17 грудня 2020 р.Справа № 520/5979/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Севастьяненко К.О.) від 28.07.2020 року (повний текст складено 28.07.20 року) по справі № 520/5979/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 05.12.2018 року про скасування громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну, скасування посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 11.05.2005 року;
вирішити питання щодо стягнення з Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області на користь громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 судових витрат;
вирішити питання щодо стягнення з Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області на користь громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката..
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на адвокатський запит представника позивача, отримав письмову відповідь від 02.04.2020, в якій зазначено, що стосовно гр. В'єтнаму ОСОБА_1 прийнято рішення про скасування дозволу па імміграцію в Україну. Позивач вважає, що рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 05.12.2018 року про скасування громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну, скасування посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 11.05.2005 року є протиправними, прийнятими з грубим порушенням законодавства України, порушує права, свободи та законні інтереси позивача.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 року по справі № 520/5979/2020 позовні вимоги задоволено:
визнано протиправним та скасовано рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 05.12.2018 року про скасування громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну, скасування посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 11.05.2005 року;
стягнуто з Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок);
стягнуто з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) за рахунок бюджетних асигнувань витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) у розмірі 7000,00 грн (сім тисяч гривень 00 копійок).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка В'єтнаму, що підтверджується паспортом № 1369506 від 26.05.2010 року.
Чоловік позивача, що підтверджується свідоцтвом про шлюб із нотаріально завіреним перекладом - гр. СРВ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київській області від 03.09.2004 був документований посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_3 .
11.05.2005 року рішенням ВГІРФО УМВС України в Харківський області позивачу дозволена імміграція в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про імміграцію” (як дружині іммігранта) та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 11.05.2005 року терміном дії безстроково.
Також судом першої інстанції встановлено, що представник позивача, 16.03.2020 року звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із адвокатським запитом № АЗ-15/20, у відповідь на який ГУ ДМС України в Харківський області письмовою відповіддю № 6301.8.1-403/63.2-20 від 02.04.2020 року повідомило про те, що рішенням ГУ ДМС України в Харківський області позивачу 05.12.2018 р. скасовано дозвіл на імміграцію в Україну.
З наданих на вимогу суду матеріалів особової справи позивача судом також встановлено, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці СРВ ОСОБА_1 прийнято у зв'язку з тим, що 06.09.2017 наказом ДМС України було прийнято рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_2 , оскільки була видана всупереч вимог законодавства.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 05.12.2018 року про скасування громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну, скасування посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 11.05.2005 року прийняте з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме, необґрунтовано, без наявності фактичної підстави для прийняття такого рішення.
В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що оскільки підстава для отримання позивачем дозволу на імміграцію виникла у зв'язку із документуванням посвідкою на постійне проживання її чоловіка у той час, коли він не мав права на отримання такої посвідки, гр. СРВ ОСОБА_1 також не мала права на постійне проживання на території України з підстав п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію». У зв'язку з цим вважає, що прийняте ним рішення є обґрунтованим. Також вказує, що ця справа відноситься до категорії справ незначної складності, у зв'язку з чим складання адвокатом в рамках цієї справи документів не потребує значного часу, такі послуги не є послугами значного обсягу, а тому заява представника позивача про відшкодування їй судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката є очевидно необґрунтованою, так як розмір витрат не є співрозмірним та пропорційним до предмету спору.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах 1 та 16 статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (частина 1 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Статтею 1 Закону України «Про імміграцію» визначені наступні дефініції термінів: 1) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; 2) іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (пункт 6 частини першої статті 4 Закону України «Про імміграцію»).
Умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію визначені статтею 9 Закону України «Про імміграцію».
Так, для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону. - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
З аналізу вищенаведених норм Закону України «Про імміграцію» вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 р. № 1983 (далі - Порядок № 1983).
У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Згідно з п. 12 Порядку № 1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктом 14 Порядку № 1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (пункт 16 Порядку).
Згідно з п. 19 Порядку № 1983, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.
Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов'язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.
З аналізу викладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання Порядку № 1983 документи, які були подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним підрозділом за місцем проживання позивача, який приймав документи позивача, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства.
У зв'язку з цим, 11.05.2005 р. ВГІРФО Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» та видано тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 11.05.2005 р., що свідчить про те, що компетентний орган державної влади при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з'ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.
Перелік підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", зокрема, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність (п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію").
В свою чергу, скасування дозволу на імміграцію з підстав скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні усім членам родини, чинним законодавством не передбачено.
Враховуючи те, що при наданні УМВС України в Харківській області позивачу дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання в Україні, так само як і дружині позивача УМВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення їх на постійне проживання на території України та підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило, як результат надало посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Колегія суддів зазначає, що з моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтованого скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання в Україні, а тому доводи відповідача про те, що рішення про видачу позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні прийнято з порушенням вимог законодавства є необґрунтованими.
У зв'язку з цим, колегія суддів зазначає, що доводи відповідача щодо обґрунтованості рішення про скасування дозволу на міграцію з підстав того, що дозвіл надано на підставі документів, що втратили чинність є безпідставними.
Враховуючи викладене, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання позивачу не неправомірними та підлягає скасуванню.
Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача щодо необґрунтованості заяви представника позивача про відшкодування їй судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ст. 139 КАС України передбачено стягнення судових витрат стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( ч. 7 ст. 134 КАС України).
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 р. (справа № 820/4263/17).
На підтвердження витрат з оплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання правничої допомоги № Д-104/18 від 24.10.2018, додаткової угоди № 2 від 24.10.2018 до договору про надання правової допомоги, копію довідки ПАТ КБ “ІІриватБанк” про відкриття розрахункового рахунку на ім я ОСОБА_3 , копії квитанцій ПАТ КБ “ПриватБанк” про сплату коштів в якості оплати послуг адвоката за договором в загальній сумі 7000,00 грн., копію акту виконаних робіт № 1 від 15.06.2020 до договору про надання правової допомоги, копії звіту по дебетовим та кредитовим операціям по рахунку адвоката Вітер Н.В. № НОМЕР_4 за травень та червень 2020 року.
Зі змісту акту виконаних робіт, вбачається, що позивачем понесені витрати у розмірі 7000,00 грн., які складаються із: 1) складено адвокатський запит № АЗ-15/20 від 16.03.2020 року (30 хв.), згідно якого позивачу стало відомо про прийняте оскаржене рішення відповідача, ціна послуги 400,00 грн.; надання усної юридичної консультації 14.04.2020 р. (1 год.), вартість послуги 800,00 грн.; 3) складено та подано позовну заяву 10.05.2020 року (3,5 год.), ціна послуги 3000,00 грн.; 4) складено клопотання про витребування доказів (30 хв.), ціна послуги 400,00 грн.; 4) складено та подано відповідь на відзив ГУ ДМС України в Харківській області 15.06.2020 року, ціна послуги 2400,00 грн.
Таким чином, позивачем до суду були подані усі відповідні документи, що підтверджують дійсність сплати за надану правову допомогу та понесені судові витрати, а адвокатом Вітер Н.В. складено акт виконаних робіт № 1 від 15.06.2020 р. З боку позивача на користь адвоката здійснена оплата наданих послуг у загальній сумі 7000,00грн.
Колегія суддів зазначає, що в межах цієї справи позивачем до суду першої інстанції надавалися належні та достатні докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу. Зауважень до документального підтвердження понесених витрат позивачем, з боку суду не висловлено та спростування обсягу наданих послуг (виконаних робіт) представником позивача- адвоката Вітер Н.В., судом не зазначено.
Враховуючи те, що договором та додатковою угодою до нього визначено фіксовані ставки за певні види послуг (що не заборонено ані Кодексом адміністративного судочинства України, ані Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), такі послуги адвокатом фактично надані та сплата коштів у сумі 7000,00 грн. підтверджується документально, колегія суддів вважає, що позивач мав право на відшкодування понесених ним витрат у розмірі 7000,00 грн.
В межах спірних правовідносин колегія суддів також зазначає, що як вже неодноразово зазначено у постановах Верховного Суду, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
На підставі цього, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто суму витрат на правничу допомогу.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Що стосується заяви представника позивача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. "в" п. 4 ч. 1 ст. 322 КАС України, суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
На підтвердження витрат з оплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № Д-104/18 від 24.10.2018 р. із адвокатом ОСОБА_3 , додаткової угоди № 2 від 24.10.2018 р. до договору про надання правової допомоги № Д-104/18 від 24.10.2018 р., копію довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» про відкриття розрахункового рахунку на ім'я ОСОБА_3 , копії квитанцій ПАТ КБ «ПриватБанк» про сплату коштів в якості оплати послуг адвоката за договором № Д Д-104/18 від 24.10.2018 р. в загальній сумі 3300,00 грн., копію акту виконаних робіт № 2 від 23.11.2020 р. до договору про надання правової допомоги № Д-104/18 від 24.10.2018 р., копії звіту по дебетовим та кредитовим операціях по рахунку адвоката Вітер Н.В. № НОМЕР_4 за листопад 2020 року.
На виконання умов договору про надання правничої допомоги, адвокатом Вітер Н.В. виконані такі послуги, а саме: 1) 18.11.2020 р. надано усуну юридичну консультацію із обговорення способу захисту в суді апеляційної інстанції, витрачено 1 годину, ціна послуги 800,00 грн.; 2) складено та подано відзив на апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області 20.11.2020 р. витрачено 3 години, ціна послуги 2500,00 грн.
На момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції, на користь адвоката з боку позивача здійснена повна оплата наданих послуг у загальній сумі 3300,00 грн.
Таким чином, оскільки позивачем надано необхідні докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу за подання апеляційної скарги та подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3300,00 грн.
Що стосується посилання апелянта на незначну складність справи та на неспівмірність понесених витрат із обсягом наданих послуг, колегія суддів зазначає, що ця обставина не може бути безумовною підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу, оскільки навіть у справах незначної складності та у справах, де розмір накладених санкцій є невеликим, особа не може бути обмежена у можливості звернутися за правовою допомогою, а у подальшому до суду для захисту своїх порушених прав.
В межах спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що витрати на правничу допомогу у сумі 3300,00 грн. є співмірними із складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягу послуг у суді апеляційної інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг та відповідають критерію реальності таких витрат, критерію обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, розумності їхнього розміру, у зв'язку з чим підстави для зменшення розміру таких витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 року по справі № 520/5979/2020 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 3300,00 грн. (три тисячі триста гривень) 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 24.12.2020 року