24 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 520/11122/2020
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року (головуючий суддя Спірідонов М.О.) у справі №520/11122/2020 за позовом ОСОБА_1 до Другого апеляційного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 19 червня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою, згідно вимог частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-1X від 13 квітня 2020 року);
зобов'язати Другий апеляційний адміністративний суд нарахувати та сплатити ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, та надбавки за вислугу років 50% від посадового окладу, загальна сума якої за період з 18 квітня 2020 року по 19 червня 2020 року з урахуванням суми податків (податок з доходів фізичних осіб та військовий збір) скаладає 177038,93грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він працював на посаді судді Другого апеляційного адміністративного суду до 19.06.2020р., однак судівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по червень 2020 року йому нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, а не ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення його прав та гарантій.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року позов задоволено у повному обсязі.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції фактично виходив з того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач повинен був керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів». При цьому, суд зазначив, що застосування положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020
рік» у спірних відносинах прямо суперечить статті 130 Конституції України, у зв'язку з чим суд, з посиланням на положення статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, застосував норми Конституції України як норми прямої дії без урахуванням положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Не погодившись з рішенням суду, ДСА України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Підставами для подання апеляційної скарги, як особою яка не приймала участь у справі, визначено те, що ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у зв'язку з чим задоволення позову щодо виплати суддівської винагороди, безпосередньо впливає на права та обов'язки ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності Другого апеляційного адміністративного суду. З приводу сутті спірних відносин скаржник висловлює свою незгоду з ухваленим судом першої інстанції рішенням, оскільки, за його позицією, відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Учасники справи, які повідомлялися про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що позивач, ОСОБА_1 , в лютому 2019 року рішенням Вищої ради правосуддя був переведений на посаду судді Другого апеляційного адміністративного суду, де працював до моменту звільнення з посади судді у відставку, 19.06.2020 року.
За період з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року позивачу нарахована та виплачена суддівська винагорода, розрахована за фактично відпрацьований час, з врахуванням обмежень, встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, за період з 18.04.2020 по 19.06.2020, що підтверджується довідкою №03-29/25064/20 від 18.08.2020, виданої Другим апеляційним адміністративним судом.
Не погодившись з діями відповідача щодо обмеження розміру суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з позовом.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій та не може змінюватися іншими законами.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають положенням ст..130 Конституції України.
Не ставить під сумнів суд апеляційної інстанції і процесуально визначені повноваження суду щодо можливості не застосовувати у правовідносинах закон, який суперечить Конституції України (стаття 7 КАС України).
В той же час, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що предметом спору у цій справі є правомірність дій Другого апеляційного адміністративного суду під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, у період дії ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
У свою чергу, заявлені позивачем вимоги про зобов'язання виплати суддівської винагороди у відповідності до вимог ст..135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є похідними від вимог щодо правомірності дій відповідача у спірних відносинах.
Отже, визначальним у цій справі є встановлення того, чи відповідали дії відповідача встановленому порядку нарахування та виплати винагороди судді у спірному періоді.
Розмір суддівської винагороди у суді, ураховуючи займані суддею посади (адміністративні), посадовий оклад та інші доплати, які впливають на розмір суддівської винагороди, визначається наказом голови суду Про оплату праці суддів, який останнім видається на реалізацію свої адміністративних повноважень (ч.2 ст..29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Тому, оцінюючи дії відповідача, в контексті заявлених позивачем вимог щодо визнання неправомірним дій саме Другого апеляційного адміністративного суду, слід виходити з того чи були підстави для видання наказу про виплату позивачу суддівської винагороди у тому розмірі, на якому він наполягав у заявленому позові, за період з 18.04.2020 по 19.06.2020.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Отже, вказаним Законом було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину і вказаний Закон був чинним у спірному періоді нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди.
Голова суду, який фактично реалізовує функції розпорядника грошових коштів, передбачених Законом про бюджет на фінансування судів, не є судом, який, вирішуючи спірні відносини, наділений процесуальними повноваженнями не застосовувати закон, який суперечить Конституції України.
Реалізуючи свої адміністративні повноваження, голова суду позбавлений можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його конституційності, а отже позбавлений і можливості на свій розсуд обирати для застосування той чи інший закон, яким визначається розмір суддівської винагороди, яка, у свою чергу, фінансується за рахунок державного бюджету.
Ураховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що у спірному періоді нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди були чинними положення ст..29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для висновку про неправомірність дій відповідача у спірних відносинах.
Той факт, що в подальшому рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не може вплинути на визначення правомірності дій відповідача у спірних відносинах, оскільки рішення Конституційного Суду України не мають ретроспективної дії.
Отже, підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що відповідач правомірно керувався положеннями ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» до 28 серпня 2020 року (день ухвалення рішення Конституційним Судом України), у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в частині заявлених вимог щодо визнання дій Другого апеляційного адміністративного суду під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, у період дії ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» і, як наслідок, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 19.06.2020.
З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду та прийняття нової постанови про відмову у задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст.317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі №520/11122/2020 - скасувати та прийняти нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 24.12.2020р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк