03 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/4005/19(ПР/280/2/20)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів:
судді-доповідача Чумака С.Ю.,
суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.,
секретар судового засідання Комар Н.В.
за участі представника відповідача Шевченка Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі № 280/4005/19 (суддя І інстанції - Максименко Л.Я.)
за позовом Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Дочірнє підприємство «Запорізький облавтодор «Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 20.08.2018 № 0104454902/830.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року позов задоволений.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з доданого до оскарженого рішення розрахунку видно, що позивачем у період з 23.08.2016 по 08.08.2018 здійснювалась виплата єдиного внеску з порушенням термінів. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.06.2018 у справі № 908/671/18 відкрито провадження у справі про банкрутство позивача, одночасно із чим введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Проте, аналізуючи ч. 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, скаржник вказує, що заборона стосовно штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов'язань і зобов'язань відносно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем відкриття судом справи про банкрутство боржника).
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
20.08.2018 Олександрівським управлінням Головного управління ДФС у Запорізькій області прийнято рішення № 0104454902/830, відповідно до якого ДП «Запорізький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» нараховано пеню у розмірі 232783,61 грн (за період з 23.08.2016 до 08.08.2018) та штраф розмірі 599861,58 грн (а.с. 10).
Не погодившись із вказаним вище рішенням, ДП «Запорізький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» звернулось до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у більшій частині періоду, за який відповідачем нараховано позивачу штрафні санкції, діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому є протиправним визначення контролюючим органом позивачу штрафів оскарженим рішенням за порушення строків сплати єдиного внеску, які настали до дня введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Крім того, частина періоду, за який нараховано штрафні санкції (з 08.06.2018 по 08.08.2018), обраховується контролюючим органом після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, проте оскільки до компетенції суду не належить питання визначення штрафних санкцій, а відповідачем не надано розрахунку таких штрафних санкцій із зазначенням окремо сум штрафних санкцій та пені до введення мораторію та після, суд першої інстанції визнав протиправним оскаржене рішення у повному обсязі.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, який дорівнює календарному місяцю.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 14 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів зобов'язані: здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
За правилами частини 10 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Отже, за змістом зазначених правових норм недотримання платниками єдиного внеску обов'язку по його своєчасній сплаті має наслідком застосування до останніх фінансових санкцій у вигляді штрафу та нарахування пені.
Факт несвоєчасного перерахування єдиного внеску у період з 23.08.2016 до 08.08.2018 позивачем не заперечується.
Однак, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.06.2018 у справі № 908/671/18 відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні договори України» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
За визначенням, наведеним у частині 1 статті 19 Закону України № 2343-XII від 14 травня 1992 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343), мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію
Конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство.
Частиною 3 статті 19 Закону № 2343 встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Частиною 5 статті 19 Закону № 2343 передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
Разом з цим, порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.
З аналізу зазначених норм встановлено, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно із загальними правилами.
За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, похідними від основного зобов'язання, а тому оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Вказані правові висновки також відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 28.03.2019 року у справі № 825/1397/17, що враховується судом, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як встановлено з матеріалів справи, оскаржене рішення від 20.08.2018 № 0104454902/830 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені прийнято з огляду на несвоєчасну сплату позивачем єдиного внеску за період з 23.08.2016 до 08.08.2018.
Тобто, термін прострочення контролюючим органом обраховується, у тому числі, за період до порушення справи про банкрутство позивача та введення мораторію на задоволення вимог кредиторі (07.06.2018).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок стосовно того, що у більшій частині періоду, за який відповідачем нараховано позивачу штрафні санкції, діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому є протиправним визначення контролюючим органом позивачу штрафів оскарженим рішенням за порушення строків сплати єдиного внеску, які настали до дня введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції вказав, що частина періоду, за який нараховано штрафні санкції (з 08.06.2018 по 08.08.2018), обраховується контролюючим органом після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, проте, оскільки до компетенції суду не належить питання визначення штрафних санкцій, а відповідачем не надано розрахунку таких штрафних санкцій із зазначенням окремо сум штрафних санкцій та пені до введення мораторію та після, суд визнав протиправним оскаржене рішення в повному обсязі.
Податковий орган в апеляційній скарзі вказує на те, що рішення суду першої інстанції суперечить ч. 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства. Скаржник зазначає, що заборона стосовно штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов'язань і зобов'язань відносно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем відкриття судом справи про банкрутство боржника).
Колегія суддів зазначає, що станом на 20.08.2018 (дата прийняття відповідачем оскарженого рішення) цей Кодекс не був чинним, а набрав чинності лише 21.04.2019, а тому суд першої інстанції правильно застосував під час вирішення спору по суті положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким у 2018 році регулювались спірні правовідносини. У зв'язку з цим апеляційний суд зазначає, що посилання податкового органу на Кодекс України з процедур банкрутства є безпідставним, а положення цього Кодексу не можуть бути застосовані для вирішення спірних правовідносин.
При цьому доводи апелянта, що дія мораторію не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове пенсійне та інше соціальне страхування також є безпідставними, оскільки предметом спору є не нарахування чи стягнення несплачених страхованих внесків, а визначення штрафних санкцій за несплату таких внесків, які поняттям «страхові внески» не охоплюються.
Отже, оскільки штрафні санкції та пеня є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання, і є похідними від основного зобов'язання, то їх застосування за невиконання зобов'язання, строк виконання якого настав до введення мораторію, суперечить приписам ст. 19 Закону № 2343.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Разом з цим, апеляційний суд зазначає, відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тож, твердження суду першої інстанції стосовно того, що до компетенції суду не належить питання визначення штрафних санкцій є правильним, проте суд першої інстанції мав би витребувати від відповідача розрахунок штрафних санкцій (з 08.06.2018 по 08.08.2018) із зазначенням окремо сум штрафних санкцій та пені до введення мораторію та після.
Проте, відповідачем жодних доводів стосовно недодержання судом першої інстанції в цій частині норм процесуального права ні в апеляційній скарзі, ні в судовому засіданні не наведено, відповідних розрахунків штрафних санкцій, про відсутність яких зазначав у рішенні суд, не надано ні до апеляційної скарги, ні в судовому засіданні.
Апеляційним судом ставилося питання стосовно достатності доказів у цій справі, проте, представник податкового органу зазначив, що вважає достатніми для вирішення спору докази, які є у матеріалах адміністративної справи.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що оскільки відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України обов'язок доведення правомірності свого рішення, обов'язок надання доказів - покладається на відповідача, а останнім жодних доводів та доказів на спростування зазначених висновків суду не надано, то підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 316 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки за приписами ч. 1 статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснено за правилами спрощеного позовного провадження, а справа згідно з ч. 4 ст. 257 КАС України не відноситься до таких, які не можуть бути розглянуті за вказаними правилами, то постанова суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повний текст судового рішення складений 14 грудня 2020 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі № 280/4005/19(ПР/280/2/20) залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 3 грудня 2020 року та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.Ю. Чумак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко