Головуючий І інстанції: Заічко О.В.
14 грудня 2020 р.Справа № 520/2878/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Білюк Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про скасування припису, -
03.03.2020 року позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом, в якому просить скасувати припис про усунення порушень працевлаштування осіб з інвалідністю від 14.02.2020 року № 20-01-4402/0179-0732, винесений Головним управлінням Держпраці у Харківській області (далі - ГУ Держпраці у Харківській області).
Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що висновки перевірки, на підставі яких складено спірний припис, суперечать дійсним обставинам справи, оскільки позивачем вживалось вичерпне коло дій із забезпечення працевлаштування інвалідів у 2019 році - створено 1 робоче місце відповідно до нормативу. Позивач вказував, що не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, за факту створення робочих місць для них, інформування відповідних установ в обставинах фактичного непрацевлаштування інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів. Крім того, позивач вказує, що акт перевірки, на підставі якого складено спірний припис, не відповідає розробленій уніфікованій формі акту, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 року № 342.
У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначив, що перевіркою позивача встановлено порушення ФО-П ОСОБА_1 ст. 19 Закону України від 21.03.1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2019 рік. Позивач виконав припис від 14.02.2020 року № 20-01-4402/0179-0732, про що повідомив відповідача листом від 27.02.2020 року та надав підтверджуючі документи. Враховуючи, що припис позивачем виконано, останнє свідчить про відсутність предмету спору. В ході проведення перевірки було встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників ФО-П ОСОБА_1 у 2019 році склала 28 осіб, протягом 2018-2019 років позивачем не були працевлаштовані особи з інвалідністю. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання, його вимоги направлені лише на подальше недопущення порушення вимог законодавства у сферах зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, тому посилання позивача на використання не уніфікованої форми акту безпідставні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 року адміністративний позов ФО-П ОСОБА_1 задоволено.
Судове рішення вмотивоване тим, що ФО-П ОСОБА_1 в 2019 році інформувало орган державної служби зайнятості звітами про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у перевіряємому періоді позивачем було створено самостійно, а не на виконання оскаржуваного припису, що свідчить про помилковість тверджень відповідача стосовно відсутності предмету спору. Не відповідність акту перевірки розробленій уніфікованій формі акту, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 року № 342, не є ключовим аспектом спірних правовідносин, оскільки предметом доказування у справі є встановлення наявності/відсутності порушень позивачем вимог ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ГУ Держпраці у Харківській області подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального права вважає його безпідставним, просить скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, аналогічні наведеним доводам у відзиві на позовну заяву.
Правом подання відзиву на апеляційну скаргу, позивач не скористався.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з огляду на наступне.
Колегією суддів встановлено, що відповідачем у період з 10.02.2020 року по 14.02.2020 року було проведено планову перевірку позивача з питань додержання вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, результати якої викладено в акті від 14.02.2020 року № 20-01-4402/0179.
Висновки перевірки свідчать про порушення ФО-П ОСОБА_1 ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ.
Суть порушень зводиться до невиконання позивачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, у даному випадку - 1 особа та неподання звітності про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік за формою 10-ПІ.
Акт перевірки підписано позивачем в особі уповноваженого представника із зауваженнями.
За наслідками перевірки, відповідачем складно припис про усунення виявлених перевіркою порушень від 14.02.2020 року № 20-01-4402/0179-0732, яким позивачеві приписано в подальшому дотримуватись вимог ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та у строк до 01 березня подати до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою 10-ПІ.
Листом від 27.02.2020 року позивач повідомив відповідача про виконання вимог припису в контексті створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та подання зазначеної звітності.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року по справі № 520/4076/19, що набрало законної сили 03.09.2019 року, відмовлено в задоволені вимог адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з ФО-П ОСОБА_2 адміністративно-господарськіх санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 23194,45 грн.
У справі 520/4076/19 судом встановлено, що ФО-П ОСОБА_1 перебуває на обліку в Харківському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.
Згідно форми 10-ПІ «Звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2018 рік, що надавався відповідачем до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу позивача у 2018 році становила 9 осіб, з них середньооблікова кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників на підприємстві становить 0 осіб, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ, становить 1 особа, що відповідає вимогам законодавства.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що ФО-П ОСОБА_1 були виконані вимоги Закону № 875-ХІІ щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та прийнято заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю. Доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовляв у прийнятті на роботу особам з інвалідністю, які безпосередньо зверталися до ФО-П ОСОБА_1 , або які були направлені для працевлаштування, суду не надано.
Вказане рішення, яке стосується звітного періоду - 2018 року, разом зі звітами 3-ПН за перевіряємий період - 2019 року досліджувалось відповідачем в ході перевірки, за результатами якої складено оскаржуваний у справі № 520/2878/2020 припис.
В ході розгляду справи судом встановлено, що у перевіряємому відповідачем періоді - 2019 року кількість штатних працівників облікового складу позивача становила 28 осіб, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників - 0 осіб, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ - 1 особа.
Відповідно до ч. 2 cт. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Водночас, ч. 2 ст. 19 Закону № 875-XII зобов'язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 цієї статті та забезпечувати працевлаштування осіб з інвалідністю.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону (ч. 3 ст. 19 Закону № 875-XII).
Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону № 875-XII, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
У зв'язку з цим, для правильного вирішення спору, необхідно перевірити, чи вжив позивач залежних від нього заходів для забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України від 05.07.2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
На виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067-VI, Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року, затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону № 5067-VI, та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Колегія суддів зауважує, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 806/1368/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов'язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Відтак, на підприємства, установи, організації, фізичних осіб, які використовують найману працю, покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов'язок на суб'єкта господарювання здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 811/693/17, від 02.05.2018 року у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 року у справі № 819/639/17.
Разом з цим, положеннями Закону № 875-XII також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка, в свою чергу, здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.
З огляду на викладене, обов'язок з працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.
Отже, невиконання обов'язку здійснювати працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог ст. 18 Закону № 875-XII, та, як наслідок, підстава для винесення відповідного припису має місце або в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII, а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч. 2, 3 та 5 ст. 19 Закону № 875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Така позиція узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 15.04.2019 року у справі № 820/2190/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до п. 7 Положення про Державну службу України з питань праці, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Як передбачено Положенням про ГУ Держпраці у Харківській області, затвердженим Наказом Державної служби України з питань праці № 84 від 03.08.2018 року, ГУ Держпраці у Харківській області є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується.
Відповідно до пп. 11 п. 4 Положення про ГУ Держпраці у Харківській області управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, законодавства про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів у частині реєстрації у регіональному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів; виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» від 21.08.2019 року за № 823 (далі - Порядок № 823, який був чинним на період проведення інспекційного відвідування позивача).
Відповідно до п. 2 Порядку № 823, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Положеннями Порядку № 823 не визначено тип заходу - плановий чи позаплановий, а лише форму - інспекційне відвідування чи невиїзне інспектування.
Так, інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача.
Пунктами 16, 17 Порядку № 823 визначено, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Як убачається із матеріалів справи, на підставі висновків акта від 14.02.2020 року № 20-01-4402/0179, складеного за результатами проведення перевірки щодо додержання ФО-П ОСОБА_1 вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідачем прийнято припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю виявлених порушень від 14.02.2020 року № 20-01-4402/0179-0732, відповідно до якого, згідно із ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», зобов'язано ФО-П ОСОБА_1 у строк до 02.03.2020 року усунути порушення ст. 19 Закону України № 875, щодо виявленого порушення про невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Водночас, зі змісту акту від 14.02.2020 року № 20-01-4402/0179, на підставі якого прийнято оскаржуваний припис вбачається, що позивачем подавалась до Харківського міського центру зайнятості у 2019 році звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» в тому числі з позначкою «вакансії для інвалідів, які не досягли пенсійного віку», що підтверджується копіями звітів, наявними в матеріалах справи (а.с. 16-61).
Отже, протягом 2019 року Харківський міський центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для осіб з інвалідністю у ФО-П ОСОБА_1 та мав можливість у 2019 році направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.
Будь-яких доказів відмови позивача в працевлаштуванні осіб з інвалідністю матеріали справи не містять.
Отже, на час перевірки позивачем здійснено всі заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, чим виконано вимоги ст. 19 Закону 875-XII, на порушення яких відповідач посилається при винесенні оскаржуваного припису.
Доводи відповідача стосовно наявності у позивача обов'язку самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю є необґрунтованими, оскільки нормами діючого законодавства не передбачено обов'язку суб'єкта господарювання здійснювати самостійний пошук працівників, останній повинен створювати робочі місця для осіб з інвалідністю та направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування таких осіб.
Відтак, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для скасування припису про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю від 14.02.2020 року № 20-01-4402/0179-0732.
Доводи відповідача про відсутність предмету спору за факту повного виконання позивачем вимог припису шляхом інформування про створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та подання зазначеної звітності не беруться колегією суддів до уваги враховуючи наступне.
Як убачається з листа від 27.02.2020 року, ФО-П ОСОБА_1 повідомила ГУ Держпраці у Харківській області щодо виконання припису про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю від 14.02.2020 року № 20-01-4402/0179-0732 та зазначила, що усунула вказані у приписі порушення ст. 19 Закону № 875-ХІІ шляхом створення робочого місця для особи з інвалідністю, про що нею було повідомлено Державний центр зайнятості звітами за формою № 3-ПН про попит на робочу силу (вакансії) та поданим звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою № 10-ПН до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Водночас, лист ФО-П ОСОБА_1 від 27.02.2020 року, направлений до ГУ Держпраці у Харківській області, фактично свідчив про повідомлення Державного центру зайнятості звітами за формою № 3-ПН про попит на робочу силу (вакансії) у 2019 році.
Доводи відповідача про те, що позивач, надаючи до ГУ Держпраці у Харківській області, на виконання оскаржуваного припису звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою № 10-ПН, поданий до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, підтвердила невиконання нею нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розумінні ст. 19 Закону № 875-XII, колегія суддів вважає помилковим, оскільки надання ФО-П ОСОБА_1 вказаного звіту не може вважатися згодою із вказаними у приписі порушеннями, а, навпаки, свідчить про вжиття позивачем усіх, передбачених діючим законодавством заходів, спрямованих на дотримання вказаних вище положень ст. 19 Закону № 875-XII.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц
Постанова у повному обсязі виготовлена і підписана 24 грудня 2020 року.