ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 грудня 2020 року м. Київ № 640/24089/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Генеральної прокуратури України в якому просив:
- визнати бездіяльність Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) протиправною в частині невнесення до наказу Генерального прокурора від 04.11.2019р. № 1333ц щодо звільнення ОСОБА_1 посилання на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;
- зобов'язати відповідача доповнити наказ Генерального прокурора від 04.11.2019р. № 1333ц та трудову книжку записами з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;
- визнати бездіяльність Генеральної прокуратури України протиправною в частині невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 41 923, 28 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача 41 923, 28 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що бездіяльність відповідача в оскаржуваній частині є протиправною, а відтак вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що останнім не було допущено протиправної бездіяльності, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 у період з 19.04.1996р. по 15.11.2019р. працював на різних посадах в органах прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України від 04.11.2019р. № 1333ц керуючись ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», п.п. 1 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу охорони державної таємниці та допускної роботи управління забезпечення охорони державної таємниці Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 15.11.2019р.
Відповідно до змісту вказаного наказу, Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Позивач вважаючи, що при формулюванні підстави його звільнення відповідачем протиправно не здійснено посилання на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, що призвело до невиплати на його користь вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 41 923, 28 грн., звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін; до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно із ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 38, 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови дл& повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені у ст. ст. 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ст. 222 КЗпП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівниів, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена ст. 16 Закону України «Про прокуратуру», є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з ч. 3 цієї статті Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.
Отже, положення КЗпП України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальним законодавством. Саме таку позицію висловлено Верховним Судом у постанові у справі № 804/211/16 від 08.10.2019.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Генерального прокурора України від 04.11.2019р. № 1333ц керуючись ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», п.п. 1 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу охорони державної таємниці та допускної роботи управління забезпечення охорони державної таємниці Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 15.11.2019р.
Так, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), Прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
З вищевикладеного, суд приходить до висновку, що формулюючи підставу для звільнення ОСОБА_1 відповідач діяв у порядку та спосіб визначений законодавством чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин.
З огляду на вказане вимоги позивача про визнання бездіяльності Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) протиправною в частині невнесення до наказу Генерального прокурора від 04.11.2019р. № 1333ц щодо звільнення ОСОБА_1 посилання на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та зобов'язання відповідача доповнити наказ Генерального прокурора від 04.11.2019р. № 1333ц та трудову книжку записами з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд вважає такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності Генеральної прокуратури України протиправною в частині невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 41 923, 28 грн. та стягнення з відповідача на користь позивача 41 923, 28 грн., суд зазначає таке.
Так, статтею 44 КЗпП України визначено перелік підстав припинення трудового договору за яких здійснюється виплата вихідної допомоги.
Так, відповідно до вищезазначеної статті КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX (далі по тексту - Закон № 113-IX) запроваджено реформування системи органів прокуратури та внесено зміни до Кодексу законів про працю України.
Так, зокрема, статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Таким чином, з огляду на вказані положення та враховуючи викладене вище, судом встановлено, що положення КЗпП України у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню, оскільки спеціальним законом в даному випадку є саме Закон України «Про прокуратуру».
Водночас, з аналізу положень Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що виплата вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» не передбачена.
Таким чином, враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Вищевіикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 31.01.2018р. у справі № 820/1119/16.
Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська