справа №813/7983/14
16 грудня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії: головуючої судді Сподарик Наталії Іванівни, судді Гулкевич Ірени Зіновіївни, судді Москаля Ростислава Миколайовича,
за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представник відповідача 1,2 Цинайко Н.І.,
представника третьої особи Ган Х.П.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Генерального прокурора України Яреми В.Г., Міністерства юстиції України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді і зобов'язання вчинити дії, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Генерального прокурора України Яреми В.Г., Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 року № 1462к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Франківського району м. Львова Львівської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Франківського району м.Львова Львівської області;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру України (01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) проінформувати Міністерство юстиції України 17 (01001, м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015662) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», з метою виключення таких відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
Ухвалою суду від 25.11.2014 відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено підготовче засідання.
12.12.2014 за вх. № 43637 від Генеральної прокуратури України надійшли заперечення на позовну заяву.
02.02.2015 за вх. № 3120 від Міністерства юстиції України подано пояснення на позовну заяву.
Ухвалою суду від 18.05.2015 зупинено провадження в адміністративній справі №813/7983/14 до прийняття Конституційним Судом України рішення щодо відповідності Конституції України (конституційності) норм Закону України «Про очищення влади».
У зв'язку із закінченням повноважень для здійснення процесуальних дій у судді ОСОБА_2 , на підставі розпоряджень про призначення повторного автоматизованого розподілу справи від 24.01.2018 №49-Р, від 25.01.2018 №50-Р, враховуючи надходження до суду заяви про збільшення позовних вимог та на виконання вимог статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, був здійснений повторний автоматизований розподіл справи №813/7983/14 між суддями Львівського окружного адміністративного суду, за результатами якого останню передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді Сподарик Наталії Іванівни, судді Гулкевич Ірени Зіновіївни, судді Москаля Ростислава Миколайовича.
13.05.2020 за вх. № 23890 від позивача на адресу суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 813/7983/14, яке призначено до розгляду в засіданні суду з повідомленням сторін на 09.06.2020.
05.06.2020 за вх. № 5158 ел. від уповноваженого представника третьої особи -Міністерства юстиції України подано додаткові пояснення до матеріалів справи. Позовні вимоги заперечує повністю.
09.06.2020 суд ухвалою поновив провадження у справі; суд ухвалив про необхідність проведення розгляду справи у підготовчому засіданні.
23.06.2020 за вх. № 31426 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог.
Відповідно до наказу Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року №358 "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора", юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменована в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
26.06.2020 суд протокольною ухвалою прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог, залучив до участі у справі Прокуратуру Львівської області як відповідача 2 та здійснив заміну відповідача 1 - Генеральної Прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.
З врахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просить суд :
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 року № 1462к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Франківського району м. Львова Львівської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Франківського району м. Львова Львівської області;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора (01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) проінформувати Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015662) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», з метою виключення таких відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади»;
- стягнути з Прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на роботі.
24.07.2020 представник відповідача 1, 2 в підготовчому засіданні подала відзив на заяву про збільшення позовних вимог.
24.07.2020 суд постановив ухвалу про витребування доказів, а саме:
- в Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 0003405) витребував : належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 та всіх матеріалів, які стали підставою для прийняття наказу Генерального прокурора України від 23.10.2014 року № 1462к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Франківського району м. Львова Львівської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України.
- в Прокуратури Львівської області (79005, м. Львів, пр. Шевченка,17/19; код ЄДРПОУ 02910031) витребував: довідку про розмір заробітної плати за два місяці, що передували даті звільнення з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; інформацію з приводу зміни посадових окладів за посадою прокурора Франківського району м. Львова Львівської області за період 2014-2020 рік.
16.09.2020 за вх. № 46456 від відповідача 1- Офісу Генерального прокурора надійшли копії матеріалів особової справи ОСОБА_1
06.11.2020 за вх. № 58298 позивач надав клопотання про долучення додаткових доказів.
06.11.20 суд ухвалив замінити відповідача 2 - Прокуратуру Львівської області на Львівську обласну прокуратуру.
06.11.2020 ухвалою суду закрито підготовче провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд адміністративної справи по суті.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що згідно із наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1462к його було звільнено із посади прокурора Франківського району м. Львова Львівської області відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із припиненням трудового договору з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади». Позивач вважає такі дії Генерального прокурора України протиправними, а спірний наказ від 23 жовтня 2014 року №1462к таким, що підлягає скасуванню, оскільки, на його думку, обов'язковою передумовою для застосування покарання у вигляді звільнення з посади та заборони в подальшому обіймати посади в органах державної влади із врахуванням проголошених принципів індивідуальної відповідальності та презумпції невинуватості є встановлення у визначеному чинним законодавством порядку щодо конкретної особи фактів, які переконливо засвідчують, що така особа своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Позивач зазначає, що у своїй заяві від 16 жовтня 2014 року, поданій Генеральному прокурору України повідомив про те, що до нього не застосовуються заборони, передбачені статтями 1-3 Закону України «Про очищення влади».
Позивач вказує, що з аналізу приписів статті 3 Закону України «Про очищення влади» слідує, що визначені у наведеній нормі критерії віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація не відповідають, зокрема, частині другій статті 61 Конституції України, згідно з якою юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. На думку позивача, фактично Закон України «Про очищення влади» встановлює презумпцію вини невизначеного кола осіб та запроваджує колективну відповідальність таких осіб не за конкретні дії або бездіяльність, а фактично за діяльність державних установ в цілому, що прямо суперечить вимогам частини другої статті 61 та статті 62 Конституції України.
Стверджує, що в органах прокуратури працює з 1988 і розпочинав своє кар'єру з посади секретаря канцелярії прокуратури, стажиста помічника прокуратури, старшим помічником прокурора, помічник прокурора, заступник прокурора району, прокурор району, прокурор міста. Наголошує, що Закон України “Про очищення влади” не відповідає висновкам Європейського суду з прав людини, який неодноразово розкривав зміст принципу верховенства права.
Окрім того, позивач наголошує, що його звільнено 23.10.2014 з посади прокурора Франківського району м. Львова Львівської області в той час, коли він перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, що є порушенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України, яка не допускає звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також перебування працівника у відпустці.
Також позивач зазначає, що з метою захисту його прав на повагу до честі і гідності та, враховуючи, що внесення відомостей до Єдиного державного реєстру осіб щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відбулося на підставі протиправного рішення відповідача, наявні достатні та належні підстави для зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей щодо застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». У зв'язку з вищенаведеним, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з врахуванням надбавки за науковий ступінь. На підтвердження суми стягнення і правильності здійснення розрахунку середнього заробітку долучив Висновок судово-економічної експертизи № 27 від 05.11.2020.
Генеральна прокуратура України, проти позову заперечила з підстав, викладених у письмовому запереченні від 12.12.2014 за вх. № 43637. Представник Офісу Генерального прокурора та Львівська обласна прокуратура письмові заперечення підтримали. Вважають позов безпідставним та необґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 сукупно більше одного року обіймав посади, визначені п. п. 7, 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1462к його звільнено з посади прокурора Франківського району м. Львова Львівської області у зв'язку з припиненням трудового договору на підставі п.7-2 ст. 36 КЗпП України. Висновок про наявність підстав для звільнення позивача ґрунтується на результатах вивчення його особової справи в частині перебування на посадах, які за правилами п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону віднесено до категорій керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
Щодо доводів позивача про те, що в чинних нормативно-правових актах України відсутнє поняття територіального (регіонального) органу прокуратури відповідачі зазначають, що Закон оперує поняттям керівник, заступник керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Визначаючи перелік посад у відповідних органах законодавець розмежовує їх за територіальним принципом та конкретизує належність цих посад до територій обласного рівня (обласного значення). Відповідно до статті 13 Закону України «Про прокуратуру» систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові прокуратури.
Відтак, відповідачі вважають, що спірний наказ від 23.10.2014 № 1462к про звільнення позивача з посади прокурора Франківського району м. Львова Львівської області відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України видано Генеральним прокурором України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України «Про прокуратуру» та Законом України «Про очищення влади». Крім того, відповідачі зазначають, що у разі ухвалення відповідного судового рішення, вилучення з Реєстру відомостей про особу щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» покладено безпосередньо на Міністерство юстиції України, а не Генеральну прокуратуру України.
Щодо звільнення ОСОБА_1 під час його перебування у відпустці відповідачі зазначили, що жодних застережень чи виключень стосовно заборони звільнення осіб, які підпадають під критерії, передбачені ч.1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» чинним законодавством не встановлено. Отже, відповідачі вважають вимоги позивача, викладені в позовній заяві необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Щодо стягнення середнього заробітку наголошують, що підстави для врахування доплати за вчений ступінь відсутні, оскільки наказ на таку доплату не видавався і не застосовувався у роботі останнім.
Третя особа, Міністерство юстиції України, позов не визнає з підстав, викладених у запереченнях від 02.02.2015 за вх. № 3120. Вважає, що відомості про позивача правомірно внесені до Єдиного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» на підставі листа Генеральної прокуратури України, яким повідомлено про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Франківського району м. Львова Львівської області та на підставі п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».
Колегія суддів заслухала промови учасників справи, дослідила долучені до матеріалів справи письмові докази та встановила такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 1988 року.
Відповідно до наказу Генерального прокурора України №1934к від 30.12.2010 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника прокурора Львівської області.
Відповідно до наказу Генерального прокурора України № 994к від 09.07.2014 ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Франківського району м.Львова Львівської області (а.с. 51, том І).
16.10.2014 набув чинності Закон України «Про очищення влади» від 16.09.2014.
16.10.2014 позивачем подана на ім'я Генерального прокурора України ОСОБА_4 заява (заява зареєстрована за № 01/1-33вн-14), в якій викладені обґрунтування відсутності підстав для застосування відносно позивача заборони, передбаченої ч.3 ст.1 Закон України «Про очищення влади» (а.с. 26., том І).
20.10.2014 ОСОБА_1 подав рапорт на ім'я прокурора Львівської області про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 23.10.2014 по 30.04.2016, оскільки згідно наказу в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду № 2605/6-03/180 від 20.10.2014 дружина позивача ОСОБА_5 приступила до виконання обов'язків керівника апарату суду; згідно довідки Личаківського відділу соціального захисту №2605/09-9006 від 23.10.2014 дружині позивача припинено виплату допомоги відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та її знято з обліку.
20.10.2014 щодо ОСОБА_1 складено довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади», згідно якої у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 він обіймав сукупно не менше одного року (1 рік 1 місяць) посаду, які віднесену до категорії керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
22.10.2014 прокурором Львівської області на підставі поданого позивачем рапорту видано наказ №1822 к, яким ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 23 жовтня 2014 року по 30 квітня 2016 року включно, згідно ч.3 ст.179 КЗпП України (а.с.27, том І).
23.10.2014 наказом Генерального прокурора України за №1462к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Франківського району міста Львова Львівської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України (а.с.32, том І).
07.11.2014 позивач отримав у поштовому відділенні цінний лист (Львів-5 ц 7900508276156) від прокуратури Львівської області. В листі № 11-1245 вих від 24.10.2014, який підписаний начальником відділу роботи з кадрами прокуратури Львівської області зазначено про те, що згідно наказу Генерального прокурора України від 23.10.2014 №1462к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Франківського району міста Львова Львівської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до ч.7-2 ст.36 КЗпП України.
З 10.09.2015 згідно наказу № 2547-3-06 зарахований за сумісництвом у вільний від основної роботи час на посаду асистента кафедри КПП НУ «Львівська політехніка», де отримав заробітню плату у розмірі 160100,77 грн.
13.12.2016 на підставі рішення Атестаційної колегії від 13.12.2016 ОСОБА_1 отримав диплом НОМЕР_1 та здобув науковий ступінь кандидата юридичних наук.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1462 к, колегія суддів зазначає таке.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Стаття 22 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У статті 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до положень ст. 38, ч. ч. 1, 2 ст. 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
У статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України).
Згідно зі ст. 46-2 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
Відповідно до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади».
Преамбулою Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII (далі -Закон України № 1682-VII; тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Відповідно до Закону України № 1682-VII очищення влади (люстрація) це встановлена таким Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
- верховенства права та законності;
- відкритості, прозорості та публічності;
- презумпції невинуватості;
- індивідуальної відповідальності;
- гарантування права на захист.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 1 Закону України № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності вказаним Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 вказаного Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений вказаним Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 вказаного Закону.
Особи, зазначені у частинах третій, п'ятій сьомій статті 3 вказаного Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п'яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.
Статтями 2, 3 наведеного Закону передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії.
Відповідно до п. 8 ч. 1 Закону України № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 вказаного Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеннь Закону України №1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності вказаним Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 вказаного Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 вказаного Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах таких осіб:
1) звільняє таких осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 вказаного Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади, у порядку та строки, визначені вказаним Законом.
Позивача наказом Генерального прокурора України №1462-к від 23.10.2014 звільнено за п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Як зазначено у довідці про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України № 1682-VII, у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 позивач обіймав сукупно не менше одного року (1 рік 1 місяць) посади, які віднесені до категорії керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2,13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7,8,9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.
На момент розгляду судом цієї справи рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 № 475/97-ВР Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Згідно з статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення вказаного права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Суд враховує усталені підходи Європейського Суду з прав людини щодо того, що звільнення посадовця високого рангу з посади є втручанням в його право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції (справа «Олександр Волков проти України» Заява № 21722/11).
Суд при розгляді справи враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19.10.2019 у справі «Полях та інші проти України», прийнятому за заявами осіб, що були звільнені з посад за аналогічних з позивачем обставин. Суд у цьому рішенні зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів президента України ОСОБА_6 , не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.
Європейський Суд з прав людини вказав, що заходи за Законом про люстрацію ширші, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як ОСОБА_7 став президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.
Також, Європейський Суд з прав людини зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_6 , рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак, ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв'язку між ними та тими негативними подіями.
Люстрація застосовується до осіб, які перебуваючи на конкретній публічній посаді вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України №1682-VII. Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.
Ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у рішенні у справі “Полях та інші проти України” є §156, де Європейський Суд з прав людини зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо яких застосовано заходи відповідно до Закону України № 1682-VII, не класифікувалась як «кримінальна» національним законодавством та не була аналогічна будь-якій формі кримінальної поведінки: вона полягала в тому, що вони обіймали свої посади, коли при владі був Президент Янукович.
Відтак, не доведено, що втручання (звільнення з посади) щодо будь-якого із заявників необхідне у демократичному суспільстві, Європейський Суд з прав людини у § 324 вказаного рішення визнав порушення Україною своїх зобовязань за статтею ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України № 1682-VII до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_6 суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
Люстрація застосовується до осіб, які перебуваючи на конкретній публічній посаді вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України №1682-VII. Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у зазначеній Конвенції, порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, заборона перебування на зазначених у Законі України «Про очищення влади» посадах та, як наслідок, звільнення особи з таких посад без встановлення її ролі та участі в узурпації влади розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність такої заборони меті цього Закону.
Враховуючи наведені норми міжнародного права та положення національного законодавства, суд вважає, що приписами Закону України № 1682-VII створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, адже в його положеннях наявний дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу лише з тієї підстави, що він обіймав відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України №1682-VII строку.
Суд вказує на те, що положення п. 2 Прикінцеві та перехідні положення та ст. 3 Закону України № 1682-VII мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст. 1 Закону України № 1682-VII, якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов'язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
При цьому, при застосуванні до особи положень Закону України № 1682-VII мало б бути з'ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_6 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.
В іншому випадку такі особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.
Натомість без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України № 1682-VII запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв'язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу.
Суд встановив, що оскаржений наказ про звільнення позивача з посади ґрунтується виключно на довідці про результати вивчення особової справи позивача від 20.10.2014, яка не встановлює участі ОСОБА_1 в діях, визначених Законом України №1682-VII, - тобто спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо.
Суд звертає увагу на те, що відповідач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
Оцінюючи пропорційність застосованих до позивача обмеження (звільнення з посади як втручання в право на повагу до приватного життя, гарантоване статтнею 8 Конвенції) щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає таке непропорційним, невиправданим та такими, що не було необхідним у демократичному суспільстві.
При прийнятті рішення по цій справі суд у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в рішеннях від 18.09.2018 року та 31.01.2019 року у справі №800/186/17, від 03.06.2020 року у справі №817/3431/14, від 04.06.2020 року у справі №821/4571/14, від 25.06.2020 року у справах №825/1262/15-а, №826/18037/14, від 19.06.2020 року у справі №822/256/16, від 17 червня 2020 року №826/1137/16, від 12 серпня 2020 року №826/17778/14, які зводяться до того, що при застосуванні люстраційних заходів має бути доведено, що відповідна особа причетна до дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6 , чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо. Як вже вказав суд, щодо ОСОБА_1 таких обставин не встановлено ані на час прийняття оскарженого наказу, ані на час розгляду цієї справи судом.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ відповідача не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.
Щодо аргументів позивача щодо незаконності звільнення в період його відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, суд зазначає, що позивача звільнено не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а з інших підстав (передбачених Законом України №1682-VII). Закон України «Про очищення влади» є спеціальним законом щодо врегулювання спільних правовідносин, пов'язаних із звільненням державних службовців із займаної посади. І звільнення працівників із займаної посади керівником органу влади, в якому працює цей працівник, згідно із Законом України «Про очищення влади» не є звільненням працівника із ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до статей 40 та 41 КЗпП. Відтак, гарантія, передбачена ч. 3 ст. 40 КЗпП України не поширюється на ситуацію ОСОБА_1 .
Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на посаді, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 256 Кодексу законів про працю України, негайно виконуються постанови про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).
Даною постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
При цьому, згідно з п. 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної та розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді ( абз. 2 п. 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства ( абз. 3 п. 8 Порядку).
Визначаючи розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступних розрахунків, здійснених за наявними у матеріалах справи доказами та у відповідності з вищевказаним нормативно - правовим актом.
Для обчислення суми заробітку, що підлягає виплаті працівникові за час вимушеного прогулу, за основу беруться робочі дні.
Суд зазначає, що період з 01.05.2016 (день виходу з декретної відпустки) по 16.12.2020 є періодом вимушеного прогулу, за який прокуратура Львівської області повинна виплатити позивачу середній заробіток, та який в сумі ( у 2016 році - 168, у 2017 році - 248, у 2018 році - 250, у 2019 році - 249, у 2020 році - 244) становить 1157 робочих дні.
Суд встановив, що згідно з довідкою прокуратури Львівської області від 13.07.2020 №18-1215 вих. 20 заробітна плата позивача за два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення (за серпень 2014 року - 0 грн та за вересень 2014 року - 14838,77 грн) становила 14 838,77 грн без врахування податків і зборів, відповідно середньоденний заробіток (14838,77 грн / 21 робочий день) становить 706,61 грн без урахування обов'язкових платежів та податків.
При цьому, суд вказує на те, що згідно з пунктом 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.
Суд встановив, що посадовий оклад позивача з 01.11.2014 становив - 2215 грн, (згідно з довідкою прокуратури Львівської області від 11.08.2020 №18/1261) та в подальшому збільшувався та становив: з 01.12.2015 по 14.12.2015 - 2769 грн, з 15.12.2015 по 05.09.2017 - 3393 грн., з 06.09.2017 - 8000 грн.
Отже, середньоденний заробіток складає:
- з 24.10.2014 по 30.11.2015 - 706,61 грн (встановлено вище),
- з 01.12.2015 по 14.12.2015 - 883,34 грн (2769 грн / 2215 грн = коефіцієнт 1,2501; 706,61 грн * 1,2501 = 883,34 грн),
- 15.12.2015 по 05.09.2017- 1082,41 грн. (3393 грн / 2769 грн = коефіцієнт 1,2254; 883,34 грн * 1,2254 = 1082,41 грн),
- з 06.09.2017 по 11.12.2020 - 2552,09 грн (8000 грн / 3393 грн = коефіцієнт 2,3578; 1082,41 грн * 2,3578 = 2552,09 грн).
Відтак, середній заробіток позивача за період:
- з 01.05.2016 (день виходу з декретної відпустки) по 05.09.2017 складає 362607,35 грн. (1082,41 грн * 335 робочих дні);
- з 06.09.2017 по 16.12.2020 складає 2097816,64 грн. (2 552,09 грн. * 822 робочих дні).
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 2460423,99 грн. (362 607,35 грн. + 2097816,64 грн).
Щодо включення надбавки за науковий ступінь кандидата наук, суд зазначає, що позивач такий ступінь набув 13.12.2016, звільнення відбулося 23.10.2014, наказ на право включення такої надбавки відповідачки не видався. Постанова №100 не передбачає включення до розрахунку середнього заробітку надбавок, які гіпотетично (у майбутньому) мали бути призначені особі.
Щодо відрахування із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру, в тому числі на суму одержаного за іншим місцем праці заробітку. Висновок щодо неприпустимості зменшення судами розміру визначеного середнього заробітку за вимушений прогул сформовано Великою Палатою Верховного Суду у справі № 826/808/16 у постанові від 20.06.2018 та Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справі № 826/6583/14 у постанові від 15.02.2019.
Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі необхідності в резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення. Суд встановлює, що при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу роботодавцеві слід утримати з цієї суми та перерахувати у відповідні бюджети/фонди передбачені законодавством податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
З огляду на вказане, рішення суду в частині стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць в розмірі 14838,81 грн. необхідно допустити до негайного виконання.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Офісу Генерального прокурора (01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) проінформувати Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015662) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», з метою виключення таких відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 № 1704/5 (далі - Положенням про Реєстр), передбачено, що Держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Положення про Реєстр підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:
- надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», відомостей про звільнення особи з посади у зв'язку із застосуванням такої заборони;
- надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону України «Про очищення влади» разом з відомостями про звільнення особи з посади;
- надходження до Реєстратора від Державної судової адміністрації електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, щодо осіб, зазначених у частині четвертій статті 1 Закону України «Про очищення влади», та відомостей про особу, передбачених пунктом 4 цього розділу.
Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру.
Відповідно до пункту 5 Розділу II Положення про Реєстр, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є, зокрема, надходження до Реєстратора відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
Суд звертає увагу, що Законом України «Про очищення влади» та Положенням про Реєстр не передбачено можливості відкликання відомостей про застосування заборони та суб'єктів, які б могли відкликати такі відомості, натомість передбачено, що у випадку надходження до Реєстратора - Міністерства юстиції України відповідного судового рішення, яке набрало законної сили відомості про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» вилучаються з Реєстру.
З огляду на викладене, чинним законодавством чітко визначено механізм вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», такий не передбачає відкликання таких відомостей.
Таким чином, з огляду на наведене, у суду відсутні підстави для зобов'язання Офісу Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», з метою виключення таких відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», оскільки Офіс Генерального прокурора в контексті вищезазначених норм законодавства не має повноважень такі відомості відкликати.
У випадку набрання судовим рішенням у цій справі законної сили, така інформація буде вилучена Міністерством юстиції України з Реєстру.
Відтак, з огляду на вищевказане, колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до вимог частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення позову частково.
Щодо судового збору, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України розподілу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297, 371, 372 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України № 1462к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Франківського району м. Львова Львівської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п.п. 7-2 ст. 36 КЗпП України.
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на посаді прокурора Франківського району м. Львова Львівської області з 24 жовтня 2014 року.
Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, вул. Шевченка,17/19; ідентифікаційний код юридичної особи 02910031 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу 2460423 (два мільйони чотириста шістдесят тисяч чотириста двадцять три) грн. 99 коп.
В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на посаді прокурора Франківського району м. Львова Львівської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць у розмірі 14838,81 грн. підлягає до негайного виконання.
Встановити такий порядок виконання рішення суду щодо стягнення коштів: при виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу роботодавцеві слід нарахувати, утримати та перерахувати у відповідні бюджети/фонди передбачені законодавством податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Судові витрати у формі судового збору розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Головуюча суддя Сподарик Н.І.
Суддя Гулкевич І.З.
Суддя Москаль Р.М.
Повний текст рішення складено та підписано 24 грудня 2020 року.