23 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 340/1949/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року (суддя Сагун А.В., м. Кропивницький) у справі № 340/1949/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,-
встановив:
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області № Ф-1751-52 від 26.11.2019.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 серпня.2020 позовні вимоги задоволено.
В обґрунтування вказаного рішення суд першої інстанції зазначив про протиправність нарахування позивачу як фізичній особі-підприємцю до сплати єдиного внеску за 2018, 2019 роки, оскільки у вказані періоди зобов'язання щодо нарахування та сплати єдиного внеску були виконані роботодавцем ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Кіровоградській області оскаржило його в апеляційному порядку.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, оскільки судом першої інстанції не було враховано, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного соціального внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. Також, вказав на відсутність факту подвійного оподаткування у спірному випадку, оскільки за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, єдиний соціальний внесок сплачує роботодавець без утримання єдиного соціального внеску із заробітної плати. Враховуючи зазначене, скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Матеріали апеляційної скарги разом із ухвалою суду від 06.10.2020 були направлені на адресу позивача. Проте, поштове відправлення було повернуто ПАО «Укрпошта» до суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання та, враховуючи норми ч. 11 ст. 126 КАС України, вважається врученим позивачу.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 15.02.2000 по 01.06.2020 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в ГУ ДПС у Кіровоградській області (а.с.20-21).
Відповідно до п. 1 підрозділу 1 розділу ІІ Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Мінфіну України від 07.04.2016 №422, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платника за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
Згідно інтегрованої картки платника податків позивача по справі, скаржником сформовано та направлено останньому вимогу № Ф-1751-52 від 26.11.2019 про сплату єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18091,26 грн. (а.с. 14).
Правомірність формування скаржником вказаної вимоги є предметом спору у межах цієї адміністративної справи.
При вирішенні справи колегія суддів виходить з наступного.
Пунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Також, п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір якої не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Згідно спірної вимоги, зобов'язання щодо сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування нараховані позивачу за період з 2018 по 31 жовтня 2019 року включно (а.с. 24-25).
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що роботодавцем позивача за 2018 рік та січень - жовтень 2019 року нараховані та сплачені страхові внески (а.с. 16).
З огляду на це, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність застосування фактично подвійного оподаткування позивача за період 2018 року та січень - жовтень 2019 року, оскільки його роботодавцем у вказаному періоді був нарахований та сплачений єдиний соціальний внесок за працівника ОСОБА_1 .
Отже, позовні вимоги є законними та обґрунтованими.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року у справі № 340/1949/20 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.М. Панченко
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов