ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
24 грудня 2020 року м. Київ № 640/30766/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Балась Т.П., розглянувши матеріали позовної заяви Гаражно-будівельний кооператив «Енергетик-2» до Міністерства юстиції України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про скасування наказу,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Гаражно-будівельний кооператив «Енергетик-2» (далі - ГБК «Енергетик-2») з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 (далі - третя особа), в якому позивач просив суд:
- скасувати наказ Міністерства юстиції України від 20.04.2018 № 1240/5 «Про скасування наказу Міністерства юстиції України від 16.05.2016 № 1397/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» на підставі Постанови Верховного Cуду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/11648/16.
У силу положень пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним публічно - владних функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції. При цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Виникнення спірних правовідносин у даній адміністративній справі зумовлено незгодою позивача з наказом від 20.04.2018 № 1240/5 «Про скасування наказу Міністерства юстиції України від 16.05.2016 № 1397/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».
Так, з матеріалів справи з'ясовано, що 04.02.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О.І. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28131308 та проведено реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 загальною площею 158,9 кв.м., який розташований за адресою: м. Київ, ГБК «Енергетик-2» (Голосіївський район), вул. Камишинська, 4).
Також судом установлено, що 10.02.2016 за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - гараж НОМЕР_2 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 158.9 кв.м. (номер запису про право власності 13272366).
У позовній заяві позивач зазначив про те, що означені гаражі мають однакову площу та по суті є однією будівлею, різниця лише в нумерації.
Як свідчать матеріали справи, 18.08.2020 ОСОБА_1 звернулась до Міністерства юстиції України зі скаргою про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28131308.
Наказом Міністерства юстиції України від 21.11.2016 № 1570/7 у задоволенні скарги ОСОБА_1 було відмовлено.
У свою чергу, 29.02.2016 ГБК «Енергетик-2» звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою про скасування запису про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гараж НОМЕР_2 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 158.9 кв.м.
Наказом Міністерства юстиції України від 16.05.2016 № 1397/5 було задоволено скарги ГБК «Енергетик-2» від 22.02.2016 № 15 та від 29.02.2016 №18 та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малахова М.С. від 16.02.2016 № 28260854 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; наказано внести Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування запису про право власності № 13272366.
Утім, спірним наказом Міністерства юстиції від 20.04.2018 № 1240/5 скасовано наказ Міністерства юстиції України від 16.05.2016 № 1397/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».
На підставі означеного наказу 01.06.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - гараж АДРЕСА_2 , загальною площею 158.9 кв.м. (номер запису про право власності 26453111).
Обґрунтовуючи позовну заяву позивач посилається на порушення його права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме, гаража № 1036 загальною площею 158,9 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , тобто, позивач фактично оспорює припинення його права власності на вказаний вище об'єкт нерухомого майна, вважаючи себе власником цього майна.
Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.
Враховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття третьою особою права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.
Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, за твердженнями позивача, права власності на спірну нежитлову будівлю внаслідок реєстрації цього нерухомого майна за іншою юридичною особою.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що зазначений спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
У силу положень пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 19, 170, 243, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Відмовити у відкритті провадження за позовом Гаражно-будівельний кооператив «Енергетик-2» до Міністерства юстиції України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про скасування наказу.
2. Роз'яснити заявникові, що даний спір належить до юрисдикції місцевого загального суду та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).
Суддя Т.П. Балась