03 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 937/4488/20(2а/937/66/20)
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області
на рішення Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області від 17.09.2020 (головуючий суддя Урупа І.В.)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до відповідача Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії БАА № 336815 від 14.06.2020 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП і закрити провадження у справі.
Позов обґрунтовано тим, що 14.06.2020 під час зупинки авто, яким він керував, інспектором поліції було повідомлено, що на його автомобілі не горить фара ближнього світла та це є порушенням ПДР України. З даними обставинами він погодився та повідомив, що при виїзді з бази відпочинку в смт.Кирилівка в нього на автомобілі горіли обидві фари, оскільки бачив їх віддзеркалення на ворота, однак він віз матір на роботу, рухався по піщаній частині вул. Коса Федотова, автомобіль сильно трясло, оскільки на дорозі була гребінка, в результаті чого було можливо, пошкодження лампи ближнього світла. Поліцейські повідомили, що позивач має усунути несправність негайно, в противному випадку відносно нього буде складено адміністративний матеріал. Він погодився, в той же час усунув пошкодження, а саме - замінив лампу основного світла. Після усунення несправності поліцейський все одно виніс постанову щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, ознайомившись якою, він не згоден з вказаним порушенням, вважає, що постанова не відповідає дійсним обставинам справи, має суттєві процесуальні недоліки та підлягає скасуванню. Так, оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст.283 КУпАП, оскільки не містить норму Закону, яку саме на думку працівників поліції порушив позивач. З тексту постанови не вбачається з якої підстави його притягнуто до адміністративної відповідальності. Він не оспорює факту наявності пошкодження роботи освітлювальних приборів та не намагався жодним чином уникнути відповідальності, навпаки щиро розкаявся та одразу ж усунув несправність. Вважає, що основною функцією поліції при патрулюванні дорожнього руху є не каральна мета, а попередження правопорушення та допомога учасникам дорожнього руху, а тому поліцейські замість накладення грошового стягнення на позивача в якості покарання, могли б навпаки допомогти йому. Зазначає, що він є законослухняний громадянин, на протязі 10-15 років жодного разу не притягався до адміністративної відповідальності. Також зазначає, що згідно тексту постанови, неможливо визначити ПІБ, посаду посадової особи, яка винесла постанову.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17.09.2020 позов задоволено.
Скасовано постанову серії БАА № 336815 від 14.06.2020 винесену помічником чергового СРПП №2 Кирилівського ВП Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області капралом поліції Оганесяном Артемом Шираковичем, про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КУПАП.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 статті 121 КУПАП - закрито.
Вирішено питання про судові витрати.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які підтверджують правомірність винесеної ним постанови з приводу притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 121 КУПАП.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на те, що належним відповідачем у справі є помічник чергового СРПП №2 Кирилівського ВП Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області капрал поліції Оганесян А.Ш., який склав постанову серії БАА № 336815 від 14.06.2020. Зазначає, що позивач не заперечує, що він рухався з наявною технічкою несправністю - не горіла лампа лівої фари в режимі ближнього світла. Тому вважає, що капрал поліції Оганесян А.Ш. правильно прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що помічником чергового СРПП №2 Кирилівського ВП Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області капралом поліції Оганесяном Артемом Шираковичем прийнято постанову серії БАА №336815 від 14.06.2020, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121 КУПАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 121 грн. Постанова прийнята у зв'язку з тим, що позивач 14.06.2020 о 22-25 год. по проспекту Азовський в смт. Кирилівка, в темну пору доби, керував автомобілем ВАЗ, у якого не горіла лампа лівої фари в режимі ближнього світла, чим порушив п. 31.4.3. «в» Правил дорожнього руху (а.с. 6).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Конституції України, норми Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), норми Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 «Про Правила дорожнього руху».
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Частиною 1 ст.121 КУпАП передбачена відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, згідно п. 31.4.3 (в) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, - забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам (в): зовнішні світлові прилади -- не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.
При цьому, пункт 31.5 Правил дорожнього руху передбачає, що у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.
Отже вказана норма передбачає можливість усунення водієм несправностей, що виникли в дорозі.
Згідно з п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (ст. 222 КУпАП).
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати:
- чи було вчинено адміністративне правопорушення,
- чи винна дана особа в його вчиненні,
- чи підлягає вона адміністративній відповідальності,
- чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність,
- чи заподіяно майнову шкоду,
- чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином вказана норма серед іншого передбачає оцінку поліцейським, чи винна особа у вчиненні правопорушення.
Водночас, при складанні постанови про накладення адміністративного стягнення поліцейський надає оцінку доказам, які підтверджують факт вчинення правопорушення.
Зокрема, статтею 251 КУпАП України передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що оскільки законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, то з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
При цьому зміст постанови про накладення адміністративного стягнення має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП.
Зокрема, у постанові про накладення адміністративного стягнення потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Позивач стверджує, що не порушував правил дорожнього руху та рухався із дотриманням вимог передбачених даними правилами.
При цьому будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема, відеоматеріали, показання свідків чи будь-які інші докази, що передбачені ст.251 КУпАП, матеріали справи не містять.
Відсутність доказів не дають підстав для встановлення вини особи у вчинені правопорушення та, зокрема, не дають підстав для підтвердження самої події правопорушення.
При цьому наявність самої постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності не є доказом вчинення особою адміністративного правопорушення.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що постанова у справі про адміністративне правопорушення містить лише відомості, внесені особою яка може бути зацікавленою, отже підтвердження зазначених фактів іншими безсторонніми особами матеріали справи не містять. На думку колегії суддів апеляційної інстанції ця обставина обґрунтовано ставить під сумнів надання доказів відповідачем щодо вчинення правопорушення відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року по справі № 201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року по справі № 743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі № 524/5536/17.
Колегія суддів апеляційної інстанції, вказує на те, що бездоганне виконання суб'єктом владних повноважень процесуальних/процедурних норм є запорукою притягнення винної особи до відповідальності.
Однак порушення таких приписів може бути покладено в основу скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів апеляційного суду враховує висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів у конкретній справі повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Доведення «поза розумним сумнівом» означає, що позиція представлена суб'єктом владних повноважень, має бути доведена таким чином, щоб у «розумної (розсудливої) людини» не лишилося «розумного сумніву» що особа винна.
Натомість, матеріали справи не містять доказів на підтвердження вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.
Оскільки не доведена вина особи на яку накладено адміністративне стягнення, то в силу принципу «поза розумним сумнівом» відповідач не довів правомірності своїх дій та рішень.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції рішенням суду права, свободи та інтереси позивача захищені, а права та інтереси відповідача не порушені.
Також слід зазначити, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, державні інспектори відповідного орану діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Отже, відповідні інспектори не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення за визначеними статтями.
Відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 грудня 2019 року по справі № №724/716/16-а.
Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що належним відповідачем у цій справі є ГУНП в Запорізькій області.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що постанова про накладення адміністративного стягнення має бути викладена чітким зрозумілим текстом (бути читаємою), натомість постанова серії БАА № 336815 від 14.06.2022 не відповідає таким вимогам (а.с. 6).
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
В силу ч. 3 ст. 272 КАС України справи, визначені статтею 286 КАС не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
З огляду на характер спірних правовідносин, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області від 17.09.2020 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено 14.12.2020.
Головуючий суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова