ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 грудня 2020 року м. Київ № 640/23358/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомПідприємства з іноземними інвестиціями «Автоінвестстрой-Брок»
доГоловного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Підприємство з іноземними інвестиціями «Автоінвестстрой-Брок» (далі також - позивач, Підприємство) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.2019 №0000041406.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка Підприємства та результатами якої оформлені актом №481/26-15-14-02-06/31031552. В ході такої перевірки перевіряючими встановлено порушення Підприємством вимог пп.141.4.2, 141.4.4 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходу нерезидента на загальну суму 47 462 грн. (в т.ч. за 2016 рік на 2 889 грн., за 2018 рік на 35 486 грн., за 2019 рік на 9 087 грн.). На підставі такого акта перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.08.2019 №0000041406.
Позивач вважає, що таке податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом за іншим податком (а саме - податком з доходів фізичних осіб), ніж тим, за яким перевіркою встановлене заниження. На момент прийняття податкового повідомлення-рішення строк 1095 днів на визначення суми податкового зобов?язання сплив в частині суми заниження податку 2 542 грн.
Крім того, позивач переконаний, що застосування контролюючим органом положень п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України у випадку виявлення факту несплати резидентом податку на доходи резидента в порядку п. 141.4 ст. 144 цього ж Кодексу є неправомірним. А саме в розумінні норм п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України нерезидент, який отримує доход з України, але на якого не покладено обов'язок зі сплати податків, не є платником податків.
З огляду на наведені мотиви позивач просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.08.2019 №0000041406 повністю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі №640/23358/19 за вказаним позовом та дану справу призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від представника відповідача через канцелярію суду на виконання вимог ухвали суду надійшов відзив на позовну заяву, де ГУ ДФС у м. Києві просить суд відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення відповідач мотивує тим, що висновки акта перевірки про допущенні Підприємством порушення норм податкового законодавства є обґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з дотримання норм чинного законодавства.
В подальшому представник позивача подав до суду відповідь на відзив, де пояснив, що: висновки акта перевірки ним визнаються, оскільки обставини не утримання та не сплати Підприємством податку на доходи нерезидента за перевіряємий період в сумі 47 462 грн. (в т.ч. за 2016 рік у сумі 2 889 грн., за 2018 рік у сумі 35 486 грн., за 2019 рік у сумі 9 087 грн.) дійсно мали місце. Водночас позивач заперечує проти податкового повідомлення-рішення з мотивів, що наведені в тексті позовної заяви.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
У період з 27.06.2019 по 18.07.2019 працівником Головного управління ДФС у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка Підприємства з іноземними інвестиціями «Автоінвестстрой-Брок», за результатами якої складений акт від 25.07.2019 №481/26-15-14-02-06/31031552 (далі - акт перевірки).
Зокрема, на стор. 16 - 20 цього акта перевірки зафіксовано, що протягом періоду з 01.04.2016 по 31.03.2019 Підприємство здійснювало виплати нерезидентам суд доходів джерелом походження з України у вигляді фрахту та процентів за кредитом, в т.ч.:
- згідно договору №300920145 від 30.09.2015 з ТОВ «ТехноВіза» (резидент Російської Федерації) Підприємство здійснило у 2016 році виплату такому нерезиденту за надані транспортні послуги з перевезення (фрахту) сум доходу з джерелом походження з України, всього у загальній сумі 127 642,45 рос. руб. (що еквівалентно 48 148,35 грн.), з них: 26.04.2016 - 70 548,27 рос. руб. (що еквівалентно 26 829,51 грн.), 06.06.2016 - 41 513,67 рос. руб. (що еквівалентно 15 525,73 грн.) та 04.08.2016 - 15 580,42 рос. руб. (що еквівалентно 5 793,11 грн.);
- згідно договору №01022018 від 01.02.2018 з компанією «YSL AGENCY CO» (резидент Кореї) Підприємство здійснило у 2018 році - 1-му кварталі 2019 року виплати такому нерезиденту за надані транспортно-експедиційні послуги з морського перевезення сум доход з джерелом їх походження з України, всього у загальному розмірі 27 335 долар. США (що еквівалентно 742 877,30 грн.), з них: у 2018 році у сумі 21 800 долар. США (що еквівалентно 591 433,40 грн.) та у 1-му кварталі 2019 року у сумі 5 535 долар. США (що еквівалентно 151 432,89 грн.).
Перевіряючі дійшли висновків, що при виплаті таких сум доходів нерезидентам (ТОВ «ТехноВіза», компанії «YSL AGENCY CO») з джерелом їх походження з України у вигляді фрахту Підприємство мало утримати та сплатити до бюджету податок на прибуток іноземних юридичних осіб за ставкою 6% (а саме, у 2016 році - 2 889 грн., у 2018 році - 35 486 грн. та у 1-му кварталі 2019 року - 9 087 грн.).
Проте всупереч вимог пп. 141.4.2 і 141.4.3 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України Підприємство таких дій не вчинило, що призвело до заниження податку з доходу нерезидента у зазначених розмірах.
Відповідно до розд. IV «Висновок» акта перевірки Підприємство серед іншого порушило вимоги пп. 141.4.2 і 141.4.3 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок з доходу нерезидента на загальну суму 47 462 грн. (в т.ч. за період 2016 рік - 2 889 грн., за 2018 рік - 35 486 грн., за 1-ий квартал 2019 року - 9 087 грн.).
29.08.2019 на підставі цього акта перевірки Головне управління ДФС у м. Києві прийняло оспорюване у справі податкове повідомлення-рішення форми «Д» за №0000041406, яким на підставі п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України за порушення позивачем норм пп. 141.4.2, 141.4.4 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України збільшило Підприємству суму грошового зобов?язання за платежем з кодом « 11020500» на 82 020,50 грн. (з них з податковим зобов?язанням - 47 462 грн., за штрафними санкціями - 34 558,50 грн.).
Не погоджуючись із такими податковими повідомленнями-рішеннями від 29.08.2019, Підприємство надіслало адресу Державної податкової служби України скаргу. Рішеннями Державної податкової служби України від 11.11.2019 №9074/6/99-00-08-05-02 така скарга позивача була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
За змістом норм п. 15.1 ст. 15, ст. 18 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.
Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Поряд з цим, ст. 133 ПК України визначено коло платників податку на прибуток підприємств. Так, зокрема згідно з п. 133.2 ст. 133 цього Кодексу платниками названого податку - нерезидентами є, в т.ч. юридичні особи, які утворені в будь-якій організаційно-правовій формі та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України.
За змістом пп. 134.1.3 п. 134.1 ст. 134 ПК України дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.4 статті 141 цього Кодексу, з джерелом походження з України, підпадає під оподаткування податком на прибуток підприємств.
У свою чергу пп. «г» пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПК України передбачено, що доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є, зокрема, фрахт.
Згідно з пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п.141.4. п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у п.п. 141.4.3-141.4.6 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Водночас, окремо пп. 141.4.4 п. 141.4 ст. 141 ПК України встановлено, що сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому: базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту; особами, уповноваженими справляти податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником податку, а також суб'єктом спрощеного оподаткування.
Відтак, за змістом наведених норм Кодексу нерезидент, який отримав від резидента дохід з джерелом походження з України у вигляді плати за фрахт, є платником податку на прибуток з суми такого доходу за ставкою 6%. При цьому, резидент як податковий агент утримує та сплачує до державного бюджету під час виплати нерезиденту такої суми доходу з джерелом походження з України податок на прибуток із суми такого доходу та його рахунок.
В силу припису ст. 18 ПК України податкові агенти прирівнюються до платників податку та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
За змістом п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, зокрема якщо: дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.
Згідно п. 58.1 ст. 58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян).
Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Так, на виконання наведених вимог п. 58.1 ст. 58 ПК України наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за №124/28254) було затверджено Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків (далі - Порядок №1204).
Згідно п. 2 розд. І Порядку №1204, цей Порядок визначає форму та порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків.
Відповідно до п. 1, п. 2 розд. ІІ Порядку №1204 (в останній чинній редакції), контролюючий орган визначає суму нарахування (зменшення) грошових, податкових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, що передбачені Кодексом або іншим законодавством, і складає податкове повідомлення-рішення у випадках, зокрема, якщо: згідно із законодавством з питань державної митної справи, податковим та іншим законодавством відповідальним за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
У випадках, зазначених у пункті 1 цього розділу, відповідний структурний підрозділ контролюючого органу складає податкове повідомлення-рішення за такими формами, в т.ч.: «Д» - за результатами перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, у тому числі податкових агентів (юридичних або фізичних осіб), з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків та зборів, в тому числі податку на доходи фізичних осіб, при виплаті доходів на користь платників податків - фізичних осіб (додаток 12).
Податкове повідомлення-рішення складається за кожним окремим податком, збором разом із штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) або штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), передбаченими Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією (штрафом) та пенею за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у тому числі за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п. 3 розд. ІІ Порядку №1204).
Як свідчать наявні у справі матеріали контролюючий орган за наслідками проведеної документальної перевірки, оформленої актом від 25.07.2019 №481/26-15-14-02-06/31031552, визначив позивачу у зв?язку з порушенням останнім вимог п. 141.4.2 і 141.4.4 п. 141.4 ст. 141 ПК України грошове зобов?язання з податку на прибуток іноземних підприємств (за кодом 11020500), про що виніс податкове повідомлення-рішення за формою «Д» - податкове повідомлення-рішення від 29.08.2019 №0000041406.
За змістом цього податкового повідомлення-рішення від 29.08.2019 та розрахунку штрафних санкцій до нього контролюючий орган визначив Підприємству податкове зобов?язання у сумі 47 462 грн. (що відповідає встановленій перевіркою сум заниженого податку на прибуток та, яка не оспорюється позивачем за цим позовом) та штрафні санкції на загальну суму 34 558,50 грн. Такі штрафні санкції визначені на підставі п. 127.1 ст. 127 ПК України.
У контексті з цим суд враховує, що згідно з п. 127.1 ст. 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Аналіз норм податкового законодавства дозволяє стверджувати, що нормою ст. 127 ПК України, за якої позивача притягнуто до відповідальності, встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків (в т.ч. податку на прибуток з доходу нерезидента), до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто, склад порушення передбачає, що нарахування, утримання чи сплата податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.
Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини та наведені вище норми ПК України, суд дійшов висновку про наявність у контролюючого органу правових підстав для визначення позивачу суми податкового зобов?язання з податку на прибуток іноземних юридичних та застосування до позивач штрафних санкцій на підставі п. 127.1 ст. 127 ПК України згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Надаючи окремо правову оцінку доводам позивача щодо недотримання контролюючим органом строку давності (1095 днів) при визначені позивачу суми податку за 2016 рік, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 114.1 ст. 114 ПК України, граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним.
Із цього випливає, що контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня в разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ПКУ, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо таку податкову декларацію було надано пізніше - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків уважається вільним від такого грошового зобов'язання (у тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку (п. 102.1 ст. 102 ПК України).
При цьому, п. 102.2 ст. 102 цього Кодексу визначено, що грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання визначеного строку давності, якщо:
- податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано;
- посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати грошового зобов'язання або в кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.
Суд вважає, що в даному випадку контролюючий орган при визначені позивачу сум податкового зобов?язання та штрафних санкцій за фактами неутримання та не виплати Підприємством з доходу нерезидента, виплаченого у 2016 році, податку на прибуток в порядку п. 141.4.4 ст. 141 ПК України, мав право не застосовувати норми п. 102.1 ст. 102 ПК України. Оскільки Підприємство відповідно не звітувало перед контролюючим органом про виплачені ним на користь нерезидентів у 2016 році доходи з джерелом походження з України, утриманий та перерахований до бюджету з таких сум доходів податок на прибуток з доходів нерезидентів.
Таким чином, з огляду наведене вище у сукупності суд не вбачає підстав для визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 29.08.2019 №0000041406.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
У задоволенні адміністративного позову Підприємства з іноземними інвестиціями «Автоінвестстрой-Брок» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок