15 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 340/1511/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління Держпраці у Кіровоградській області
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 (головуючий суддя Кармазина Т.М.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Управління Держпраці у Кіровоградській області про визнання протиправними дій та скасування постанов, -
Позивач, ОСОБА_1 через свого представника звернулась до суду з позовом до відповідача Управління Держпраці у Кіровоградській області, в якому просила (а.с. 1-2, 28-32):
- визнати протиправними дії відповідача щодо порушення Порядку накладення штрафів, затвердженого постановою КМУ №509 від 17.07.2013, та скасувати постанову про накладення штрафу №60/11-28-33-03/2949009643/ІП-ФС від 21.04.2020, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 4 723грн.;
- визнати протиправними дії відвідача щодо порушення Порядку накладення штрафів, затвердженого постановою КМУ №509 від 17.07.2013, та скасувати постанову про накладення штрафу №60/11-28-33-03/2949009643/ТД-ФС від 21.04.2020, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94 460грн.
Позов обґрунтовано тим, що на підставі наказу від 17.02.2020 та направлення на перевірку від 18.02.2020 №383, №384, посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області проведено перевірку кафетерію, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , де здійснювала підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 . За результатами перевірки складено акт про проведення фактичної перевірки здійснення норм законодавства з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими працівниками) за №60/11-28-33-03/ НОМЕР_1 від 20.02.2020. Під час перевірки посадовими особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 жодних зауважень не було. Позивача було опитано стосовно працевлаштованих осіб, вона пояснила, що іноді при необхідності залучає до роботи в кафетерію ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з якими були укладені цивільно-правові договори, які посадові особи не хотіли залучати до перевірки. Письмових пояснень вона не надавала, жодних документів не підписувала. Після закінчення перевірки посадові особи сказали, що порушень не виявили. Однак, 22.04.2020 листом на адресу ФОП ОСОБА_1 надійшли оскаржувані постанови. Зазначала, що жодних викликів до управління Держпраці для надання пояснень щодо виявлених порушень, або повідомлень про час та дату розгляду акту перевірки до ФОП ОСОБА_1 не надходило. Позивач стверджує, що з моменту державної реєстрації її як фізичної особи-підприємця з 22.01.2018, жодних перевірок її діяльності зі сторони державних органів, не було, жодних порушень не виявлено та жодних штрафів та приписів вона ніколи не отримувала. Вважає, що відповідачем було порушено Порядок накладення штрафів затверджений постановою КМУ №509 від 17.07.2013.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Кіровоградській області про накладення штрафу №60/11-28-33-03/ НОМЕР_1 /ІП-ФС від 21.04.2020 року.
Визнано протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Кіровоградській області про накладення штрафу №60/11-28-33-03/2949009643/ТД-ФС від 21.04.2020.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що доказів наявності ознак нікчемного правочину у цивільно-правових договорах №02-1/СП від 15.01.2020 та від 18.02.2020 року №03-1/СП не виявлено, також відсутні докази визнання судом цих договорів недійсними. На час проведеної перевірки встановлено, що правовідносини між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 оформлені цивільно-правовими угодами, при цьому вимоги трудового законодавства на такі правовідносини не поширювалися.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Посилається на те, що штрафи за порушення норм КЗПП накладаються у тому числі на підставі акта перевірки ДПС, в разі виявлення порушення законодавства про працю. Так 12.03.2020 року до Управління Держпраці надійшов акт ГУ ДПС у Кіровоградській області від 20.02.2020 року про проведення фактичної перевірки здійснення контролю за дотриманням норм законодавства щодо укладення трудового договору з працівниками. В акті перевірки зазначено, що в порушення вимог Постанови КМУ від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівників на роботу» ФОП ОСОБА_1 на час проведення перевірки (18.02.2020 року о 14 год. 54хв.) не повідомила територіальні органи ДПС за місцем обліку про прийняття на роботу працівників, при цьому працівники ОСОБА_5 та ОСОБА_4 допущені до роботи без укладення трудового договору. Вказує на те, що Порпядком №509 на даний час не передбачено повідомлення суб'єкта господарювання про розгляд справи щодо накладення штрафів. Так, 13.03.2020 року Управління Держпраці повідомило ФОП ОСОБА_1 про отримання акту інспекційного відвідування від 20.02.2020. Розгляд справи про накладення штрафів в порядку статті 265 КЗПП проведено 21.04.2020 року, за результатами прийнято постанови про накладення штрафів на ФОП ОСОБА_1 . Зазначає, що позивач мала укласти з працівниками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 трудові договори, а не цивільно-правові угоди.
До апеляційного суду подано відзив на апеляційну скаргу, доводи якого зводяться до законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги. Посилається на те, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-ти денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, визначених в абз. 3-7 пункту 2 Порядку №509. Однак відповідачем не надано доказів отримання позивачем у встановлені Порядком №509 строки повідомлення про отримання Управлінням Держпраці акту ГУ ДПС у Кіровоградській області від 20.02.2020 року.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що в період з 18.02.2020 по 20.02.2020, на підставі наказу від 17.02.2020 №280 та направлень на перевірку від 18.02.2020 №383, №384 посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області проведено перевірку кафетерію, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснювала підприємницьку діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .
За результатами перевірки податковим органом складено акт про проведення фактичної перевірки здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими працівниками) за №60/11-28-33-03/ НОМЕР_1 від 20.02.2020 (а.с. 64-65).
В висновках акту перевірки податковим органом зазначено про порушення позивачем, зокрема, вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 в частині неподання до органів ДПСУ “Повідомлення про прийняття працівника на роботу”, статей 21, 24 Кодексу Законів про працю України, в частині оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
На підставі акту перевірки, що складений податковим органом, Управлінням Держпраці прийняті постанови про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафів в розмірі 4723грн. та 94 460грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” №877-V від 05.04.2007, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про зайнятість населення", норми Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийнятті працівника на роботу” від 17.06.2015 №413, норми Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. №509, якою затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Предметом даного спору є правомірність/протиправність дій/рішень відповідача щодо прийняття постанов про накладення на позивача штрафів.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 05.04.2007 р. №877-V (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною 4 статті 2 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” (№877) визначено, що заходи контролю здійснюються відповідними органами, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Згідно з ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
В силу п. 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. №96 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Частинами 1, 2 ст.265 КЗпП України визначено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Зокрема, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у 10-ти кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;
- порушення інших вимог законодавства про працю, крім передбачених абзацами другим - восьмим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення.
Частиною 4 статті 265 КЗпП України встановлено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. №509 (Порядок №509).
Згідно пунктів 2-3 Порядку №509 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) штрафи накладаються уповноваженими посадовими особами:
- Головою Держпраці, його заступниками,
- керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами 3-7 цього пункту),
- керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами 4-6 цього пункту).
Штрафи накладаються на підставі:
- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
- акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису;
- акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;
- акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/ невиїзного інспектування;
- акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Матеріалами справи підтверджується, що податковим органом за результатами перевірки складено акт про проведення фактичної перевірки здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими працівниками) за №60/11-28-33-03/ НОМЕР_1 від 20.02.2020 (а.с. 64-65).
Так, в акті перевірки зазначено, що на порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 “Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийнятті працівника на роботу” ФОП ОСОБА_1 на час початку проведення перевірки (час ознайомлення наказом про проведення фактичної перевірки), а саме на 14 год. 54 хвилин 18.02.2020, не повідомлено територіальні органи ДПС за місцем обліку про прийняття на роботу працівників, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .. Крім того, в ході перевірки проведення встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які здійснювали торгівлю, допущені до роботи без укладання трудових договорів, оформлення наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
Також матеріалами справи підтверджується, що Листом від 20.02.2020 за №2574/10/11-28-33-03-11 Головне управління ДПС у Кіровоградській області направило матеріали перевірки до Управління Держпраці у Кіровоградській області (а.с.63).
Слід зазначити, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах 3-7 пункту 2 цього Порядку №509.
Таким чином, суб'єкт владних повноважень, що приймає постанову про накладення штрафу має з'ясувати день одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах 3-7 пункту 2 цього Порядку №509.
При цьому, про дату одержання документів, зазначених в абзацах 3-7 пункту 2 Порядку №509, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб'єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через 5 днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Отже, вказана норма чітко встановлює, що письмове повідомлення має бути направлено суб'єкту господарювання не пізніше ніж через 5 днів після їх отримання, при цьому, таке повідомлення направляється рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Розглянувши справу про накладення штрафу, начальником Управління Держпраці у Кіровоградській області прийнято:
- постанову про накладення штрафу №60/11-28-33-03/2949009643/ІП-ФС від 21.04.2020, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 4723грн.;
- постанову про накладення штрафу №60/11-28-33-03/2949009643/ТД-ФС від 21.04.2020, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94460грн. (а.с.70-71).
Водночас позивач зазначає, що відповідачем було порушено Порядок №509, зокрема письмове повідомлення не було направлено суб'єкту господарювання не пізніше ніж через 5 днів після їх отримання уповноваженою особою.
Відповідно до п.4 Порядку №509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах 3-7 пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб'єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом 1 пункту 3 цього Порядку
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що акт Головного управління ДПС у Кіровоградській області №60/11-28-33-03/ НОМЕР_1 від 20.02.2020 про проведення перевірки кафетерію, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснювала підприємницьку діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , яким встановлено порушення позивачем норм трудового законодавства, отримано відповідачем 12.03.2020 (а.с.63).
При цьому, 13.03.2020 відповідачем надіслано на адресу ФОП ОСОБА_1 лист №15-20-02/1205-20, в якому повідомлено позивача про отримання Управлінням Держпраці у Кіровоградській області акту Головного управління ДПС у Кіровоградській області про проведення фактичної перевірки №60/11-28-33-03/ НОМЕР_1 від 20.02.2020 (а.с.67).
Водночас, матеріали справи містять копію конверту з штампом пошти 13.03.20 та з відміткою “Повернуто за закінченням строку зберігання” (а.с. 68).
Надаючи оцінку даному доказу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, з даної копії неможливо встанови якому саме адресату направлявся зазначений конверт, при цьому, оригінал конверту не надано.
Таким чином, докази, які надані відповідачем не дають підстав для встановлення, що відповідач належним чином повідомив позивача про дату одержання ним документів, зазначених в абзацах 3-7 пункту 2 Порядку №509.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недотримання Управлінням Держпраці у Кіровоградській області приписів Порядку №509 при здійсненні повідомлення позивача про отримання Управлінням Держпраці у Кіровоградській області акту Головного управління ДПС у Кіровоградській області №60/11-28-33-03/ НОМЕР_1 від 20.02.2020.
Водночас, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідачем не порушено вимоги п.3 Порядку №509, оскільки справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах 3-7 пункту 2 Порядку № 509
Так, документи відповідачем отримано 12.03.2020, тому 45-денний термін спливає 27.04.2020 (26.04.2020-вихідний день). Оскільки постанови про накладення штрафу складено 21.04.2020, то вказаний 45-ти денний строк відповідачем не порушено.
Слід взяти до уваги, що постанова Управління Держпраці у Кіровоградській області №60/11-28-33-03/2949009643/ТД-ФС від 21.04.2020, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94460 грн., прийнята на підставі акту Головного управління ДПС у Кіровоградській області №60/11-28-33-03/ НОМЕР_1 від 20.02.2020, яким виявлено порушення позивачем ст.ст.21, 24 КЗпП України, що полягало у допущенні до роботи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , без укладання трудових договорів, оформлення наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, що між позивачем (замовник) та ОСОБА_4 (виконавець) 15.01.2020 було укладено цивільно-правову угоду № 02-1/СП, відповідно до якої виконавець бере на себе зобов'язання завчасно до дня замовлення здійснювати приготування основних страв чи певні заготовки для страв, які в подальшому використовуватиме інший персонал кафе, а замовник зобов'язується прийняти та оплатиш винагороду за дану роботу (а.с. 81).
Таким чином, предметом цивільно-правової угоду є виконання стороною певного обсягу робіт, а саме: здійснення приготування основних страв чи певних заготовок для страв, які в подальшому використовуватиме інший персонал кафе.
Відповідно до актів приймання-передачі від 29.01.2020 та від 14.02.2020 виконавець передав, а замовник прийняв наступні послуги: заготовки для страв, які в подальшому використовувались персоналом кафе. Вартість послуг складає 250 грн. (а.с. 82, 83).
Колегія судів апеляційної інстанції бере до уваги, що судом першої інстанції ОСОБА_4 , допитана в судовому засіданні як свідок, підтвердила укладення нею з позивачем цивільно-правової угоди №02-1/СП від 15.01.2020, на виконання якої нею двічі було здійснено заготовки для страв, які в подальшому використовувались персоналом кафе, в якому здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 . Також, свідок пояснила, що під час здійснення податковим органом перевірки ФОП ОСОБА_1 її в кафе не було. Також зазначала, що працює бухгалтером Садового товариства “Геолог”, а для ФОП ОСОБА_1 виконувала роботи, коли були в кафе банкети.
Також матеріалами справи підтверджується що 18.02.2020 року між позивачем (замовник) та ОСОБА_5 (виконавець) укладено цивільно-правову угоду № 03-1/СП, відповідно якої виконавець бере на себе зобов'язання обслуговувати відвідувачів кафе, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити винагороду за дану послугу (а.с.84-85).
Пунктом 1.4 цивільно-правової угоди № 03-1/СП від 18.02.2020 року визначено, що виконавець самостійно, на власний розсуд визначає конкретний час і тривалість виконання робіт, на виконавця не розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що виконавець угоди ( ОСОБА_5 ) дійсно може обрати зручний час для виконання умов, покладений на нього цивільно-правовою угодою, а саме, виконувати роботу з обслуговування відвідувачів кафе у святкові дні, або у вечірній час, коли кількість відвідувачів в кафе збільшується та ін.
Така угода не зобов'язує виконавця знаходитися 8-ми годинний робочій день на робочому місці, як це передбачено для працівників, на яких розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку.
Згідно акту приймання-передачі від 18.02.2020 р. виконавець передав, а замовник прийняв наступні послуги: обслуговування відвідувачів кафе (а.с. 86).
Судом першої інстанції ОСОБА_5 також допитаний у судовому засіданні як свідок, підтвердив укладення з позивачем цивільно-правової угоди №03-1/СП від 18.02.2020, на виконання якої ним було здійснено обслуговування відвідувачів кафе, в якому здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 . Також зазначав, що під час перевірки він був присутній у кафе, проте ніякої роботи не виконував, перевіряючі з ним не спілкувалися, будь-яких пояснень не відбирали.
Відповідач стверджує, що позивач фактично допустила ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до роботи, не оформивши з ними трудові відносини, чим порушено вимоги ст.ст.21, 24 КЗпП України.
З цього приводу слід зазначити наступне.
В силу Конституції України заборонена примусова праця. При цьому людина за власним волевиявленням має обирати вид діяльності, яку вона має здійснювати з урахуванням своїх можливостей.
Зокрема, недопустимим є зобов'язання особи укласти трудову угоду та примусити працювати 8-ми годинний робочий день, якщо особа за власним волевиявленням та з урахуванням своїх життєвих обставин бажає укласти цивільно-правову угоду, не бути залежною від 8-ми годинного робочого дня та від правил трудового розпорядку.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 21 КЗпП України визначено поняття трудового договору - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частинами 2, 3 статті 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Отже визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення факту використання позивачем як фізичною особою - підприємцем найманої праці ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та наявність ознак трудових правовідносин між ними.
Відповідно до ст.2 КЗпП України право громадян України на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Таким чином, застосування найманої праці передбачає виплату (одержання) винагороди за неї.
Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
При цьому матеріали справи не містять достовірних доказів того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на час перевірки, працювали у ФОП ОСОБА_1 на постійній основі та отримували за виконану роботу заробітну плату, що б свідчило про наявність між ними трудових відносин.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, що позивач не використовувала найману працю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у розумінні абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, а їхні взаємовідносини не носили характеру трудових відносин, та не регулювалися Кодексом законів про працю України; при цьому, позивач не виступала щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_4 роботодавцем та не мала обов'язку укладати з ними трудові договори.
Отже, порушень трудового законодавства щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , як найманих працівників, позивач не вчиняла, а тому притягнення її до відповідальності на підставі вказаної норми за неоформлення трудового договору (контракту) з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є незаконним.
Слід зазначити, що норми Цивільного кодексу України встановлюють принцип свободи договору.
Згідно ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За цивільно-правовою угодою виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, при цьому, наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.
Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.
Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 902, частиною 1 статті 903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 905 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 902, частиною 1 статті 903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 905 ЦК України).
Слід також зазначити, що основною ознакою, що відрізняє відносини з надання послуг від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Враховуючи наведені норми, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сторони, підписавши цивільно-правові договори №02-1/СП від 15.01.2020 та №03-1/СП від 18.02.2020, дійшли згоди щодо всіх істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у даних договорах.
Законодавством України не передбачено заборони щодо укладення вищезазначених договорів.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Доказів наявності у цивільно-правових договорів №02-1/СП від 15.01.2020 та №03-1/СП від 18.02.2020 ознак нікчемного правочину матеріали справи не містять, також не містять доказів визнання судом даних договорів недійсними.
Оскільки на час перевірки правовідносини між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 були оформлені цивільно-правовими угодами і вимоги трудового законодавства на них не поширювалися, то відповідач необґрунтовано наклав штрафні санкції на позивача.
Враховуючи наявність цивільно-правових угод у позивача відсутній обов'язок щодо повідомлення територіальних органів ДПС за місцем обліку про прийняття на роботу працівників, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , оскільки трудові правовідносини між зазначеними суб'єктами не укладалися.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття постанови № 60/11-28-33-03/ НОМЕР_1 /ІП-ФС від 21.04.2020, оскільки позивачем не здійснено порушення Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 в частині неподання до органів ДПС “Повідомлення про прийняття працівника на роботу”.
Отже, постанови Управління Держпраці у Кіровоградській області про накладення на позивача штрафів №60/11-28-33-03/ НОМЕР_1 /ІП-ФС від 21.04.2020 та №60/11-28-33-03/2949009643/ТД-ФС від 21.04.2020 прийняті відповідачем необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому підлягають скасуванню.
Діючи в межах вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не перевіряє рішення суду першої інстанції в частині, яка не оскаржується.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
З огляду на результати розгляду справи, характер спірних відносин судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 21.12.2020.
Головуючий суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова