24 грудня 2020 р. Справа № 440/3891/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 18.09.20 року по справі № 440/3891/20
за позовом Приватного акціонерного товариства "Домінік"
до Державної архітектурно-будівельної інспекції України
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
23 липня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного акціонерного товариства "Домінік" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправною відмови Державної архітектурно-будівельної інспекції України у видачі сертифікату №ІУ 172201491364 від 28.05.2020 та зобов'язання Державної архітектурно-будівельної інспекції України видати сертифікат на об'єкт: "Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництво додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки".
В обґрунтування позову позивач вказує, що ним було подано до Державної архітектурно-будівельної інспекції України проектну та виконавчу документацію в повному обсязі, проте останнім безпідставно прийнято рішення про відмову у видачі сертифікату.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 року позов Приватного акціонерного товариства "Домінік" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України №ІУ 172201491364 від 28.05.2020 відмова у видачі сертифіката.
Зобов'язано Державну архітектурно-будівельну інспекцію України видати сертифікат на об'єкт: "Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництво додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки".
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що ПрАТ «Домінік» у своїй заяві зазначив НОМЕР_1 як номер телефону замовника, і саме за цим номером була передана вищевказана телефонограма, яка була отримана саме замовником.
Відповідач зазначає, що іншої контакгної інформації, адреси електроної пошти або інше, замовником зазначено не було, Отже зазначений у заяві тел.. НОМЕР_1 був єдиним засобом комунікації для вчинення органом державного архітектурно-будівельного контролю дії у межах чинного законодавства щодо з'ясування питання достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об'єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, стандартів і правил.
Відповідач вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки того, що в цей же день, саме в день передачі телефонограми 21.05.2020 року за вх.№ 40-9093 засобами електронного зв'язку до Держархбудінспекцїї надійшло звернення ПрАТ «Домінік», подане ним в зв'язку з вирішенням питання про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію та видачу сертифікату, з проханням замінити головного інспектора будівельного нагляду Діденіса В.В. на іншого головного інспектора будівельного нагляду. Це свідчить про те, що ПрАТ «Домінік» 21.05.2020 року було відомо про проведення саме головним інспектором будівельного нагляду Діденком В.В (який передавав телефонограму, та зазначений як виконавець цього документу) заходів пов'язаних із прийняттям об'єкту будівництва: '"Реконструкція частини виробничих приміщень но вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництвом додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки" Перша черга будівництва".
Виникає питання, як що позивач не отримував телефонограми, звідки йому було відомо про те що саме ОСОБА_1 22.05.2020 року планує проводити заходи, пов'язані з прийняттям об'єкта у експлуатацію. Але зазначені обставини судом були проігноровані. Відповідач також звертає увагу, що вказаний лист містить інформацію, яка була відома тільки ПрАТ «Домінік» як замовнику об'єкта будівництва та учаснику судової справи № 440/607/19. Це спростовує висновок суду про те, що звернення ПрАТ «Домінік» не може бути належним доказом.
При цьому, засвідчені належним чином копії телефонограми від 20.05.2020 та звернення ПрАТ «Домінік» від 21.05.2020 у відповідності до ч.1 ст.79, ч,4 ст. 94 КАС України було подано до суду першої інстанції.
На думку відповідача, суд першої інстанції необгрунтовано не прийняв вищевказані докази як належні та допустимі. Натомість, надані позивачем докази судом було прийнято без будь-яких умов та застережень.
Позивач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому серед іншого зазначено, що телефонограма містить заповнення, здійснене від руки "передано по телефону 21.05.2020" і зазначено номер мобільного оператора, приналежність якого у суді першої інстанції не встановлено. Так само відсутні відмітки про уповноважену особу ПрАТ 'Домінік", що ніби-то, отримала таку телефонограму, зокрема про її прізвище, ім'я та по- батькові, посаду.
Позивач зазначає, що відповідачем надано засвідчену копію за вх. № 40-9393, зареєстрованого 21.05.2020 року, який ніби-то було складено позивачем та направлено відповідачу про заміну інспектора під час проведення позапланової перевірки, який підписаний від імені позивача та не містить печатку і дату складання.
Також позивач звертає увагу, що в апеляційній скарзі апелянт не спростовує висновків суду першої інстанції про те що відповідачем під час розгляду справи не наведено жодних обставин щодо невідповідності чи недостовірності даних акту готовності об'єкта до експлуатації вимогам чинного законодавства чи проектній документації, невідповідності об'єкта проектній документації на будівництво такого об'єкта та/або вимогам будівельних норм, стандартів і правил.
Відповідач не навів жодних обставин, визначених частиною сьомою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пунктом 27 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, для відмови позивачу у видачі сертифіката на об'єкт будівництва - Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництво додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки.
Позивач повідомляє, що номер телефону НОМЕР_1 не належить до корпоративної мережі підприємства, що підтверджується копією довідки № 1108 від 07.12.2020 року і був зазначений в заяві про прийняття в експлуатацію закінченого об'єкта та видачу сертифікату помилково, а як видно зі змісту телефонограми представник ДАБІ України не з'ясував кому він передав телефонограму та чи є вказана особа уповноваженою на її отримання.
На думку позивача, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про не належність, недопустимість та недостовірність доказів на які посилався відповідач у відзиві на позовну заяву. Відповідач у свою чергу в апеляційній скарзі не навів обґрунтувань помилковості такого висновку суду.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 14.07.2016 Публічне акціонерне товариство «Полтавакондитер» подало до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області декларацію про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництвом додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки», яка була зареєстрована за №ПТ 083161962350 /а.с.17-18/.
В період з 17.07.2017 по 28.07.2017 головним інспектором будівельного нагляду Інспекційного відділу №2 Дроздовою Анастасією Олегівною проведено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів на об'єкті:
"Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництвом додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки". Перша черга будівництва», за результатами якого складено акт щодо дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт від 28.07.2017, згідно з яким порушень щодо розроблення проектної документації, організації будівництва, процесу будівництва, не виявлено /а.с. 20-25/.
В період з 10.10.2018 по 19.10.2018 головним інспектором будівельного нагляду Інспекційного відділу № 1 Діденко Валентином Васильовичем проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів на об'єкті:
"Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництвом додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки". Перша черга будівництва», за результатами якого складено акт щодо дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт від 19.10.2018 /а.с.26-33/.
За результатами проведення даної перевірки встановлено, що Замовник-будівництва ПрАТ «Домінік» (надалі також по тексту - ПрАТ «Полтавакондитер»), виконав частину будівельних робіт з будівництва об'єкта клас наслідків (відповідності) - середні наслідки СС2: «Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництвом додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки» не передбачені затвердженою проектною документацією, розробленою на об'єкт будівництва Генпроектувальник ТОВ «БУДБАЗИС» та декларацією про початок виконання будівельних робіт № ПТ 083161962350 від 14.07.2016.
На підставі викладеного, 24.10.2018 прийнято рішення за № 90 «Про скасування декларації» /а.с. 34/.
26.10.2018 наказом Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції Полтавської області №92 «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт» реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 14.07.2016 № ПТ 083161962350, об'єкт будівництва «Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництвом додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки», замовник ПрАТ «Домінік» (ПрАТ «Полтавакондитер»), скасовано /а.с. 35/.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі № 440/3917/18 за позовом ПрАТ «Домінік» до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов та припису, визнано протиправними дії Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області по проведенню перевірки щодо дотримання Приватним акціонерним товариством "ДОМІНІК" вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об'єкті "Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 3 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництвом додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки /а.с. 36-39/.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року, що залишено в силі постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року, у справі № 440/607/19 визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції Полтавської області № 92 від 26 жовтня 2018 року «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт». Визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції Полтавської області № 90 від 24 жовтня 2018 року «Про скасування декларації» /а.с.44-51/.
23.03.2020 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області направлено листа вих. № 275 з вимогою поновити реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт № ПТ 083161962350 від 14.07.2016 на об'єкті будівництва: «Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництвом додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки» /а.с. 52/.
09.04.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області на виконання вимог листа № 275 від 23.03.2020, а також рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/607/19 від 21.08.2019 поновлено реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт № ПТ 083161962350 від 14.07.2016 на об'єкті будівництва: «Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництвом додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки».
06 травня 2020 року Приватне акціонерне товариство «ДОМІНІК» через Центр надання адміністративних послуг Полтавської міської ради у відповідності до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13.04.2011 року № 461 (далі по тексту - Порядок) направило до Державної архітектурно-будівельної інспекції України заяву про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (за формою згідно додатка 8) разом з актом про готовності об'єкта до експлуатації (згідно з додатком 9) /а.с. 54-59/.
Згідно з даною заявою ПрАТ «Домінік» просило прийняти в експлуатацію об'єкт будівництва - Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництвом додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки.
28 травня 2020 року за результатами розгляду заяви ПрАТ «Домінік» Державною архітектурно-будівельною інспекцією України прийнято рішення про відмову у видачі сертифіката № ІУ 172201491364 на підставі абзацу 4 пункту 27 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, в зв'язку з неподанням документів необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката, а саме: не надано проектну документацію, виконавчу документацію, документи виробничого контролю якості виконання будівельних робіт для огляду /а.с. 89/.
30.06.2020 ПрАТ «Домінік» отримало відмову у видачі сертифіката № ІУ 172201491364 від 28.05.2020.
Не погодившись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, про протиправність та необхідність скасувати рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України №ІУ 172201491364 від 28.05.2020 відмову у видачі сертифікату.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 6 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон №3038, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад належать до органів державного архітектурно-будівельного контролю.
За приписами частини другої статті 39 Закону України № 3038 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Форма акта готовності об'єкта до експлуатації, форма сертифіката, порядок його видачі, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України.
Акт готовності об'єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об'єкт застрахований).
Згідно із частиною 3 статті 39 Закону № 3038 орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі необхідності під час розгляду питань, пов'язаних з видачею сертифіката, може звернутися до державних органів з метою отримання відповідних висновків.
Неподання таких висновків у визначений органом державного архітектурно-будівельного контролю строк не є підставою для продовження строку видачі сертифіката або відмови в його видачі.
Пунктом 7 статті 39 Закону № 3038 передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю відмовляє у видачі сертифіката з таких підстав:
1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката;
2) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
3) невідповідність об'єкта проектній документації на будівництво такого об'єкта та/або вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил;
4) невиконання вимог, передбачених Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", щодо оснащення будівлі вузлами обліку відповідних комунальних послуг.
Відмова у видачі сертифіката надається замовникові у строк, передбачений для його видачі.
Рішення про відмову у видачі сертифіката може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права видачі сертифіката), або оскаржено до суду.
Порядок № 461 визначає механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Згідно з пунктом 23 Порядку № 461 сертифікат видається органом державного архітектурно-будівельного контролю за формою, наведеною у додатку 7 до цього Порядку.
Пунктом 24 Порядку № 461 визначено, що для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних та дозвільних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта та видачу сертифіката за формою, наведеною у додатку 8 до цього Порядку, до якої додається акт готовності об'єкта до експлуатації за формою згідно з додатком 9 до цього Порядку.
Отже, за змістом наведених правових норм підставою для видачі сертифіката є заява замовника про прийняття в експлуатацію об'єкта та видачу сертифіката, а також акт готовності об'єкта до експлуатації.
За приписами пункту 25 Порядку № 461 орган державного архітектурно-будівельного контролю приймає подані замовником заяву, акт готовності об'єкта до експлуатації та вчиняє дії у межах чинного законодавства щодо з'ясування питання достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об'єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, стандартів і правил, за результатами яких складається довідка за формою, наведеною у додатку 10 до цього Порядку.
Під час розгляду питання прийняття в експлуатацію об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, орган державного архітектурно-будівельного контролю має право оглядати об'єкт із здійсненням фото- та відеофіксації, відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати проектну та виконавчу документацію, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, отримувати матеріали, відомості, довідки, пояснення з питань, що виникають під час огляду об'єкта, та залучати в разі потреби установи, організації, у тому числі громадські об'єднання осіб з інвалідністю, державні органи (їх консультативно-дорадчі органи).
Пунктом 26 Порядку № 461 передбачено, що у разі потреби під час розгляду питань, пов'язаних з видачею сертифіката, орган державного архітектурно-будівельного контролю може звернутися до державних органів з метою отримання відповідних висновків, що стосуються об'єкта будівництва.
Неподання таких висновків у встановлений строк не є підставою для продовження строку видачі сертифіката або відмови в його видачі.
Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати реєстрації заяви приймає рішення про видачу сертифіката або про відмову в його видачі.
Сертифікат виготовляється в одному примірнику та видається замовнику (уповноваженій ним особі), який має зберігати його протягом всього періоду експлуатації об'єкта.
Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів зазначає, що підставою для видачі сертифіката є заява замовника про прийняття в експлуатацію об'єкта та видачу сертифіката та акт готовності об'єкта до експлуатації. Подання до заяви виконавчої документації вимогами чинного законодавства не передбачено.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не звертався до позивача із запитом щодо надання додаткових матеріалів з метою з'ясування достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об'єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, стандартів і правил, у тому числі виконавчої документації.
Пунктом 27 Порядку № 461 передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю відмовляє у видачі сертифіката з таких підстав:
неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката;
виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
невідповідність об'єкта проектній документації на будівництво такого об'єкта та/або вимогам будівельних норм, стандартів і правил.
У разі прийняття рішення про відмову у видачі сертифіката орган державного архітектурно-будівельного контролю надсилає замовнику (його уповноваженій ним особі) протягом десяти робочих днів з дати реєстрації заяви рішення з обґрунтуванням причин відмови за формою згідно з додатком 11 до цього Порядку. Зазначена кореспондується із частиною 7 статті 39 Закону № 3038.
За такого правого регулювання відповідач мав право відмовити позивачу у видачі сертифікату лише з підстав визначених законодавством.
Також, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що позивач подав до відповідача заяву про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта «Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництвом додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки» та видачу сертифіката, та додав до заяви акт готовності об'єкта до експлуатації від 05.05.2020, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції від 14.05.2020 вх. № 40-80/1405-61 та не заперечується відповідачем /а.с. 154-166/.
Отже, позивач надав документи визначені пунктом 25 Порядку № 461.
Проте, відповідач в рішенні № ІУ 172201491364, відмовляючи у видачі сертифікату, із посиланням на абзац 4 пункту 27 Порядку № 461, зазначив, що позивач не подав документи, необхідні для прийняття рішення про видачу сертифікату (не надано проектну документацію, виконавчу документацію, документи виробничого контролю якості виконання будівельних робіт для огляду).
На підтвердження факту витребування таких доказів суду надано засвідчену копію телефонограми Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області від 20.05.2020 № 1016-1.40/30, відповідно до якої зазначено про необхідність надання таких документів до 11 години 22.05.2020 /а.с. 150/. Остання містить заповнення, здійснене від руки "передано по телефону 21.05.2020" і зазначено номер мобільного оператора, приналежність якого судом не встановлено. Так само відсутні відмітки про уповноважену особу ПрАТ "Домінік", що ніби-то, отримала таку телефонограму, зокрема про її прізвище, ім'я та по-батькові, посаду.
Стосовно листа наданого відповідачем, який ніби-то було складено позивачем та направлено відповідачу про заміну інспектора під час проведення позапланової перевірки, колегія суддів наголошує, що вказаний лист не підписаний від імені позивача та не містить печатку і дату складання.
З огляду на зазначене, колегія суддів не приймає до уваги посилання апеляційної скарги відповідача на телефонограму та вказаний вище лист та зазначає, що як докази не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідачем не наведено жодних обставин щодо невідповідності чи недостовірності даних акту готовності об'єкта до експлуатації вимогам чинного законодавства чи проектній документації, невідповідності об'єкта проектній документації на будівництво такого об'єкта та/або вимогам будівельних норм, стандартів і правил.
Також, відповідачем не надано до матеріалів справи будь-яких інших доказів надіслання позивачу запиту щодо надання додаткових матеріалів з метою з'ясування достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об'єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, стандартів і правил та доказів неподання запитуваних документів ПрАТ "Домінік".
З матеріалів справи, зокрема з пояснень позивача встановлено, що під час розгляду його заяви про прийняття в експлуатацію об'єкту будівництва жодного запиту поштою, телефонограмою чи іншими офіційними засобами зв'язку на контакти, які доступні на офіційному сайті позивача за посиланням https://dominik.ua/, щодо надання додаткових матеріалів з метою з'ясування достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об'єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, стандартів і правил ПрАТ "Домінік" не отримувало.
На підтвердження вказаних обставин матеріали справи містять копію витягу з журналу реєстрації вхідної кореспонденції від 05.09.2019 за період з 19.05.2020 по 26.05.2020 /а.с. 100-102/. На підтвердження того, що огляд об'єкту будівництва у вказаний період не проводився органом державного-архітектурного контролю, надано до матеріалів справи повідомлення директора ТОВ "Аскорд Україна" від 30.06.2020 вих.№5, згідно з яким тимчасові перепустки для проходження на територію підприємства посадових осіб Полтавської ДАБІ на посадових осіб ДАБІ України не надходили, а самі представники вказаних установ на територію ПрАТ "Домінік" через центральну прохідну не проходили /а.с. 97, 98, 105/.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в цілому, колегія суддів вважає, що відповідач не навів жодних обставин, визначених частиною сьомою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пунктом 27 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, для відмови позивачу у видачі сертифіката на об'єкт будівництва - Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництво додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки.
Разом з тим, позивачем на підтвердження здійснення будівництва за наявності усіх передбачених законом дозвільних документів надано: акт готовності об'єкта до експлуатації від 05.05.2020, технічні умови до інженерного забезпечення об'єкта будівництва щодо пожежної та техногенної безпеки від 23.08.2016 №04-7405/08.01 ГУ ДСНС у Полтавській області, технічні умови №331 на підключення об'єкту, що проектується до комунальних систем зливної каналізації міста Полтави від 16.05.2016 КП "Полтавська міська ШЕД" ПМР; договір підряду №1 на виконання робіт по реконструкції частини виробничих приміщень за адресою: м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 2 від 15.06.2016 з додатками; договір оренди землі від 08.05.2019 з додатками; пояснювальна записка до робочого проекту реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництвом додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки. перша черга будівництва з додатками /а.с. 60-86; 88-93/.
Враховуючи викладене, колегія суддів беручи до уваги, що позивачем з метою прийняття об'єкта в експлуатацію подано відповідну заяву за формою, наведеною у додатку 8 до Порядку №461, до якої додано акт готовності об'єкта до експлуатації за формою згідно з додатком 9 до цього Порядку, погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність та необхідність скасувати рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України №ІУ 172201491364 від 28.05.2020 відмову у видачі сертифікату.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №826/162/18, від 24.12.2019 № 826/11072/16, від 18.05.2020 у справі №640/10444/19
Щодо вимоги про зобов'язання Державної архітектурно-будівельної інспекції України видати сертифікат на об'єкт: "Реконструкція частини виробничих приміщень по вул. Маршала Бірюзова, 2 в м. Полтава зі збільшенням площі та будівництво додаткових споруд в межах закріпленої земельної ділянки", колегія суддів зазначає наступне.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Отже, якщо суд встановлює факт порушення права особи неправомірною відмовою суб'єкта владних повноважень, то суд має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти законне рішення.
Зазначений висновок базується на положеннях Кодексу адміністративного судочинства України та зазначений в Постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №826/162/18 (провадження №К/9901/54697/18).
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відповідач діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача, чим порушив законні інтереси позивача.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 року по справі № 440/3891/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Представником позивача у відзиві заявлено клопотання про розподіл судових витрат, а саме стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтями 132, 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку і компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. ч. 6,7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно із п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача на підтвердження витрат з оплати правової допомоги подано наступні документи: копія ордеру на надання правничої допомоги № 202749 від 14.11.2020 року; копія витягу з договору про надання правової допомоги від 19.11.2020 року № 19/11/20-1; копія додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 19.11.2020 року № 19/11/20-1; копія розрахунку витрат професійної правничої допомоги, копія акту № 1 про приймання-передачі наданих послуг; копія платіжного доручення № 25459 від 11.12.2020 року на суму 5000грн.
Разом з тим, стосовно розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вивчивши надані представником позивача, в обґрунтування адвокатських витрат документи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних доказів щодо витрачання адвокатом 10 годин для підготовки цієї справи до розгляду у суді апеляційної інстанції.
Правова позиція відповідача не змінювалась в судах першої та апеляційної інстанцій.
Законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими позивач обґрунтовував свою позицію, написання відзиву, тобто, підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, за відсутності доказів витраченого часу (10 годин) адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі (5000 грн) не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості та становить надмірний тягар для відповідача.
Крім того, колегія суддів зауважує, що у будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань у апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. В свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання, яким потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування, отриманий за аналогічні послуги у суді першої інстанції (4500грн.), колегія суддів вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за складення відзиву на апеляційну скаргу відповідача на 2 аркушах паперу є явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Крім того, участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанціях свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
Колегія суддів також критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов'язаних із наданням адвокатом послуги з роз'яснення клієнту рішення суду першої інстанції, яке ухвалене на його користь, витребування у клієнта додаткових документів, та вивчення судової практики, оскільки доводи й позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалися, а доводи відзиву на апеляційну скаргу не відрізняється від доводів позовної заяви.
Таким чином, враховуючи, що правова позиція представника позивача у суді апеляційної інстанції не змінювалась, об'єктивна необхідність для професійного досвідченого адвоката, який надав правову допомогу позивачу в суді першої інстанції, знову вивчати додаткові джерела права та судову практику зі спірних питань була відсутня, оскільки такий представник не міг не бути обізнаним із позицією відповідача, законодавством, яким регулюється спір у справі, документами й доводи, якими відповідач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, а отже підготовка цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, - з огляду на що розмір таких витрат також підлягає зменшенню.
Викликає сумнів також необхідність такого тривалого складання відзиву на двох аркушах на апеляційну скаргу відповідача (5 год.), оскільки за умови успішного досвіду судового супроводу справи у суді першої інстанції необхідність додаткового погодження правої позиції та роз'яснення перспектив судового розгляду у такому обсязі не вбачається обґрунтованим та необхідним для досвідченого фахівця, а тому, на переконання колегії суддів, розмір, заявлений позивачем до відшкодування за надання такої послуги, так само є необґрунтованим та підлягає зменшенню.
Подібна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 року по справі 2040/6747/18.
Отже, беручи до уваги зазначений висновок Верховного Суду, проаналізувавши зроблені представником позивача розрахунки, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачами витрат, малозначемість даної справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зменшення заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, які понесені позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та вважає, що на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн., які, на переконання колегії суддів, є достатніми та співмірними із часом витраченим адвокатом та обсягом наданих ним послуг.
Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 КАС України відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення, є одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 по справі № 440/3891/20 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної архітектурно-будівельної інспекції України (бульв. Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 37471912) на користь Приватного акціонерного товариства "Домінік" (вул. М.Бірюзова, 2, м. Полтава, 36009, ідентифікаційний код 00382208) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п'ятсот гривень).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський Я.М. Макаренко