ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 грудня 2020 року м. Київ № 640/1575/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 5602615147 від 25 жовтня 2018 року,
Обставини справи:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» (далі по тексту - позивач, ТОВ «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА») з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про скасування податкового повідомлення-рішення № 5602615147 від 25 жовтня 2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновок відповідача про нереальний характер господарських операцій, здійснених позивачем з ТОВ «ПРОФБУТКОМПЛЕКС» є необґрунтованим, оскільки недоведений належними доказами, які у своїй сукупності дозволили б встановити факт порушення вимог податкового законодавства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази або заяву про визнання позову.
Відповідачем 20 березня 2018 року до суду подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечується з посиланням на те, що оформлення первинних документів ТОВ «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» проведено без наміру здійснення господарської діяльності, реальною метою якої є надання фінансових послуг, безтоварних операцій та стверджується про фактичну неможливість виконання поставок саме задекларованим контрагентом, зокрема відсутність у ТОВ «ПРОФБУДКОМПЛЕКС» достатньої кількості трудових ресурсів та виробничих потужностей, а також здійснення нарахування та виплати заробітної плати найманим працівникам або винагороди за цивільно-правовими договорами.
Також відповідач, обґрунтовуючи свої сумніви щодо реальності господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом, зробив посилання на вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року у справі № 760/20771/17, протокол допиту свідка гр. ОСОБА_1 від 07 червня 2016 року в межах кримінального провадження № 12015000000000630, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 212, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, та ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к, як на докази порушення норм податкового законодавства позивачем.
Крім того, відповідач просив суд здійснити вихід із спрощеного провадження та розглянути справу у судовому засіданні з викликом сторін.
У відповіді на відзив на позовну заяву, подану 29 березня 2018 року, Позивач, підтримав заявлені вимоги та заперечив проти обставин, викладених у відзиві відповідача, посилаючись на неналежність його доказів, та навів додаткові обґрунтування реальності господарських операцій. Також клопотав про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2019 року позивачу та відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з підстав незначної складності справи та відсутності потреби у проведенні відкритого судового засідання, яке суттєво сповільнить її вирішення.
Позивачем 05 листопада 2019 року надано суду додаткові пояснення щодо неможливості прийняття до уваги вироку Солом'янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року у справі № 760/20771/17 як беззаперечної підстави для визнання господарської операції між ТОВ «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» та ТОВ «ПРОФБУДКОМПЛЕКС» безтоварної, у зв'язку із набуттям чинності 25 вересня 2019 року Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес, яким декриміналізовано фіктивне підприємництво.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у порядку процесуального правонаступництва відповідача у справі Головне управління ДФС у м. Києві змінено на Головне управління ДПС у м. Києві.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.
Обставини, встановлені судом:
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з наказом ГУ ДФС у м. Києві від 24 вересня 2018 року № 14368 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин за період з 01 січня 2014 року по 29 червня 2016 року.
За результатом перевірки складено Акт від 05 жовтня 2018 року № 250/26-15-14-07-03-10/39278701(далі по тексту - Акт перевірки), відповідно до висновків якого позивачем допущено порушення пунктів 198.1, 198,2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами (далі по тексту - ПК України), в результаті завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у травні 2016 року 83 333 грн.
На підставі Акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2018 року № 5602615147.
Не погоджуючись із висновками перевірки та винесеними за її результатом податковим повідомленням-рішенням від 25 жовтня 2018 року № 5602615147, вважаючи таке рішення протиправним та такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ПК України.
Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пунктом 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків (підпункт 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.8 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
Під витратами, відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (підпункт 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
За змістом норм пп. «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг згідно приписів норми пункту 187.1 статті 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.
База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 ПК України).
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з вимогами пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно положень статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від'ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Матеріалами судової справи підтверджено, що ТОВ «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» надає послуги з виробництва та постачання теплової енергії з використанням нетрадиційних джерел енергії (твердого палива) на підставі ліцензії Серія АЕ № 522290 від 11 грудня 2014 року та ліцензії № 2610 від 22 жовтня 2015 року.
З метою здійснення основного виду господарської діяльності ТОВ «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» 24 травня 2016 року уклала з ТОВ «ПРОФБУДКОМПЛЕКС» договір поставки дров паливних № 240516, предметом якого згідно з пунктом 1.1. Договору був обов'язок Продавця поставляти та передавати у власність Покупця Товар (дрова паливні). Відповідно до пункту 2.2. вказаного договору кожна партія Товару супроводжується накладною на відвантаження, рахунком - фактурою на поставку партії Товару. Як вбачається з пункту 5.1 Договору вивіз лісопродукції здійснюється зі складу транспортом Продавця за рахунок Покупця. Договір підписано зі сторони Покупця директором ОСОБА_2 та скріплено відбитком печатки ТОВ «НОВА ЕРА -ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА», за сторони Продавця - директором ОСОБА_3 та скріплено відбитком печатки ТОВ «ПРОФБУДКОМПЛЕКС».
На підтвердження виконання умов договору сторонами було складено первинні документи, що передбачені укладеним договором, зокрема, видаткову накладну № ПУ 000000082 від 24 травня 2016 року та рахунок № ПУ 000000082 від 24 травня 2016 року. Крім того, в матеріалах справи знаходиться прибуткова накладна № 192 від 24 травня 2016 року та банківська виписка із відомостями про оплату поставленого за даним договором товару.
Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено, що вказані документи не мають суттєвих дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій та засвідчують фактичний рух активів між задекларованими учасниками, що не заперечується і відповідачем.
Таким чином, взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ «ПРОФДБУДКОМПЛЕКС» підтверджено відповідним документами.
Також суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору поставки, укладеного з позивачем, як не було надано і доказів про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагента.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «ПРОФБУДКОМПЛЕКС». Втім, сам Акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цим контрагентом.
Посилання відповідача на вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року у справі № 760/20771/17 (далі у тексті - Вирок) та протокол допиту свідка гр. ОСОБА_1 від 07 червня 2016 року в межах кримінального провадження № 12015000000000630, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 212, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, не приймається судом до уваги, оскільки не може беззаперечно підтверджувати факт безтоварності господарських операцій.
Так, на підставі Вироку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в групі осіб за попередньою змовою, перебуваючи на території Києва, у період 2016 року створив шляхом реєстрації суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу), зокрема ТОВ «ПРОФБУДКОМПЛЕКС», реквізити та рахунки якого використовувалися для прикриття незаконної діяльності, що полягає у безпідставному переведенні безготівкових коштів у готівку, тим самим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 205 КК України. Між прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням державного обвинувачення Генеральної прокуратури України Ватутіним О.М. та обвинуваченим ОСОБА_3 27 вересня 2017 року укладена угода про визнання винуватості, згідно з якою ОСОБА_3 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205-1 та частиною першою статті 205 КК України.
Однак, визнання особою вини у скоєнні фіктивного підприємництва не дає підстав для автоматичного висновку про відсутність діяльності суб'єкта господарювання взагалі чи нереальність господарських операцій, а лише підтверджує, що підприємство здійснювало незаконну діяльність.
Вироком суду не встановлено, що ОСОБА_3 , як директор ТОВ «ПРОФБУДКОМПЛЕКС», не укладав жодних господарських договорів з ТОВ «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА», не підписував первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції з постачання товарів на користь ТОВ ««НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА», а також те, що ТОВ «ПРОФБУДКОМПЛЕКС» не здійснювало постачання товарів третім особам.
Суд звертає увагу на те, що в постанові від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17 Верховний Суд зазначив, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Тому необхідними стають перевірка доведеності кожного податкового правопорушення і комплексне дослідження всіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, установлених вироком, що набрав чинності, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідків її дій для реалізації конкретних господарських операцій.
Таким чином, визнання будь-якої фінансово-господарської операції фіктивною з контрагентом, щодо директора або учасника якого винесений вирок про визнання винуватості за статтею 205 Кримінального кодексу України, як і всіх правочинів такого контрагента, є помилковим, адже у межах кримінального провадження встановлюється склад кримінального правопорушення саме щодо конкретних діянь (фінансово-господарських операцій).
Крім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Суд з цього приводу додатково зауважує, що проведення фінансово господарських операцій між вказаними контрагентами здійснювалося у травні 2016 року, у той час як вирок Солом'янського районного суд міста Києва у справі № 760/20771/17 проголошено 03 квітня 2018 року.
Разом з тим, не приймається до уваги судом і посилання контролюючого органу на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16, оскільки відповідно до частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Так, не може бути доказом порушення податкового законодавства документ, яким надається право на проведення перевірки платника податків з метою встановлення імовірних порушень за результатами її проведення чи їх спростування.
З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт реального вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а відтак, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9, статей 73, 74, 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України, а тому, виходячи з обґрунтувань позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наявних у матеріалах справи доказів, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
1. Задовольнити адміністративний позов.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 5602615147 від 25 жовтня 2018 року.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код: 43141267, 04116, м. Київ, Шолуденка, 33/19) на користь ТОВ «НОВА ЕРА-ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА» (ідентифікаційний код: 39278701, 01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд.13Б, оф.34) суму сплаченого судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривна 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбаченні статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України з урахуванням п/п 15.5. п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.І. Келеберда