П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/1461/20
Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
при секретарі - Пальоній І.М.,
за участю: представника апелянта - Павлюк Вікторії Сергіївни та представника позивача - Мельниченко Руслана Васильовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року по справі за позовом Національного університету «Одеська морська академія» до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
У лютому 2020 року Національний університет «Одеська морська академія» (далі НУ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (далі ГУ) та просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення законодавства про ціни і ціноутворення від 07 лютого 2020 року №2.
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що виходячи із норм, визначених у "Порядку надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України 23 липня 2010 року № 736/902/758 та "Порядку надання інших платних послуг державними та комунальними навчальними закладами", затвердженого цим же наказом, вбачається, що базою для розрахунку капітальних витрат є загальна вартість платної освітньої (іншої) послуги, саме з якої і слід вираховувати відсоткове співвідношення капітальних витрат, що і було здійснено позивачем. Також позивачем було зазначено, що з відомостей з ЄДР вбачається, що він не здійснює будь-яку діяльність, яка б відносилась до розділу 47 КВЕД, а саме за цим видом діяльності юридичні особи муть бути належним суб'єктом правовідносин щодо торговельної надбавки (націнки). НУ є неприбутковою організацією, а можливість здійснення роздрібної торгівлі позивачем регламентована постановою КМУ від 27.08.2010 року № 796, якою затверджено "Перелік платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності". На переконання позивача, на його діяльність, пов'язану з виробництвом та реалізацією продукції громадського харчування та організацією її споживання, не розповсюджуються вимоги Закону України «Про ціну і ціноутворення» щодо торговельної надбавки (націнки) та розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 06 вересня 2017 року № 790/А-2017, адже НУ не здійснює діяльність у сфері роздрібної торгівлі та не отримує прибутку. Крім того, наголошувалось, що висновки про включення «капітальних витрат» у розмірі понад 10 відсотків при встановленні вартості проживання у гуртожитку є невірними. В обґрунтування цього до позовної заяви додано власний розрахунок позивача, що має відмінності, від складеного посадовими особами, що здійснювали перевірку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення ГУ про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення законодавства про ціни і ціноутворення від 07 лютого 2020 року №2 в частині накладення штрафу у сумі 104492 грн. та у сумі 189139,97 грн., а також вилучення необґрунтовано одержавної виручки у розмірі 293631,97 грн.. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що в період з 20 січня 2020 року по 31 січня 2020 року посадовими особами ГУ проводилася планова перевірка НУ з питань дотримання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
За результатами перевірки було складено акт №250 від 31 січня 2020 року, який був отриманий позивачем у той же день - 31 січня 2020 року.
Не погоджуючись із результатами перевірки та скориставшись своїм правом, передбаченим ч.6 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», позивач надав відповідачу свої заперечення (зауваження) вих. № 05/285 від 04 лютого 2020 року разом із відповідними додатками.
07 лютого 2020 року відповідачем було прийнято рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення законодавства про ціни і ціноутворення № 2 від 07 лютого 2020 року.
Згідно вказаного рішення до позивача було застосовано штраф у сумі 314387,74 грн. та вилучено необґрунтовано одержану виручку у розмірі 314387,74 грн. на підставі п.6 ч.1 ст.18, п.1 ч.1 ст.20, ч.2 ст.20 ЗУ «Про ціни і ціноутворення», ч.9 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду(контролю) у сфері господарської діяльності».
Винесення вказаного рішення і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позову в частині, суд першої інстанції прийняв доводи позивача щодо застосованого порядку вирахування розміру капітальних витрат, що включені до вартості надання освітніх послуг. За позицією позивача, базою для визначення розміру капітальних витрат є загальна вартість платної послуги, і саме це встановлено у нормах вказаних вище Порядків. Суд першої інстанції також зазначив, що відповідач, у свою чергу, визначає, що кінцева вартість послуги має вже включати в себе розраховані капітальні витрати, які потрібно відраховувати у розмірі до 10% від суми інших складових розрахунку вартості послуги, а саме сукупності таких статей витрат як заробітна плата, нарахування на оплату праці, використання товарів та послуг, видатки на відрядження, оплата комунальних послуг на електроенергію тощо, однак, така позиція не узгоджується із положеннями Порядків, у яких подібне тлумачення не надається. Суд зазначив, що застосування граничних торговельних надбавок (націнки) можливе лише до суб'єктів господарювання, які отримують прибуток, а метою введення граничних розмірів надбавок є запобігання монополізації у відповідній сфері.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Положеннями статті 2 вказаного закону передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Так, за результатом проведеної перевірки в січні 2020 року посадовими особами ГУ з питань дотримання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та при розгляді планових кошторисів та розрахунків плати за навчання було встановлено, що в порушення вимог пункту 2.6 розділу II Порядку №1 надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами, затвердженого наказом Міністерства освіти України, Міністерства економіки України та Міністерством фінансів України від 23 липня 2010 року №736/902/758 при формуванні НУ плати за навчання в деяких випадках були включені «капітальні витрати» у розмірі понад 10 відсотків в межах вартості платної освітньої послуги.
На думку відповідача вказане призвело до необґрунтованого завищення вартості освітніх послуг для вітчизняних студентів та іноземців, які навчаються за контрактом на денній та заочній формах освіти, внаслідок чого за 2 півріччя 2018-2019 та 1 півріччя 2019-2020 навчальних років НУ було необґрунтовано одержано виручку у сумі 104492 грн..
Спільним наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України №736/902/758 від 23 липня 2010 року затверджено "Порядок надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами" (Порядок №1), та "Порядок надання інших платних послуг державними та комунальними навчальними закладами" (Порядок №2).
Згідно п.2.1. Порядку №1 встановлення вартості платної освітньої послуги здійснюється на базі економічно обґрунтованих витрат, пов'язаних з її наданням.
Згідно п.2.2. Порядку №1 складовими витрат є:
витрати на оплату праці працівників;
нарахування на оплату праці відповідно до законодавства;
безпосередні витрати та оплата послуг інших організацій;
капітальні витрати;
індексація заробітної плати, інші витрати відповідно до чинного законодавства.
Пунктом 2.6 Порядку №1 визначено, що капітальні витрати враховуються у розмірі до 10 відсотків в межах вартості платної освітньої послуги, встановленої відповідно до цього Порядку, з урахуванням положень абзаців п'ятого та шостого пункту 2.1 цього розділу.
Згідно п.2.1. Порядку №2 встановлення вартості платної освітньої послуги здійснюється на базі економічно обґрунтованих витрат, пов'язаних з її наданням.
Згідно п.2.2. Порядку №2 складовими витрат є:
витрати на оплату праці працівників;
нарахування на оплату праці відповідно до законодавства;
безпосередні витрати та оплата послуг інших організацій;
капітальні витрати;
індексація заробітної плати, інші витрати відповідно до чинного законодавства.
Пунктом 2.6 Порядку №2 визначено, що капітальні витрати враховуються у розмірі до 10 відсотків у межах вартості платної послуги, встановленої відповідно до цього Порядку.
З аналізу наведеного можна дійти висновку, що капітальні витрати є складовою частиною «загальних» витрат, та відповідно до положень п.2.2 та 2.6 Порядку №1 та Порядку №2 є складовою загальної вартості платної послуги у розмірі 10%.
Доводи відповідача з приводу того, що кінцева вартість послуги має вже включати в себе розраховані капітальні витрати, які потрібно відраховувати у розмірі до 10% від суми інших складових розрахунку вартості послуги, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на помилковість трактування відповідачем п.2.2 та 2.6 Порядку №1 та Порядку №2.
Також, приймаючи спірне рішення, відповідач, на ряду з іншим, виходив з того, що добова вартість харчування встановлена НУ з порушенням вимог розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 06 вересня 2017 року №790/А-2017 в частині завищення встановленої граничної торговельної надбавки у розмірі 40%.
Згідно п.12 ч.1 ст.1 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (далі Закон) торговельна надбавка (націнка) - сума витрат суб'єкта господарювання, що пов'язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) у роздрібній торгівлі, та прибутку. Гранична торговельна надбавка (націнка) є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб'єктом господарювання під час реалізації товару в роздрібній торгівлі.
Згідно ч.1 ст.2 вказаного закону дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення. Дія цього Закону не поширюється на встановлення тарифів на медичні послуги та лікарські засоби в межах програми медичних гарантій згідно із Законом України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення".
Згідно п.1 та 6 ч.1 ст.18 Закону уповноважені органи мають право: проводити у суб'єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки: достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов'язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін; наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб; приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Згідно ч.1 та 2 ст.20 Закону до суб'єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за: 1) порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки; 2) стягнення плати за товари, які згідно із законодавством надаються безоплатно, - штраф у розмірі 100 відсотків вартості проданих (реалізованих) товарів; 3) надання уповноваженим органам недостовірних відомостей - штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 4) невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій - штраф у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суми адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету. Сума необґрунтованої виручки, одержаної суб'єктами господарювання, які на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача, повертається споживачам.
Згідно ч.1 ст.13 Закону державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:
1) установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання:
фіксованих цін;
граничних цін;
граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);
граничних нормативів рентабельності;
розміру постачальницької винагороди;
розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);
2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.
На виконання ст.13 Закону, розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 06 вересня 2017 року №790/А-2017 «Про внесення змін до розпорядження виконуючого обов'язки голови Одеської обласної державної адміністрації від 27 січня 2015 року №30/А-2015» встановлено для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності граничні торговельні надбавки (націнки) на продукцію громадського харчування, що реалізується в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у розмірі 40 відсотків.
При цьому, торговельною надбавкою (націнкою) є сума витрат суб'єкта господарювання, що пов'язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) у роздрібній торгівлі, та прибутку (п.12 ч.1 ст.1 Закону).
З аналізу наведених норм вбачається, що складовою частиною торговельної надбавки є прибуток з вказаної діяльності, який має за мету отримати суб'єкт господарювання.
Разом з тим, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань НУ не здійснює будь-яку діяльність, що відноситься до розділу 47 КВЕД (роздрібна торгівля), водночас позивач здійснює діяльність із надання платних послуг за КВЕД 85.42 Вища освіта (основний); 18.12 Друкування іншої продукції; 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів. н. в. і. у.; 85.32 Професійно-технічна освіта; 85.59 Інші види освіти, н. в. і. у.; 86.90 Інша діяльність у сфері охорони здоров'я; 93.11 Функціювання спортивних споруд; 93.19 Інша діяльність у сфері спорту; 58.19 Інші види видавничої діяльності; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук.
Також, на думку відповідача, до складу встановленої з 01 липня 2018 року добової вартості харчування в розмірі 84,00 грн. була врахована торговельна надбавка (націнка) в розмірі 55,5%, а з 01 серпня 2019 року при добовій вартості харчування в розмірі 90,00 грн. торговельна надбавка (націнка) склала 55,2%, що є порушенням розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 06 вересня 2017 року №790/А-2017 «Про внесення змін до розпорядження виконуючого обов'язки голови Одеської обласної державної адміністрації від 27 січня 2015 року №30/А-2015», яким встановлено гранична торговельна надбавка 40%.
Разом з тим, з аналізу п.12 ч.1 ст.1 Закону можна дійти висновку, що торговельною націнкою (надбавкою) є різниця між вартістю товару за ціною продажу та його собівартістю та не включає в себе витрати відповідного суб'єкта на його виготовлення та інші супутні витрати, що можуть мати місце в період часу до надання таким суб'єктом господарювання (виробником) відповідного товару споживачу.
При цьому, при організації позивачем у власній їдальні харчування курсантів товаром є, в розумінні положень Закону, виготовлені страви, а не продукти харчування, які є окремими інгрідієнтами цих страв, а тому до вартості цих товарів (страв) повинні включатися усі витрати на виговлення цього товару, у тому числі витрати на продукти харчування, з яких цей товар виробляється, витрати на заробітну плату поварів, витрати на воду (в тому числі як складову певних страв), електроенергію, газ і т.і., без використання яких цей товар неможливо отримати.
Так, матеріали справи містять розрахунок вартості харчування в їдальні одного курсанта денної форми навчання, який навчається за контрактом в НУ за 2018 рік (з 01 серпня), зі змісту якої (вартості) вбачається, що її складовими є: заробітна плата - 6,92 грн., нарахування на оплату праці - 1,52 грн., водопостачання (по даним відділу гол. механіка) - 1,22 грн., природний газ (по даним відділу гол. механіка) 5,72 грн., електроенергія (по даним відділу гол. енергетика) - 5,68 грн., вивіз сміття - 0,39 грн., дератизація, дезінфекція - 0,09 грн., інші витрати (обладнання їдальні, сервісне обслуговування, обладнання їдальні, капітальні витрати) - 3,46 грн., продукти харчування - 45,00 грн., разом витрати за добу - 70,00 грн., ПДВ - 14 грн., разом з ПДВ за добу - 84,00 грн..
Крім того, справа містить розрахунок вартості харчування в їдальні одного курсанта денної форми навчання, який навчається за контрактом в НУ за 2019 рік (з 01 серпня), зі змісту якої (вартості) вбачається, що її складовими є: заробітна плата - 6,82 грн., нарахування на оплату праці - 1,50 грн., водопостачання (по даним відділу гол. механіка) - 1,64 грн., природний газ (по даним відділу гол. механіка) 5,12 грн., електроенергія (по даним відділу гол. енергетика) - 6,05 грн., вивіз сміття - 0,37 грн., дератизація, дезінфекція - 0,04 грн., інші витрати (обладнання їдальні, сервісне обслуговування, обладнання їдальні, капітальні витрати) - 5,13 грн., продукти харчування - 48,33 грн., разом витрати за добу - 75,00 грн., ПДВ - 15 грн., разом з ПДВ за добу - 90,00 грн..
Також, на відповідний запит суду, НУ було надано детальний розрахунок вартості окремої страви, зокрема, супу картопляного з кльоцками м/кур., вартістю 4,80 грн., з яких картопля 0,80 грн., морква 0,50 грн. цибуля ріпчаста 0,20 грн. кріп 0,20 грн., бульйон курячий: (м'ясний) 2,00 грн., олія соняшникова 0,30 грн., яйце куряче 0,30 грн., мука 0,50 грн., а також супу з фрикадельками, вартістю 8,23 гри., з яких картопля 0,80 грн., морква 0,50 грн., цибуля ріпчаста 0,20 грн., кріп 0,20 грн., бульйон курячий (м'ясний) 2,00 грн., олія соняшникова 0,30, грн., яйце куряче 0,90 грн. м'ясо свинина 3,33 грн..
Разом з тим, відповідач, приймаючи спірне рішення та складаючи додаток №5 до акта від 31 січня 2020 року, виходив з власного розрахунку добової вартості харчування в їдальні НУ, в якому фактично до складу вартості товару, як бази для розрахунку, відніс лише вартість продуктів харчування, а усі інші витрати та складові (в тому числі і ті, які пов'язані з виготовленням товару), а також ПДВ, включив до складу торговельної надбавки.
Колегія суддів вважає вказаний розрахунок відповідача безпідставним, оскільки відповідно до п.12 ч.1 ст.1 Закону до торговельної надбавки (націнки) включаються прибуток та сума витрат суб'єкта господарювання, що пов'язані лише з обігом товару, що не є тотожнім з витратами на виготовлення товару, які є складовими його собівартості та ціни.
При цьому колегія суддів враховує, що з розрахунку вартості харчування в їдальні одного курсанта денної форми навчання, який навчається за контрактом в НУ за 2018-2019 роки, вбачається, що вищевказана вартість харчування взагалі не містила в собі таку складову торговельної надбавки (націнки), як прибуток позивача, що узгоджується з вищевказаними посиланнями щодо безприбутковості діяльності НУ при надання харчування в їдальні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає необгрунтованими висновки відповідача щодо порушення НУ вимог розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 06 вересня 2017 року №790/А-2017 в частині завищення встановленої граничної торговельної надбавки у розмірі 40%, та, відповідно, безпідставним рішення ГУ про застосування адміністративно-господарських санкцій в цій частині.
Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності колегія суддів приходить до висновку, що досліджувані позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо спірних правовідносин.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 23 грудня 2020 року.
Головуючий суддя Федусик А.Г.
Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.