ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 грудня 2020 року м. Київ № 640/23650/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про стягнення вихідної допомоги,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі також - суд) звернулася ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просила:
- стягнути з Генеральної прокуратури України на її користь вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням у розмірі середнього місячного заробітку 52 449,39 грн.;
- стягнути з Генеральної прокуратури на її користь судовий збір, сплачений за подання цього позову в розмірі 768,40 грн.
Ухвалою суду від 06.12.2019 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила протиправні дії Генеральної прокуратури України, у зв'язку з невиплатою їй вихідної допомоги при звільненні, на яку вона має право відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України, оскільки її звільнення, яке відбулося за ініціативою Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону України «Про прокуратуру», фактично є аналогічним звільненню на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
З огляду на відсутність в спеціальному законодавстві, що врегульовує службу в органах прокуратури, норм, які передбачають виплати прокурору при звільненні, зокрема, не за його ініціативою, виплата вихідної допомоги повинна здійснюватися відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України. Невиплата такої допомоги позивачці є, на її думку, порушенням принципу рівності прав і можливостей та дискримінацією у сфері праці та порушує статті 21 та 24 Конституції України.
В обґрунтування своїх вимог позивачка також вказала на практику Верховного Суду. Так, зокрема, в постанові від 17.10.2018 у справі №823/276/16 Верховний Суд вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством. Отже, право на одержання суми середньомісячного заробітку як вихідної допомоги визначено законом і цей закон прямо покладає на підприємство, установу , організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Як зазначила позивачка, аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 21.12.2019 у справі №826/1977/16, від 08.10.2019 у справі №823/263/16, від 11.10.2018 у справі №823/244/16, від 06.06.2018 у справі №823/254/16.
Генеральна прокуратура України, заперечуючи щодо задоволення позову, надала суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що стаття 44 Кодексу законів про працю України при звільненні позивачки не застосовувалася, оскільки не передбачає виплату вихідної допомоги працівнику при звільненні на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону України «Про прокуратуру», тому її вимоги про виплату такої допомоги є необґрунтованими.
Статтею 40 Кодексу законів про працю України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Звільнення позивачки відбулося на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, і цим Законом не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі вказаної правової норми.
Позивачка надала суду відповідь на відзив, в якому вважаючи необґрунтованими доводи Генеральної прокуратури України вказала, що застосування спеціальних норм не виключає застосування загальних норм. Законодавство про прокуратуру не містить жодного правила, яке б вирішувало питання виплати вихідної допомоги інакше, ніж це передбачено статтею 44 Кодексу законів про працю України, як і не містить жодного виключення з такого правила. Кодекс законів про працю України також не містить жодних винятків чи застережень щодо неможливості застосування статті 44 цього Кодексу у разі звільнення прокурорів.
Водночас позивачка звернула увагу, що пунктом «а» частини першої статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року», ратифікованої Україною 04.02.1994 відповідно до постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3933-XII, визначено, що працівник, трудові відносини з яким було припинено, має право відповідно до національних законодавства й практики на вихідну допомогу або інші аналогічні види допомоги у зв'язку з припиненням трудових відносин, розмір якої залежить, зокрема, від стажу роботи й розміру заробітної плати, і котрі виплачуються безпосередньо роботодавцем або з фонду, створеного з внесків роботодавців.
У подальшому позивачка подала до суду додаткові пояснення, в яких інформувала про практику судів щодо вирішення спорів з аналогічних правовідносин. Водночас повідомила, що відповідач у відповідь на її звернення з інформаційним запитом не надав довідку з усіма складовими, які повинні бути зазначені в ній відповідно до законодавства, а раніше видана ним довідка про її середній заробіток не містить надбавки за класний чин.
Також позивачка звернулася до суду з клопотанням про зміну назви відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, обґрунтовуючи тим, що відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 23.12.2019 №351 «Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора» з 02.01.2020 розпочав свою роботу Офіс Генерального прокурора, а згідно з пунктом 1 наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 №358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без змін ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Беручи до уваги викладені обставини, клопотання позивачки є обґрунтованим, тому суд ухвали змінити назву відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора (далі також - відповідач).
Водночас суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивачки про витребування від відповідача нової довідки про розмір її середньомісячного та середньоденного заробітку, вмотивоване тим, що в раніше наданій довідці цей розмір вказано відповідачем невірно, без урахування усі складових її заробітної плати, отриманих за два останніх місяці, що передували звільненню.
Відмовляючи в задоволенні цього клопотання, суд бере до уваги доводи відповідача про надання ним позиваці довідки від 15.11.2019 №18-909зн про її середньоденний та середньомісячний заробіток, копія якої міститься в матеріалах справи, а також про наявність в матеріалах справи копії розрахункових листів за серпень-вересень 2019 року, в яких вказано усі складові заробітної плати, отриманої позивачкою за цей період.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
З 27.07.1993 ОСОБА_1 розпочала службу в органах прокуратури, а з 15.03.2003 - в Генеральній прокуратурі України.
Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №1122ц відповідно до статті 9, пункту 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» позивачку звільнено з посади начальника Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.10.2019. Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
У день звільнення 18.10.2019 позивачку ознайомлено з наказом про звільнення, надано його копію та вручено трудову книжку. Остаточний розрахунок у цей день не проведено, про розмір нарахованих сум у зв'язку зі звільненням не повідомлено.
Відповідні кошти у зв'язку зі звільненням позивачці виплачені 22 та 31.10.2019, що підтверджується довідкою АТ «Райфайзен Банк Аваль» від 26.11.2019 про рух коштів за рахунком, відкритим ОСОБА_1 для отримання заробітної плати.
Листом від 20.11.2019 №19/4-2053вих19 Генеральна прокуратура України надала ОСОБА_1 розрахункові листи за період з вересня 2018 по вересень 2019 року, які містять інформацію про нараховану та виплачену їй заробітну плату.
Зі змісту розрахункового листа за вересень 2019 року (місяць звільнення) вбачається, що позивачці нараховано:
- компенсацію за 107 днів невикористаної відпустки;
- індексацію доходів;
- заробітну плату за 13 робочих днів жовтня 2019 року, яка складається з посадового окладу, надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, доплати за почесне звання «Заслужений юрист України», доплати за наукове звання кандидата юридичних наук, надбавки за вислугу років та щомісячної премії.
Відтак, позивач дізналася про невиплату їй при звільненні вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що передбачено статтею 44 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону Україні «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Законом №113-IX статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено частиною п'ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Статтею 1 Кодексу законів про працю України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
За приписами пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За змістом статті 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Отже, працівникові, якого звільнено у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Законом №113-IX статтю 40 Кодексу законів про працю України доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Як встановлено судом, позивачку звільнено з посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно з частиною п'ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Ні вказані вище, ні інші норми Закону України «Про прокуратуру» не врегульовують питання виплати вихідної допомоги прокурору у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону.
Водночас Кодекс законів про працю України встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним Законом, що регулює правовідносини у зв'язку зі звільненням прокурорів, проте Кодекс законів про працю регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.
Отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Ураховуючи, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Суд зазначає, що зміни, внесені Законом №113-IX до Закону України «Про прокуратуру» та до Кодексу законів про працю України не встановлюють жодних обмежень чи застережень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Відсутність у наказі про звільнення посилань на положення пункту 1 частини першої статті 40 або на статтю 44 Кодексу законів про працю України не може бути підставою для обмеження права позивача на отримання вихідної допомоги.
При цьому суд звертає увагу на пункт «а» частини першої статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року», ратифікованої Україною 04.02.1994 відповідно до постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3933-XII, згідно з яким працівник, трудові відносини з яким було припинено, має право відповідно до національних законодавства й практики на вихідну допомогу або інші аналогічні види допомоги у зв'язку з припиненням трудових відносин, розмір якої залежить, зокрема, від стажу роботи й розміру заробітної плати, і котрі виплачуються безпосередньо роботодавцем або з фонду, створеного з внесків роботодавців.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №823/244/16 та від 17.10.2018 року у справі №823/276/16 міститься правовий висновок, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв'язку зі скороченням штатів, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Суд бере до уваги такі правові висновки, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 вказала на необхідність враховувати судами під час вирішення тотожних спорів саме останню правову позицію Верховного Суду.
Відтак, оскільки позивачку звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», яка передбачає звільнення у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.
За наведених обставин відповідач повинен був при звільненні виплатити ОСОБА_1 вищевказану вихідну допомогу. Невиплата їй такої допомоги свідчить про протиправність дій Генеральної прокуратури України, що зумовлює наявність підстав для задоволення судом позову та стягнення такої допомоги на користь позивачки.
Викладених вище висновків суду достатньо для стягнення з відповідача на користь позивачки вихідної допомоги, тому суд не надає оцінки решті її доводів, викладених в позовній заяві, що узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Так, зокрема, згідно з пунктом 58 рішенням у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 15.11.2019 №18-909зн, розмір середнього заробітку позивачки, розрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100), становить 52 449,39 грн., а середньоденний - 2 497,59 грн.
Заперечуючи такий розмір середнього та середньоденного заробітку, позивачка стверджує, що при його розрахунку відповідачем не включено усі складові її заробітної плати, яку вона отримувала в серпні-вересні 2019 року, зокрема, надбавку до посадового окладу за класний чин - старший радник юстиції, премії (разової у серпні 2019, щомісячних - за серпень-вересень 2019 року).
З указаної довідки вбачається, що середньомісячний та середньоденний заробіток обраховувався Генеральною прокуратурою України з урахуванням заробітку, отриманого позивачкою за серпень та вересень 2019 року, який становив за серпень 35 266,83 грн. (14 відпрацьованих робочих днів); за вересень - 47 153,56 грн. (19 відпрацьованих робочих днів).
З наданих позивачкою розрахункових листів за серпень-вересень 2019 року, вбачається, що:
1) за серпень вона отримала 40 351,83 грн. (14 відпрацьованих робочих днів), в тому числі:
- оклад - 6 466,67 грн.,
- класний чин - 1600,00 грн.,
- доплата за звання «Заслужений юрист України» - 323,22 грн.,
- доплата за на - 323,33 грн.,
- вислуга пр - 2910,00 грн.,
- надбавка за ов - 10976,67 грн.,
- премія разова - 5085,00 грн.
- премія щомісячна - 12430,00 грн.,
- індексація доходів - 321,41 грн.;
2) за вересень - 50 742, 10 грн. (19 відпрацьованих робочих днів), в тому числі:
- оклад - 8776,19 грн.,
- класний чин 1942,86 грн.,
- доплата за звання «Заслужений юрист України» - 438,81 грн.,
- доплата за на - 438,81 грн.,
- вислуга - пр - 3949,29 грн.,
- надбавка за ов - 14 668,33 грн.,
- премія щомісячна - 16 617,86 грн.,
- індексація доходів - 321,41 грн.,
- відпустка - 3570,54 грн.
Відповідно до підпункту «є» пункту 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку виплати вихідної допомоги.
Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100, який підлягає застосуванню в даному випадку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 4 Порядку №100 визначено складові, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, зокрема, одноразові виплати.
Застосовуючи наведені вище правові норми суд уважає, для розрахунку середнього заробітку за серпень 2019 року підлягають включенню до заробітної плати усі складові, зазначені в розрахунковому листі за цей місяць, окрім разової премії в розмірі 5085,00 грн., тому заробіток за цей місяць становить 35266,83 грн. (14 відпрацьованих робочих днів), як вірно вказано відповідачем в довідці.
Для розрахунку середнього заробітку за вересень 2019 року до заробітної плати підлягають включенню усі складові, зазначені в розрахунковому листі за цей місяць, окрім, відпускних (2 робочих дні - 3570,54 грн.), які не підлягають включенню до розрахунку, тому заробіток за цей місяць становить 47153,56 грн. (50724,10 грн. - 3570,54 грн.). (19 відпрацьованих робочих днів), що також вірно вказано відповідачем у вищевказаній довідці.
Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 8 Порядку №100 середній заробіток обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Отже, сума середньоденного заробітку складає 2497,59 грн. (35266,83 грн. + 47153,56 грн.) : 33 відпрацьованих робочих днів = 2497,59 грн.).
Сума середньої заробітної плати складає (2 651,68 грн. х 21 робочий день (середня планова кількість робочих днів за серпень-вересень 2019 року) = 52449,39 грн.
Зважаючи на викладене, відповідач правильно розрахував середньомісячний і середньоденний заробіток позивачки, який становить відповідно 52449,39 грн. та 2497,59 грн
Оскільки відповідачем не виплачено позивачці вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд уважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та стягнути з Офісу Генерального прокурора України на користь позивачки таку вихідну допомогу в розмірі її середньомісячного заробітку , а саме в розмірі 52 449,39 грн.
Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів. ( правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, від 18.04.2019 у справі №812/2/16 та від 08.07.2019 у справі №809/4462/15)
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачка сплатила судовий збір в розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією про сплату від 28.11.2019 №35446, тому ці кошти підлягають їй відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора задовольнити.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв'язку зі звільненням в розмірі 52 449,39 грн. (п'ятдесят дві тисячі чотириста сорок дев'ять гривень 39 коп.).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу .
Суддя А.С. Мазур