24 грудня 2020 р. № 400/3137/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації за невикористані дні відпочинку; зобов'язати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані 73 дні виходячи з грошового забезпечення на день звільнення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за час проходження військової служби брав участь у антитерористичній операції і дні відпочинку (73 доби) провів під час виконання завдань у зоні проведення бойових дій, за які відповідач мав нарахувати та виплатити компенсацію при звільненні.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що виплата грошової компенсації за невикористані дні відпочинку в даному випадку не передбачено чинним законодавством, а інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються.
Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . В період з 18.05.2015 року по 27.06.2015 року, з 07.09.2015 року по 29.09.2015 року, з 11.10.2015 року по 29.10.2015 року, з 05.12.2015 року по 09.02.2016 року, з 25.02.2016 року по 02.04.2016 року, з 20.05.2016 року по 02.07.2016 року приймав участь у Антитерористичній операції, що підтверджується довідкою від 14.09.2016 року № 1226.
У зв'язку з оголошенням про мобілізацію та особливий період військова частина НОМЕР_2 змінила своє найменування з "військова частина НОМЕР_2 " на "військова частина - польова пошта НОМЕР_3 ". Після завершення періоду мобілізації військовій частині було повернуто попереднє умовне найменування - військова частина НОМЕР_2 . А, відповідно до директиви МОУ та Генерального штабу ЗСУ з 27 грудня 2019 року введено в дію умовне найменування - військова частина НОМЕР_4 , при цьому з 28 грудня 2019 року умовне найменування військова частина НОМЕР_2 анульоване
Відповідно до Витягу із Наказу командира військової частини - польової пошти НОМЕР_3 від 09.09.2016 року №64-РС позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі свідоцтва про хворобу про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову).
Позивач вважає, що під час звільнення відповідач мав нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні відпочинку за 72 доби, однак у зв'язку із невиплатою звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні справи, суд виходить з наступного.
Відповідно ч.1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених п.5 цієї статті.
Так, відповідно до п. 5 вищезазначеної статті, військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов'язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу.
Відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігор. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня. Військовослужбовцям строкової військової служби, курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів при виконанні обов'язків військової служби у зазначені дні час відпочинку встановлюється відповідним командиром (начальником).
З аналізу вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку про те, що заходи, пов'язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу та виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні, компенсуються днями відпочинку, як правило, протягом наступного тижня.
Крім того, загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут ЗСУ).
Згідно ч. 2,3 ст. 199 Статуту ЗСУ для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин) встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Для військовослужбовців строкової військової служби і курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Тривалість робочого тижня встановлюється законом.
Військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби у добовому наряді здійснюються у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу.
Відповідно до ст. 203 Статуту ЗСУ вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурологічної роботи, спортивних заходів та ігр.
Офіцерам, військовослужбовцям військової служби за контрактом, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня.
Інструкцією про організацію у Збройних Силах України соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 19.01.2016 року № 27 (далі - Інструкція) визначено порядок організації у Збройних Силах України (далі - ЗСУ) роботи щодо реалізації державної політики з питань здійснення соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей (далі - військовослужбовці та члени їхніх сімей), працівників Збройних Сил України (далі - працівники), а також створення сприятливих матеріально-побутових та соціально-правових умов для реалізації військовослужбовцями їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно з положеннями п. 3 розділу II Інструкції в умовах особливого періоду на військові частини додатково покладаються завдання, серед яких, надання військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, відповідного часу (іншого дня) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім'ї.
Системний аналіз вказаних приписів законодавства дає суду підстави вважати, що військовослужбовцям, які виконують службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні у межах пункту дислокації військової частини, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня, а у випадку виконання ним службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, військовослужбовцю надається відповідний час (інший день) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім'ї.
При цьому, наведеними нормами не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, у які той чи інший військовослужбовець виконував обов'язки військової служби.
Вказане твердження узгоджується з приписами п. 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), згідно якого за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки питання оплати праці врегульоване спеціальними нормами, які не передбачають компенсації за виконання військових обов'язків понад встановлений службовий час. Норми Кодексу законів про працю України могли б бути застосовані, як субсидіарні, в разі не врегулювання спірного питання спеціальними нормами.
Порядком № 260 визначено складові сум грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцю у разі його звільнення з військової служби, і вказаними нормами також не передбачено виплату військовослужбовцю компенсації невикористаних днів відпочинку за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.
Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Мельник