ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 грудня 2020 року м. Київ № 640/6685/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Фаворит"
доДепартаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Національний банк України
провизнання протиправною та скасування постанови
представники учасників справи:позивача та третьої особи - не з'явилися; відповідача - ОСОБА_1 ,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Фаворит" (адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, 29) (далі - позивач, ТОВ "Торгова мережа "Фаворит", Товариство) з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) (надалі - відповідач, Департамент, ДВС), третя особа - Національний банк України (нижче - третя особа НБУ), з вимогами про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. від 20.02.2019 у виконавчому провадженні № 58424696 про стягнення виконавчого збору у розмірі 213 589 301,40 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 (суддя Погрібніченко І.М.) у справі № 640/6685/19 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Фаворит» задоволено повністю; визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. від 20 лютого 2019 року у виконавчому провадженні № 58424696 про стягнення виконавчого збору у розмірі 213 589 301,40 грн.; присуджено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Фаворит» (код ЄДРПОУ 31524633, адреса: 76018, м. Івано - Франківськ, вул. Промислова, 29) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 19 210, 00 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті десять гривень).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 - залишено без змін; апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Фаворит» до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови - залишено без задоволення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 16.07.2020 у справі № 640/6685/19 (провадження № К/9901/20971/19) касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнив; скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019, а справу направив на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
У означеній постанові суд касаційної інстанції вказав, що: «Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 квітня 2019 року. Відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву не пізніше дати, призначеної для розгляду справи у судовому засіданні, а також витребувано в нього протягом двох днів з дня отримання копії цієї ухвали засвідчені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження № 58424696.
Разом з тим, доказів вручення сторонам вказаної ухвали суду (розписки про отримання нарочно, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення тощо) матеріали справи не містять.
У судове засідання 25 квітня 2019 року сторони не з'явились, у зв'язку з чим суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, зазначивши, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та матеріалів виконавчого провадження.
Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності її учасників, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, чим порушив норми процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Апеляційна скарга Департаменту ДВС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року не містила доводів щодо порушення окружним судом норм процесуального права, проте з огляду на приписи частини другої статті 308 і частини третьої статті 317 КАС України суд апеляційної інстанції не був обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги в разі встановлення порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Натомість суд апеляційної інстанції не звернув уваги на допущені окружним судом порушення норм процесуального права та не вжив відповідних заходів для відновлення прав учасників справи.
За наведених обставин та з урахуванням положень частин третьої і четвертої статті 353 КАС України рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції».
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2020, вказану справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Пащенку К.С.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2020 прийнято до провадження адміністративну справу № 640/6685/19, призначено справу до розгляду за правилами, передбаченими ст. 287 КАС України, у судове засідання на 13.08.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2020 у задоволенні клопотання представника Національного банку України "Про закриття провадження у справі № 640/6685/19" вих. № 18-0012/57023 від 07.10.2020 - відмовлено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2020 відмовлено у задоволенні заяви представника Національного банку України подано заяву б/н від 22.10.2020 "Про залишення позову у справі № 640/6685/19 без розгляду".
Поряд із цим 13.08.2020, 27.08.2020, 10.09.2020, 08.10.2020, 22.10.2020 та 12.11.2020 судом оголошувались перерви, справу призначено до розгляду на 26.11.2020.
Призначеного дня у судове засідання представник ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" не з'явився.
Разом з тим обґрунтовуючи позовні вимоги позивач у заявленому позові зазначив, що 20.02.2019 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровцем А.Т. відкрито виконавче провадження № 58424696 за наказом № 91 від 14.01.2019, виданим Господарським судом Івано-Франківської області, про що прийнято відповідну постанову.
Цього ж дня вказаним державним виконавцем винесено постанову про стягнення з ТОВ "Торгова мережа "Фаворит", як боржника, виконавчого збору у сумі 213 589 301,40 грн.
Позивач примічає, що для визначення розміру виконавчого збору відповідачем взято то уваги всю заборгованість боржника - ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» перед стягувачем - Національним банком України за кредитним договором № 12/09/5 від 13.05.2014 в сумі 2 135 893 013,70 грн.
В той же час відповідно до частини 7 статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Рішенням Господарського суду Івано - Франківської області від 01 серпня 2018 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно нежитлову будівлю (колишній театр ім. М. Ірчана) загальною площею 1911,3 кв.м., що розташована за адресою: Івано - Франківська область, місто Коломия, Вічевий майдан, 2, а наказом № 91 від 14.01.2019 Господарського суду Івано-Франківської області; встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Тому ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" несе відповідальність тільки в межах вартості предмета іпотеки, на який судом звернуто стягнення, а не в межах всієї заборгованості ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» перед Національним банком України за кредитним договором № 12/09/5 від 13.05.2014 в сумі 2 135 893 013,70 грн.
Також позивач відмічає, що умовами договору іпотеки від 23.06.2014 визначено, що ринкова вартість предмету іпотеки становить 10 732 775 грн., а відтак сума виконавчого збору, визначена відповідачем, у 21 раз більша за вартість майна за договором іпотеки, що не відповідає вимогам закону.
Окремо Товариство примічає, що на момент винесення оскаржуваної постанови оцінка майна органами виконавчої служби не проводилась; реалізація майна також не здійснювалася.
Відтак оскільки Департаменту на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору не була відома вартість реалізації об'єкта нерухомості в межах процедури виконавчого провадження, на думку Товариства, до моменту такого визначення державний виконавець не може визначити розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника.
За викладених обставин позивач акцентує на неправомірності дій ДВС і протиправності оспорюваної постанови, та вважає, що наявними є правові підстави для скасування такої у судовому порядку.
З викладеними позивачем твердженнями відповідач не погоджується та у своєму відзиві примітив, що державним виконавцем в постанові про стягнення виконавчого збору від 20.02.2019 № 58424696 було визначено верхню межу розміру виконавчого збору, який міг бути стягнений з ТОВ «Торгова мережа «Фаворит» в межах виконавчого провадження № 58424696, а саме: 213 589 301,40 грн.
Поряд із цим постановою від 06.08.2020 у ВП № 58424696 внесено виправлення до документу «Постанова про стягнення виконавчого збору» від 20.02.2019, а саме виправлено помилку (описку) допущену у пункті 1 постанови про стягнення виконавчого збору від 20.02.2019 ВП № 58424696 та викладено пункт перший постанови про стягнення виконавчого збору від 20.02.2019 таким чином: «Стягнути з боржника Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Фаворит» адреса: вул. Промислова, 29, м. Івано-Франківськ, 76018, тел: +380342712301, код ЄДРПОУ: 31524633, виконавчий збір у розмірі та в порядку встановленому статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень статті 11 Закону України «Про іпотеку», але не більше: 213 589 301,40 грн.». Дана постанова є невід'ємною частиною постанови про стягнення виконавчого збору від 20.02.2019 ВП № 58424696.
Відтак ДВС наголошує, що постанова про стягнення виконавчого збору, що прийнята 20.02.2019 головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮ України Назаровцем А.Т., є лише підставою для стягнення виконавчого збору, розмір якого визначатиметься після проведення відповідних прилюдних торгів, про що, між іншим, зазначено у постанові про відкриття виконавчого провадження від 20.02.2012.
У своїй відповіді на відзив позивач виокремив, що як видно з тексту оскаржуваної постанови, ніякого виправлення граматичних (порушення правил граматики, синтаксису, пунктуації тощо) чи арифметичних (порушення правил арифметики при розрахунках) в оскаржуваній постанові державним виконавцем не проводилось, а фактично винесенням постанови від 06.08.2020 про виправлення помилки в процесуальному документі відповідач повністю змінив зміст постанови про стягнення виконавчого збору від 20.02.2019, хоча абзац третій ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», на які посилається державний виконавець не дає, за переконанням ТОВ «Торгова мережа «Фаворит», таких повноважень виконавцю.
Письмових пояснень на позов та/або відзив від третьої особи до суду не находило.
Поряд з цим через канцелярію до суду від представника Товариства надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Також окремо представником Департаменту подано заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.
За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 194 КАС України).
За таких обставин приймаючи до уваги заявлене позивачем та відповідачем клопотання, беручи до уваги належне повідомлення третьої особи про час та місце судового засідання, докази чого містяться у матеріалах справи, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів згідно ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 та ч. 3 ст. 268 КАС України.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд відзначає таке.
Наразі, в аспекті вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, суд акцентує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже для встановлення обставин протиправності оспорюваної постанови відповідача, необхідним є перевірка судом такого рішення на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень» (по рішенню - Інструкція), Законом України «Про іпотеку», та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону.
За ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Положеннями абзаців 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
За п. 8 р. ІІІ Інструкції, державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження (п. 2 р. VI Інструкції).
Відповідно до п. 7 р. І Інструкції, постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.
До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
За ч. 4 ст. 42 Закону, на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення (ст. 45 Закону).
Згідно ч. 7 ст. 51 Закону, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
В силу ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
З відзначених нормативних приписів Закону та Інструкції випливає про:
а) необхідність зазначення державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору у відповідному розмірі, з урахуванням статті 27 Закону;
б) винесення виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанови про стягнення виконавчого збору, яка слугує підставою для стягнення витрат виконавчого провадження з боржника;
в) відкриття державним виконавцем виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, чим, фактично, окреслюється порядок виконання такої постанови, у тому числі на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону. При цьому при розподілі стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) враховується, що стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основної винагороди приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми задовольняються у третю чергу.
г) здійснення виконавцем примусового звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку», за яким майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. В той же час, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, та початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01.08.2018 у справі № 909/728/17 (відкрите у вільномі доступі інтернет за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/75744295), залишеного без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.12.2018, задоволено позов Національного банку України до ТОВ "Торгова мережа "Фаворит", третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ "Комерційний Банк "Фінансова ініціатива" про звернення стягнення на предмет іпотеки; звернено стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно нежитлову будівлю (колишній театр ім. М. Ірчана) загальною площею 1 911,3 кв.м., що розташована за адресою: Івано-Франківська область, місто Коломия, Вічевий майдан, буд. 2, який належить на праві власності ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" (вул. Промислова, 29, м. Івано-Франківськ, 76018, код 31524633) на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2007, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Басай Р.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 6153 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 254764226106 в рахунок погашення заборгованості ПАТ "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" (вул. Щорса, буд. 7/9, м. Київ, 03150, код 33299878) на користь Національного банку України (вул. Інститутська, 9, м. Київ, 01601, код 00032106) за кредитним договором № 12/09/5 від 13.05.2014 в сумі 2 135 893 013,70 грн. - заборгованість за кредитом, 135 863 013,70 грн. - заборгованість за процентами, 30 000,00 грн. - штрафу; встановлено спосіб реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, встановлений Законом України "Про виконавче провадження".
У мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, в межах питання визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки, примічено, що:
«Відповідно до умов Договору про іпотеку від 23.06.14 визначено, що ринкова вартість предмету іпотеки складає 10 732 775 грн.
Долучений позивачем до позову експертний висновок суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Консалтингова компанія "Увекон", щодо визначення ринкової ціни об'єкта іпотеки містить висновок про ринкову вартість об'єкта іпотеки станом на 30.11.2016 - 5281700 грн., що вдвічи менше за договірну ціну. Вказана обставина викликала сумнів у правильності висновку експерта як у відповідача так і у третьої особи з огляду на реконструкцію предмета іпотеки-кінотеатра під супермаркет.
Судом, з метою визначення ринкової ціни об'єкта іпотеки призначалась судова експертиза. Однак за повідомленням експерта її проведення є неможливим, оскільки об'єкт іпотеки з кінотеатра переобладнано під супермаркет, проте технічна документація на об'єкт не виготовлено. Вказазний факт не заперечено сторонами. На день розгляду справи документація знаходиться в стадії розробки.
Відповідачем у справі подано суду експертний висновок складений суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 з висновком, що ринкова вартість предмету іпотеки станом на 31.05.2018 складає 18033000 грн.
Однак, подані сторонами експертні висновки щодо визначення ринкової ціни об'єкта іпотеки, судом до уваги не беруться, оскільки термін дії звіту про оцінку (висновок суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Консалтингова компанія "Увекон" станом на 30.11.2016), закінчився станом на момент розгляду справи, а експертне дослідження здійснене суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 проводилось за відсутності технічної документації на реконструйований предмет іпотеки.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про врахування позиції Великої Палати Верховного суду у постанові від 21.03.2018 (справа № 235/3619/15-ц).
Згідно до Національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Тобто, максимальна сума грошей, яку погодиться заплатити покупець і мінімальна сума грошей, яку погодиться отримати продавець на відкритому конкурентному активному ринку, якщо продаж не є терміновим.
Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом з тим відповідно до статей 19 (Закон N 1404-VIII), 57 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.
Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
З урахуванням наведеного вище та за наявності розбіжностей щодо визначення початкової ціни продажу майн, суд приходить до висновку провести реалізацію іпотечного майна шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, встановлений Законом України "Про виконавче провадження", тобто без визначення у резолютивній частині рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні».
14.01.2019 Господарським судом Івано-Франківської області видано наказ № 91, зі змісту якого випливає про: звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно нежитлову будівлю (колишній театр ім. М. Ірчана) загальною площею 1 911,3 кв.м., що розташована за адресою: Івано-Франківська область, місто Коломия, Вічевий майдан, буд. 2, який належить на праві власності ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" (вул. Промислова, 29, м. Івано-Франківськ, 76018, код 31524633) на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2007, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Басай Р.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 6153 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 254764226106 в рахунок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" (вул. Щорса, буд. 7/9, м. Київ, 03150, код 33299878) на користь Національного банку України ( вул. Інститутська, 9, м. Київ, 01601, код 00032106) за кредитним договором № 12/09/5 від 13.05.14 в сумі 2 135 893 013 грн. 70 к. (два мільярди сто тридцять п'ять мільйонів вісімсот дев'яносто три тисячі тринадцять гривень сімдесят копійки), з них: 2 000 000 000 грн. 00 к. (два мільярди гривень) - заборгованість за кредитом, 135 863 013 грн. 70 к. (сто тридцять п'ять мільйонів вісімсот шістдесят три тисячі тринадцять гривень сімдесят копійки ) - заборгованість за процентами, 30 000 грн. 00 к. - штрафу (тридцять тисяч гривень); встановлення способу реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, встановленого Законом України "Про виконавче провадження".
20.02.2019 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровцем А.Т. відкрито виконавче провадження № 58424696 за наказом № 91 від 14.01.2019, виданим Господарським судом Івано-Франківської.
Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження боржником є ТОВ "Торгова мережа "Фаворит", а стягувачем - Національний банк України.
З пункту третього резолютивної частини постанови про відкриття виконавчого провадження слідує про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі та в порядку встановленому статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження".
В цей же день головним державним виконавцем Назаровцем А.Т., з урахуванням приписів ст. 27 Закону, винесено постанову про стягнення з ТОВ "Торгова мережа "Фаворит", як боржника, виконавчого збору у сумі 213 589 301,40 грн.
06.08.2020 до вказаної постанови ДВС внесено виправлення, а саме постановлено:
«Виправити помилку (описку) допущену у пункті 1 постанови про стягнення виконавчого збору від 20.02.2019 ВП № 58424696 виклавши пункт перший постанови про стягнення виконавчого збору від 20.02.2019 таким чином: «Стягнути з боржника Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Фаворит» адреса: вул. Промислова, 29, м. Івано-Франківськ, 76018, тел: +380342712301, код ЄДРПОУ: 31524633, виконавчий збір у розмірі та в порядку встановленому статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» з урахуванням положень статті 11 Закону України «Про іпотеку», але не більше: 213 589 301,40 грн.».
Дана постанова є невід'ємною частиною постанови про стягнення виконавчого збору від 20.02.2019 ВП № 58424696».
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).
З огляду на обставини цієї справи, приймаючи до уваги прийняття Департаментом спірної постанови в межах виконання головним державним виконавцем Назаровцем А.Т. вимог Закону щодо винесення ним одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження також і постанови про стягнення виконавчого збору, враховуючи, що визначення судового збору за оскаржуваною постановою здійснювалося із застосуванням вимог ст. 27 Закону, зважаючи, що оскаржувана постанова є лише підставою для стягнення витрат виконавчого провадження з боржника, і виконання такої здійснюється з урахуванням порядку розподілу стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) у третю чергу, а відповідно і з урахуванням правил примусового звернення стягнення на предмет іпотеки згідно Закону України "Про іпотеку", зокрема реалізації, за рішенням суду у справі № 909/728/17, предмета іпотеки - нерухомого майна - нежитлової будівлі (колишній театр ім. М. Ірчана) загальною площею 1 911,3 кв.м., що розташована за адресою: Івано-Франківська область, місто Коломия, Вічевий майдан, буд. 2, яке належить на праві власності ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" в рахунок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" на користь Національного банку України за кредитним договором № 12/09/5 від 13.05.14 в сумі 2 135 893 013 грн. 70 коп., необґрунтованими, на думку суду, є доводи позивача щодо неправомірності визначеного ДВС, на стадії відкриття виконавчого провадження № 58424696, розміру виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника у розмірі та в порядку встановленому статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» з урахуванням положень статті 11 Закону України «Про іпотеку», але не більше: 213 589 301,40 грн., виходячи, зокрема, із розміру заборгованості ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» перед Національним банком України визначеної за наказом № 91 від 14.01.2019 Господарського суду Івано-Франківської області.
В частині аргументів позивача про те, що вартість предмету іпотеки становить 10 732 775 грн., а відтак сума виконавчого збору, визначена відповідачем, у 21 раз більша за вартість майна за договором іпотеки, що не відповідає вимогам закону, суд акцентує, що реалізація відповідного іпотечного майна шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, встановленої Законом України "Про виконавче провадження", здійснюється, в силу рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.08.2018 у справі № 909/728/17, без визначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні.
Крім цього встановленим, згідно наказу № 91 від 14.01.2019 Господарського суду Івано-Франківської області, є спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, встановленого Законом України "Про виконавче провадження".
За цих обставин суд вважає невмотивованими відповідні твердження Товариства.
У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
За переконанням суду відповідачем доведено правомірність прийнятої ним оспорюваної постанови.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Отже виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що прийняття ДВС спірної постанови відбулося у відповідності до приписів Закону та Інструкції, а вчинені Департаментом дії відповідають вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Щодо поданої позивачем заяви про поновлення строків на звернення до суду про скасування спірної постанови, в обґрунтування чого Товариством акцентовано на неотриманні оскаржуваної постанови, суд відзначає, що відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зауважує, що з матеріалів справи не убачається про реальне вручення позивачу спірної постанови, і дані обставини відповідачем не спростовані.
З огляду на вказане, проаналізувавши у сукупності наведені позивачем у заяві доводи та наявні у матеріалах справи докази, з метою забезпечення можливості останньому звернутись до суду для вирішення спору, беручи до уваги відсутність документів, що свідчать про вручення позивачу оскаржуваної постанови, суд вважає заяву про поновлення строку на звернення до суду обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, у зв'язку з чим пропущений позивачем строк звернення до суду підлягає поновленню
Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 122, 123, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -
1. Заяву б/н від 16.004.2019 «Про поновлення строку на звернення до суду» представника ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" Кобільника Р.І. (адвоката) - задовольнити.
2. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Фаворит" строк звернення до адміністративного суду.
3. У задоволенні позову б/н від 16.04.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Фаворит" - відмовити повністю.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя К.С. Пащенко