ізоляторів.
Як вбачається з матерів справи, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 162, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 28 ч.2 ст. 153, ч. 2 ст. 153, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 353, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. З ст. 357, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 28 ч. З ст. 289, ч. 4 ст. 28 ч. З ст. 146, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 120, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 342 КК України та станом на час розгляду справи у суді першої інстанції кримінальне провадження перебувало на розгляді апеляційного суду міста Києва.
Згідно наряду Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 08.08.2018 року № 2.3-7817 ОСОБА_1 направлено із ДУ "Київський слідчий ізолятор" до дільниці слідчого ізолятора при ДУ "Білоцерківська виправна колонія №35.
Вказане переведення відбувалось відповідно до вимог пункту 4.2. Глави II Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 460/5 від 18.03.2013 року.
Крім того, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.08.2018 року у справі № 357/9368/18 слідчим суддею визнано законним переведення обвинуваченого ОСОБА_1 09.08.2018 року до слідчого ізолятора при державній установі "Білоцерківська ВК (№35)".
При цьому, слід зауважити, що як вказана ухвала слідчого судді так і рішення від 08.08.2018 року Міжрегіональної комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, як на час розгляду справи судом першої інстанції так і на час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції є чинними.
Відтак, висновки суду першої інстанції щодо правомірності дій відповідачів щодо поміщення та утримання позивача з 09.08.2018 року у державній установі "Білоцерківська ВК (№35)" на підставі рішення від 08.08.2018 року та ухвали слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.08.2018 року у справі № 357/9368/18 є правомірними та доводами апеляційної скарги не спростовуються.
З урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що із змісту оскаржуваного рішення суду вбачається, що суд першої інстанції посилаючись на вказану вище ухвалу слідчого судді, вказує на таку, як на належну підставу перевезення позивача з ДУ "Київський слідчий ізолятор" до дільниці слідчого ізолятора при ДУ "Білоцерківська виправна колонія №35, а відтак доводи щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема неналежного застосування приписів ст. 78 КАС України є безпідставними.
Також безпідставними є доводи апелянта в частині протиправності дій відповідача щодо його поміщення та утримання у державній установі «Білоцерківська ВК» №35 на підставі ухвали слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, як не уповноваженого органу на прийняття таких рішень, оскільки питання правомірності постановлення такої ухвали не може бути предметом розгляду даної справи.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що станом на 09.08.2018 року він не мав статусу засудженого, оскільки тривав апеляційний розгляд справи 756/16332/15-к, а тому не міг бути поміщений до державної установи з виконання покарань.
Поряд із цим, як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно наказу Міністерства юстиції України від 15.02.2017 року №406/5, яким затверджено "Перелік найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і навчальних закладів, що належать до сфери управління Державної кримінально-виконавчої служби України", при державній установі "Білоцерківська виправна колонія №35" було створено дільницю слідчого ізолятору (т.1 а.с. 29-31).
Відтак, позивача поміщено саме до слідчого ізолятора, а не до кримінально-виконавчої установи, як про це стверджує позивач.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у чинному законодавстві України утворювати дільниці слідчого ізолятору на території виправної колонії також не спростовуються висновків суд першої інстанції. Більш того, питання створення при державній установі "Білоцерківська виправна колонія №35" дільниці слідчого ізолятору не є предметом розгляду даної справи.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, додаткових заявах поданих останнім та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35" Поночовного Євгенія Володимировича, Першого заступника начальника державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35" Добровольського Валентина Миколайовича, третя особа - державна установа "Білоцерківська виправна колонія" № 35 про визнання протиправними дій залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 24.12.2020року)