Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 грудня 2020 р. Справа№200/8823/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:
- визнати протиправними рішення відповідача від 26.06.2020 року № 804, та рішення від 03.08.2020 року №950 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачеві до пільгового стажу період його роботи з 20.08.1991 року по 31.12.1998 року гірником очисного забою на ДП «Шахта ім. А.Ф. Засядька», та період його роботи з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, та з 01.06.2014 року по 30.08.2014 року на ВП «Шахтоуправління «Трудівське» в якості начальника зміни по охороні праці служби охорони праці дільниці техніки безпеки і у відповідності до пункту 1 частини 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року, призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах з часу його звернення до УПФУ із заявою від 24.06.2020 року №804.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24.06.2020 року та 31.07.2020 року позивач звертався до відповідача із заявами, які були зареєстровані за № 804, та за № 950, про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, у відповідності до пункту 1 частини 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на що отримав рішення відповідача від 26.06.2020 року № 804, та від 03.08.2020 року № 950, про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, мотивоване відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу, з підстав не зарахування відповідачем до пільгового стажу позивача спірних періодів роботи, у зв'язку із ненаданням позивачем уточнюючих довідок про підтвердження спеціального трудового стажу, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Посилаючись на те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка й надавалась відповідачу з метою призначення пенсії, та в якій зазначено всі необхідні відомості про періоди та характер його роботи, вважає, що рішення відповідача яким йому було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відповідача слід зобов'язати повторно розглянути його заяву про призначення пенсії, з зарахуванням до пільгового стажу позивача спірних періодів роботи.
У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що рішенням Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26.06.2020 року № 804, позивачеві правомірно було відмовлено у призначенні пільгової пенсі, у зв'язку із ненаданням позивачем уточнюючих довідок на підтвердження пільгового характеру роботи за період з 20.08.1991 року по 31.12.1998 року. Що стосується зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, та з 01.06.2014 року по 30.08.2014 року, то відповідачем повідомлено, що означені періоди не були зараховані з підстав відсутності в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування даних щодо сплати страхових внесків за позивача за вказані періоди.
Посилаючись на наведені обставини вважає, що відмовляючи у призначенні пенсії позивачеві згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, у зв'язку із чим, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на обставини аналогічні наведеним ним у позові.
Ухвалою суду від 23 жовтня 2020 року, позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, отже, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.
З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 24.06.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, зареєстрованою за № 804, про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, у відповідності до пункту 1 частини 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26.06.2020 року №804, про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивачеві відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу періоду проходження виробничої практики на посаді учня прохідника, прохідника з 06.01.1989 року по 14.04.1989 року у ВО «Добропіллявугілля» у зв'язку із відсутністю уточнюючої довідки, передбаченої п. 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» №637 від 12.08.1993 року.
До пільгового стажу не зарахований період роботи з 20.08.1991 року по 31.12.1998 року гірником очисного забою на «Шахті ім. А.Ф. Засядька» у зв'язку із відсутністю уточнюючої довідки, передбаченої п. 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» №637 від 12.08.1993 року.
Зазначено, що заявник набуде право на пенсію у 51 рік (а.с. 13-15).
31.07.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, зареєстрованою за № 950, про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, у відповідності до пункту 1 частини 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03.08.2020 року № 950, про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивачеві відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи з 20.08.1991 року по 31.12.1998 року гірником очисного забою на «Шахті ім. А.Ф. Засядька» у зв'язку із відсутністю уточнюючої довідки передбаченої п. 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» №637 від 12.08.1993 року.
Зазначено, що відповідно до наданої 31.07.2020 року довідки про підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №177 від 02.07.2020 року, до пільгового стажу роботи позивача зарахований період проходження виробничої практики на посаді учня прохідника, прохідника з 06.01.1989 року 14.04.1989 року у ВО «Добропіллявугілля».
Зазначено, що заявник не має необхідного пільгового стажу роботи (10 років). Заявник набуде право на пенсію у 51 рік (60-9 повних років за Списком №1 = 51) (а.с. 13-15).
Згідно із записами у трудовій книжці, серія: НОМЕР_1 , від 16.01.1989 року, виданій на ім'я ОСОБА_1 , містяться записи зокрема про роботу позивача у період:
- з 20.08.1991 року по 12.03.2004 року на ДП «Шахта ім. А.Ф. Засядька» на посаді гірничого робітника очисного забою І розряду з повним робочим днем в шахті;
- з 22.11.2010 року по 02.09.2019 року у ВП «Шахтоуправління Трудівське» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» на посаді начальника зміни з охорони праці в службі охорони праці дільниці техніки безпеки (а.с. 18-23).
Згідно із довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, від 01.09.2014 року № 379, виданою ВП «Шахта «Трудівська» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія», позивач дійсно працював повний робочий день у ВП «Шахта «Трудівська» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» з 22.11.2010 року по 30.08.2014 року - зайнятий на підземних роботах 50% і більше робочого часу на рік, за професією/посадою - начальник зміни з охорони праці, що передбачена Списком 1 розділ 1 підрозділ 1.12 Постанова КМУ №36 від 16.01.2003 року. Атестація: нак. №70 від 06.02.1995 року; нак. №140 від 09.02.2000 року; нак. №437/к від 27.04.2005 року; нак. №444/к від 27.04.2010 року (а.с. 24).
Згідно із довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 24.09.2020 року Пр-з№821 від 22.07.2011 року, виданою ДП «Шахта імені А.Ф. Засядька», позивач ОСОБА_1 , дійсно працював повний робочий день на ДП «Шахта імені А.Ф. Засядька», та за період з 20.08.1991 року по 21.08.1991 року проходив навчання у навчальному пункті, та за період з 22.08.1991 року по 12.03.2004 року виконував гірничі роботи з видобутку вугілля, за професією/посадою підземного гірничого робітника очисного забою з повним робочим днем в шахті, що передбачено Списком 1 розділом 1 підрозділу 1.1.а, постанова КМУ від 16.01.2003 року №36.
Згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-5) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, сформованими станом на 25.06.2020 року, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 , відображені дані про суми заробітку позивача та кількість відпрацьованих місяців, зокрема, за періоди роботи: з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, та з 01.06.2014 року по 30.08.2014 року, за які містяться відомості про нарахування роботодавцями заробітної плати, однак відомості про сплату роботодавцем страхових внесків за позивача - відсутні за вказані періоди.
Не погодившись із рішеннями відповідача про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Нормами статті 114 Закону № 1058 визначається порядок та умови призначення пенсі за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається:
1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
За приписами ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що в тих випадках, коли у трудовій книжці немає відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах чи за вислугою років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Зазначену довідку видає підприємство, установа чи організація, де працювала особа. Якщо підприємство в стадії ліквідації, то уточнюючу довідку надає ліквідатор або його правонаступник на підставі первинних документів за час виконання робіт.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи у трудовій книжці та в тих випадках, коли такий пільговий стаж виник до 21 серпня 1992 року. Після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено Законом № 1788(статті 13, 62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.
Записами у трудовій книжці позивача підтверджено, що ОСОБА_1 працював, зокрема:
- з 20.08.1991 року по 12.03.2004 року на ДП «Шахта ім. А.Ф. Засядька» на посаді гірничого робітника очисного забою І розряду з повним робочим днем в шахті;
- з 22.11.2010 року по 02.09.2019 року у ВП «Шахтоуправління Трудівське» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» на посаді начальника зміни з охорони праці в службі охорони праці дільниці техніки безпеки (а.с. 18-23).
Таким чином, факт перебування позивача на роботах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці.
Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
З приводу наведеного суд зазначає, що на підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Разом з тим, суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження. Неможливість проведення перевірки даних на підприємстві, установі, організації, не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи, при його підтвердженні записами в трудовій книжці, та не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України, - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Суд зазначає, що в даному випадку, позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмета позову, через неможливість перевірки достовірності періоду та характеру його роботи. При цьому перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, не можуть слугувати підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії. Аналогічна позиція була наведена зокрема у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №672/914/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №127/1849/17.
У контексті наведеного, суд наголошує, що як вже зазначалося вище, орган, що призначає пенсію, за наявності сумнівів має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви, прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Разом з тим, відповідачем, на виконання ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів того, що з метою повноти вирішення питання вирахування пільгового стажу позивача, ним, як органом, що призначає пенсію, було вжито відповідних заходів та використано право на отримання/витребування/вимоги від підприємств де працював позивач, відповідних документів, уточнюючої інформації, що передбачено ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, та Порядком № 22-1, поклавши обов'язок стосовно надання уточнюючих документів виключно на позивача.
Натомість, трудова книжка позивача містять усі необхідні записи про спірні періоди роботи, із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію, відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням стажу.
У відзиві на позовну заяву відповідачем також зазначено про не зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, та з 01.06.2014 року по 30.08.2014 року, у зв'язку із несплатою роботодавцем страхових внесків за вказаний період. З приводу наведеного суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV, страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.
Згідно зі статтею 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або обрала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ст. 113 Закону №1058, держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-IV, платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
За приписами ч. 6 ст. 20 Закону №1058, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст.20 Закону №1058).
Згідно з п.10 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI, страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема ч.1 ст.4 Закону № 2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно із ч. 2. ст. 25 Закону № 2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку ( п. 171.1 ст. 171).
Відповідно до статті 26 Закону №2464-IV, посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
З аналізу наведених норм законів суд приходить до висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати конституційні, законні права особи, зокрема, порушувати її право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати покладена на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №208/6680/16-а(2а/208/245/16), від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавляється соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а.
За наведених вище обставин суд зазначає про помилковість доводів відповідача, про відсутність правових підстав для зарахування до пільгового стажу позивача періодів його роботи з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, та з 01.06.2014 року по 30.08.2014 року, за які роботодавцем не сплачені страхові внески, оскільки несвоєчасне перерахування страхових внесків роботодавцем не може впливати на право особи на отримання належних пенсійних виплат, та позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, у якому він працює/працював.
Згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-5) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, сформованими станом на 25.06.2020 року, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 , відображені дані про суми заробітку позивача та кількість відпрацьованих місяців, зокрема, за періоди роботи: з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, та з 01.06.2014 року по 30.08.2014 року, за які містяться відомості про нарахування роботодавцями заробітної плати, однак відсутні відомості про сплату роботодавцем страхових внесків за позивача за вказані періоди.
Отже, позивач має право на включення до пільгового стажу періодів його роботи з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, та з 01.06.2014 року по 30.08.2014 року у ВП «Шахтоуправління Трудівське» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» на посаді начальника зміни з охорони праці в службі охорони праці дільниці техніки безпеки.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач, користуючись, зокрема, наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різних способів та засобів для дотримання своїх зобов'язань, протиправно не врахував під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії, відповідно до його заяви від 26.06.2020 року зареєстрованої за № 804 про призначення пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та відповідно до заяви позивача від 03.08.2020 року №950 про призначення пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», записи в трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, та записи в якій підтверджують роботу позивача у спірні періоди: з 20.08.1991 року по 31.12.1998 року у ДП «Шахта ім. А.Ф. Засядька» на посаді гірничого робітника очисного забою І розряду з повним робочим днем в шахті, з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, та з 01.06.2014 року по 30.08.2014 року у ВП «Шахтоуправління Трудівське» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» на посаді начальника зміни з охорони праці в службі охорони праці дільниці техніки безпеки, у зв'язку із чим, рішення відповідача № 804 від 26.06.2020 року, та № 950 від 03.08.2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, є протиправними, та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Разом з тим, належним способом захисту є повторний розгляд заяви позивача про перерахунок пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії, та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд приходить до висновку, що належним та достатнім способом правового захисту у даному випадку є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 26.06.2020 року зареєстровану за № 804 про призначення пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо врахування під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, записів в його трудовій книжці якими підтверджуються періоди та пільговий характер роботи позивача: з 20.08.1991 року по 31.12.1998 року у ДП «Шахта ім. А.Ф. Засядька» на посаді гірничого робітника очисного забою І розряду з повним робочим днем в шахті, з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, та з 01.06.2014 року по 30.08.2014 року у ВП «Шахтоуправління Трудівське» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» на посаді начальника зміни з охорони праці в службі охорони праці дільниці техніки безпеки, та зарахування означених періодів до пільгового трудового стажу.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах з часу його звернення до УПФУ із заявою від 24.06.2020 року №804, задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з призначення пенсій, та задоволення зазначених вимог свідчитиме про втручання до дискреційних повноважень пенсійного органу, що є неприпустимим.
Разом з тим, судом зобов'язано відповідача повторно розглянути вищевказану заяву позивача від 24.06.2020 року №804 про призначення пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо врахування під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах записів у трудовій книжці позивача, та спірних періодів роботи, які такими підтверджуються.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 840,80 грн. (а.с. 41), які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17, ЄДРПОУ: 42169496) про визнання протиправними рішень, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, від 26.06.2020 року № 804, та від. 03.08.2020 року № 950.
Зобов'язати Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.06.2020 року зареєстровану за № 804 про призначення пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо врахування під час вирішення питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, записів в його трудовій книжці якими підтверджуються періоди та пільговий характер роботи ОСОБА_1 : з 20.08.1991 року по 31.12.1998 року у ДП «Шахта ім. А.Ф. Засядька» на посаді гірничого робітника очисного забою І розряду з повним робочим днем в шахті, з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, та з 01.06.2014 року по 30.08.2014 року у ВП «Шахтоуправління Трудівське» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» на посаді начальника зміни з охорони праці в службі охорони праці дільниці техніки безпеки, та зарахування означених періодів до пільгового трудового стажу.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17, ЄДРПОУ: 42169496) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 23 грудня 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров