ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 грудня 2020 року м. Київ № 640/13292/19
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі судді Мазур А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у письмовому провадженні адміністративну справу:
за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пауерелектрік»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пауерелектрік» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 45683,57 гривень та пені у розмірі 2494,31 гривень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позову зазначає, що товариством з обмеженою відповідальністю «Пауерелектрік» не дотримано нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Позивач вважає, що через те, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача у 2018 році становила 19 осіб, відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», на підприємстві повинна бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю. Фактично ж, за даними звіту відповідача не працювала жодна особа з інвалідністю. Товариством були порушені приписи статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що є підставою для застосування до відповідача адміністративно господарських санкцій в сумі 45683,57 гривень.
Крім того, відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та пункту 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, товариству з обмеженою відповідальністю «Пауерелектрік» нарахована пеня в сумі 2494,31 гривень за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що товариством вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому відсутні правові підстави для застосування господарсько-адміністративних санкцій та пені. Посилаючись на ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», відповідач зауважив, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком самостійно займатись пошуком для працевлаштування осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Зазначає, що товариством з обмеженою відповідальністю «Пауерелектрик» створено одне робоче місце для інваліда, зокрема, посаду електромонтажника з кабельних мереж та працевлаштовано особу з інвалідністю з дитинства - ОСОБА_1 , що підтверджується заявою вказаної особи про прийняття на роботу, наказом підприємства № 4 від 03.02.2017 та пенсійним посвідченням інваліда. 29.11.2019 ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за угодою сторін в порядку п.1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується заявою ОСОБА_1 та наказом про звільнення № 36 від 29.11.2017, а тому приписів ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» порушено не було. Зазначає, що до Дніпровської районної філії Київського міського центру зайнятості, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року «Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», у вересні-грудні 2018 року подавались звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН на які можуть бути працевлаштовані особи з інвалідністю. Також у 2018 році товариство, шляхом публікацій у ЗМІ запрошувало на роботу осіб з інвалідністю. Наголошує, що не працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві відповідача не є його провиною, оскільки останнім виконано усі передбачені законодавством заходи. Обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволені позовних вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Пауерелектрік» код ЄДРПОУ 36135569, є юридичною особою, про що свідчить інформація, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, надана на безкоштовний пошук відомостей у ЄДР.
Судом встановлено, що ТОВ «Пауерелектрік» подано до Фонду «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік» за формою 10-ПІ, (поштова-річна), затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики № 42 від 10 лютого 2007 року.
Відповідно до вищезазначеного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 19 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 особи, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особа.
Фондом за результатами перевірки звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, як це передбачено статтею 19 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991 року «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.
За розрахунком Фонду розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з позивача, становить 45683,57 гривень та пені у розмірі 2494,31 гривень..
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII із змінами і доповненнями та постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення»» від 31 січня 2007 року № 70 із змінами і доповненнями.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені положеннями Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII із змінами і доповненнями.
Згідно наданого відповідачем звіту до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складала 19 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складала 1 особу, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» складала 0 осіб.
З розрахунку суми адміністративно господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році вбачається, що середньорічна заробітна плата штатного працівника який працює у відповідача складала 45684,21 гривень, тому відділенням Фонду за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів нарахована сума адміністративно-господарських санкцій в розмірі 45683,57 гривень.
Крім того, відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та пунктом 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, Товариству з обмеженою відповідальністю «Пауерелектрик» нарахована пеня в сумі 249 3140 гривень за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій, що вбачається з розрахунку суми пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році.
У відповідності зі статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно до частини 2 статті 19 зазначеного Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Особи з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.
До обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: - попит на робочу силу (вакансії); - заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення, у тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджені форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання» (далі наказ № 316).
Відповідно до пп. 1.1. п. 1 наказу № 316 затверджена форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)»; пп.1.2. п.1 цього наказу затверджений Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».
Згідно з п. 5 розділу І «Загальні положення» Порядку подання форми звітності № 3-ПН форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
У розділі ІІ «Порядок заповнення розділу І форми № 3-ПН» форми відображаються основні дані про вакансії: - порядковий номер запису. Під одним порядковим номером наводяться дані про загальну кількість вакансій за однойменними професіями з однаковими даними щодо оплати праці та місця проведення робіт. В інших випадках дані про вакансії відображаються під окремими порядковими номерами; - найменування професії (посади) відповідно до чинного Національного класифікатора України «Класифікатор професій»; - кількість вакансій; - розмір заробітної плати з урахуванням основної заробітної плати, премій, надбавок, інших заохочувальних і компенсаційних виплат; - зазначається виключно розмір основної заробітної плати; - місце проведення робіт (область, район, місто, район у місті, селище, село); - робиться запис «так», якщо у розділі ІІ форми № 3-ПН надано додаткові коментарі, або запис «н», якщо таких коментарів не надано, та за необхідності зазначаються категорії таких громадян, (в тому числі «особи з інвалідністю»), що визначено пп.3.1.3. п.3.1. Порядку заповнення форми звітності №3-ПН.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
-надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення» та наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Пауерелектрик» створено одне робоче місце для інваліда, а саме: посаду електромонтажника з кабельних мереж, на яку працевлаштовано особу з інвалідністю з дитинства 3 групи ОСОБА_1 , що підтверджується заявою вказаної особи про прийняття на роботу, наказом підприємства № 4 від 03.02.2017 та пенсійним посвідченням інваліда.
29.11.2019 ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується заявою ОСОБА_1 та наказом про звільнення № 36 від 29.11.2017.
Судом встановлено, що відповідач протягом 2018 року інформував міський центр зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом надання до Дніпровської районної філії Київського міського центру зайнятості звітів про наявність вакансій для інвалідів за формою №3-ПН, а саме:
- звіт про наявність вакансій від 05 вересня 2018 року;
- звіт про наявність вакансій від 08 жовтня 2018 року;
- звіт про наявність вакансій від 22 листопада 2018 року;
- звіт про наявність вакансій від 21 грудня 2018 року. Зазначені звіти отримані уповноваженими працівниками Дніпровської районної філії Київського міського центру зайнятості, про що свідчать штампи на звітах про отримання.
Згідно з наданими звітами форми № 3-ПН відповідач повідомляв Київський міський центр зайнятості про наявність у відповідача протягом 2018 року понад необхідного нормативу вакантних робочих місць, на яку мала змогу працевлаштуватися одна особа з інвалідністю.
Суд вважає за необхідне зазначити, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 року у справі № 820/1889/17.
Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, відповідач 22.08.2018 та 18.09.2019 повідомляв про можливість працевлаштування за спеціальністю електрик, електромонтажник на сайті «Rabota.UA», що підтверджується листом - підтвердженням ТОВ «Робота Інтернешнл».
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
За приписами частини 3 статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Таким чином, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні передбачено, що на підприємства, установи, організації та фізичних осіб, що використовують найману працю з метою забезпечення права осіб з інвалідністю на працевлаштування покладений обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не обов'язок по виявленню і підбору осіб з інвалідністю для працевлаштування. Крім того, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.
Зазначена позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 року у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особі з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки». Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії».
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Матеріали справи свідчать про належне виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, по забезпеченню необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На виконання зазначеної вимоги позивач не надав до суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Пауерелектрик» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у розмірі 45683,57 гривень та пені у розмірі 2494,31 гривень є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Питання судових витрат не вирішується у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур