ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" грудня 2020 р. справа № 300/3010/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно відмовлено їй у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.11.2018. Оскільки відповідачем не проведено з нею своєчасного розрахунку при звільненні, слід стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення по даній справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 протиправно не отримала в повному обсязі кошти, на які мала право за час проходження військової служби, а саме індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.11.2018. Відмовляючи у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідач посилається на відсутність фінансових ресурсів, та на роз'яснення Міністерства соціальної політики України, Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Вказані доводи є безпідставними, оскільки виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців і обмежене фінансування військової частини жодним чином не впливає на наявність чи відсутність права на отримання вказаних виплат. Щодо періоду з 01.03.2018 по 26.11.2018 то відповідач зазначає, що Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 прийнято постанову “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704, якою підвищено розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців. У зв'язку з чим, на думку відповідача, з місяця підвищення грошового забезпечення відсутні підстави для нарахування індексації так, як в березні 2018 року індекс споживчих цін приймається за 1. Проте, пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення № 1078 передбачено, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. В березні 2018 року розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації. А тому військовою частиною НОМЕР_1 протиправно ненараховано та невиплачено їй індексацію грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 26.11.2018. Зважаючи на бездіяльність відповідача щодо не проведення 26.11.2018 остаточного розрахунку при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення, вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надходило.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Згідно довідки від 29.07.2020 № 350/493/159пс вбачається, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частини НОМЕР_1 з 16.11.2005 по 26.11.2018 (а.с. 9).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.11.2018 № 258, молодшого сержанта ОСОБА_1 , старшого оператора радіолокаційної станції взводу радіотехнічної розвідки роти радіотехнічних перешкод військової частини НОМЕР_1 , звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.11.2018 № 27-РС у запас за підпунктом “г” (через сімейні обставини - військовослужбовець - жінка, яка має дитину віком до 18 років) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з 26.11.2018 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна - 26 років 01 місяць (копія витягу з наказу) (а.с. 8).
Позивач, 09.07.2020 звернулася із заявою до військової частини НОМЕР_1 , зокрема, щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.11.2018 (а.с. 10).
Листом від 04.08.2020 № 350/493/835пс відповідачем повідомлено позивачу, що у військової частини НОМЕР_1 немає змоги виплати індексацію грошового забезпечення за минулі періоди, з посиланням на листи та роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Міністерства соціальної політики України. Додатково вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704, яка набрала чинності 01.03.2018 розмір посадового окладу позивача у березні 2018 року збільшився, у зв'язку із чим індекс споживчих цін приймається за 1 або 100. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Тому право на виплату індексації за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 у ОСОБА_1 відсутнє (а.с. 11).
Не погоджуючись з вказаною відмовою ОСОБА_1 звернулася із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При вирішенні даного спору судом застосовані нормативно - правові акти в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України “Про індексацію грошових доходів населення”.
Згідно зі статтею 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” встановлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (стаття 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”).
Згідно частин 1, 2, 6 статті 5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Цей Порядок поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
У відповідності до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078 підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що також має значення для розрахунку їх пенсії за вислугу років, оскільки забезпечує дотримання прав осіб, які проходили військову службу, як складової конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція застосована у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17, від 30.09.2019 у справі № 750/9785/16-а, від 20.11.2019 у справі № 522/11257/16-а.
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку відповідача, сума нарахованої, але не виплаченої індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 складає 39 973, 36 грн.
Відповідно до інформації військової частини НОМЕР_1 , зазначеної у листі від 04.08.2020 №350/493/835пс за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася та не виплачувалася. З 01.03.2018 по 30.11.2018 індексація не виплачувалася, у зв'язку з відсутністю права позивача на її отримання.
Фактичною підставою для відмови позивачу щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 слугувала відсутність бюджетних асигнувань. Обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач у вказаному листі посилається на листи та роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Міністерства соціальної політики України.
З цього приводу, суд зазначає, що статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлена державна гарантія, яка полягає в індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.
Державні соціальні гарантії, згідно статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (стаття 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
Тобто, індексація грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, з яких здійснюється виплата грошового забезпечення.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відсутність механізму виплати індексації за минулі періоди не може слугувати підставою для позбавлення позивача права на отримання належних йому сум індексації грошових доходів, виплата яких гарантована статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 по справі № 825/1832/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.
Отже, твердження відповідача про те, що кошти на виплату індексації грошового забезпечення розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно є необґрунтованими, оскільки виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні, тобто військовими частинами.
Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_1 , кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним за період із січня 2016 року по лютий 2018 року надсилалися до відповідного органу листи про потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
Посилання відповідача у листі від 04.08.2020 № 350/493/835пс на роз'яснення Міністерства соціальної політики України та Міністерства оборони України, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, суд вважає безпідставними, оскільки військова частина НОМЕР_1 має діяти відповідно до норм чинного законодавства, а вказані роз'яснення не є нормативно-правовими актами.
Суд зазначає, що будь-які доручення, листи чи роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Міністерства соціальної політики України не можуть скасовувати дію норм чинного законодавства.
Отже, військовою частиною НОМЕР_1 протиправно відмовлено ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.
Щодо позову в частині визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.11.2018 суд зазначає наступне.
Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв Постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Пунктом 4 цієї постанови встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Постанова Кабінету Міністрів України за № 704 від 30.08.2017 року набрала чинності 01.03.2018.
Відповідно до абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 за № 141, чинної з 15.03.2018 року, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Абзацом 2 вказаного пункту передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Згідно абзацу 3 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078).
У відповідності до абзацу 5 пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Згідно абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Військовою частиною в листі від 04.08.2020 № 350/493/835пс зазначено про відсутність підстав для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018.
З огляду на наведене, суд зазначає, що березень 2018 року, в якому відбулося підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Оскільки березень 2018 року є базовим місяцем, відтак значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків та індексація грошового забезпечення відповідно не нараховується, а тому позивачем не доведено, що в березні 2018 розмір підвищення грошового забезпечення є меншим за суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, та відповідно права на отримання індексації грошового забезпечення в березні 2018 року позивач немає.
Щодо права позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2018 по 26.11.2018, то з врахуванням офіційних даних Держстату щодо індексів споживчих цін за цей період (квітень 2018 року - 100,8%, травень 2018 року - 100,0%, червень 2018 року - 100,0%, липень 2018 року - 99,3%, серпень 2018 року - 100,0%, вересень 2018 року - 101,9%, жовтень 2018 року - 101,7%), величина індексу споживчих цін за наростаючим підсумком з базового періоду, яким для позивача є березень 2018 (базовий індекс 100 відсотків) по жовтень 2018 року включно, не перевищила поріг індексації, який встановлений в розмірі 103 відсотків.
Як вже зазначено судом, згідно абзацу 3 пункту 1-1 Порядку №1078 для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Оскільки, лише у листопаді 2018 року індекс споживчих цін за вказаний місяць склав 103,7% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100), право військовослужбовців на отримання індексації грошового забезпечення, з урахуванням приписів абзацу 3 пункту 1-1 Порядку №1078 виникло у грудні 2018 року.
Таким чином, відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 26.11.2018, а тому позов в цій частині не підлягає до задоволення.
У спірних правовідносинах судом встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 не проведено з позивачем остаточного розрахунку при звільненні - невиплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу” здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 3 ст. 24 “Про військовий обов'язок і військову службу” закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 вказаного Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Оцінку доводам позивача на відсутність фінансування для виплати позивачу індексації грошового забезпечення судом вже надано та наведено вище.
Отже, відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для непроведення розрахунку при звільненні та не виплати особі гарантованих виплат.
Таким чином, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільнення є протиправною.
В свою чергу, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з врахуванням середньоденної заробітної плати 322, 49 грн.) з 26.11.2018 по день винесення судом рішення по даній справі.
З цього приводу суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 у справі “Сук проти України” вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час, такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України. Тому, за аналогією закону до спірних відносин застосуються норми ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.
За змістом частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Системний аналіз статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, які передбачають обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.
Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 30.09.2020 по справі 120/1407/19-а, від 25.06.2020 по справі № 440/2896/19.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, а тому до задоволення не підлягають.
При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлена права в подальшому звернутися до суду у разі виникнення спору з відповідачем щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено нормами статті 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку підлягає до часткового задоволення.
У відповідності до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи дане положення, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 650 грн. сплачених судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні, ненарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) 650 (шістсот п'ятдесят) грн. сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.