Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 грудня 2020 р. Справа№200/9905/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії, -
26 жовтня 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила наступне.
01 березня 1993 року позивачка ОСОБА_1 була обрана суддею Ясинуватського районного суду Донецької області.
Постановою Верховної Ради України від 10.01.2002 року № 2971 ОСОБА_1 була звільнена з посади судді Ясинуватського районного суду Донецької області у зв'язку з обранням її безстроково суддею Апеляційного суду Донецької області.
Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 року № 788 ОСОБА_1 була звільнена за її заявою у відставку з посади судді Апеляційного суду Донецької області.
З 2015 року позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Бахмутсько - Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України від 07.07.2010 № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів».
У зв'язку із зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, 29 вересня 2020 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці до якої додала довідку від 03.03.2020 № 311-14/86/20, видану Донецьким апеляційним судом про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Вказана довідка видана ОСОБА_1 відповідно до Додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, Закону № 1402-У111 зі змінами, рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, про те, що станом на 18.02.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці складає 208098,00 грн., у тому числі:
1. Посадовий оклад - 115610,00 грн.;
2. Доплата за вислугу років - 92488,00 грн.;
3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді - 0,00 грн.;
4. Доплата за науковий ступінь - 0,00 грн.;
5. Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 0,00 грн.;
6. Щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону № 1402-УІІІ - 0, 00 грн.
На своє звернення до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, ОСОБА_1 отримала рішення № 505 від 30.09.2020 року про відмову їй у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці посиланням, зокрема на те, що обов'язковими умовами, які дають право судді на отримання довічного грошового утримання на підставі ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» №1402-УІІІ від 02.06.2016 року, є успішне проходження цим суддею кваліфікаційного оцінювання (конкурсу) та наявність трьох років стажу після цього.
Просить суд:
Визнати протиправним рішення Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (ЄДРПОУ 42172734) від 30.09.2020 року № 505 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із її заявою від 29.09.2020 року
Зобов'язати Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України (ЄДРПОУ 42172734) здійснити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , як судді у відставці перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Донецького апеляційного суду від 03.03.2020 № 311-14/86/20 з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року.
13 листопада 2020 року відповідачем 1 надано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
Дійсно рішенням Конституційного Суду України 18.02.2020 року у справі № 2-р-2020 було визнано неконституційним п.25 розділу Х11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Але, після 19.02.2020 року зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді не відбулися.
Тому, позивачка не має права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
10 грудня 2020 року відповідачем 2 надано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не порушувало прав та інтересів позивача при здійсненні ним своїх владних повноважень.
Так, дійсно Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області був виданий наказ № 1663 від 06.11.2020 року про заходи у зв'язку з реорганізацією територіальних органів Пенсійного фонду області, відповідно до якого наказано провести реорганізацію управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відповідно до переліку управлінь Фонду області які реорганізуються шляхом приєднання Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України приєднується до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Але, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не є правонаступником Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України.
Тому, належним відповідачем у справі є саме Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України.
На цих підставах в позові просив відмовити.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначене судове засідання на 26 листопада 2020 року.
19 листопада 2020 рок через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивачки про залучення до справи співвідповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року суд залучив до участі у справі співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та відклав розгляд справи до 24 грудня 2020 року.
24 грудня 2020 року представник позивача та позивач в судове засідання не з'явилися. Представник позивача надав заяву про розгляд справи в його відсутність. На позовних вимогах наполягав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України 24 грудня 2020 року в судове засідання не з'явився. Був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 24 грудня 2020 року в судове засідання не з'явився. Був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивачем у справі є ОСОБА_1 яка є громадянкою України відповідно до паспорту серія НОМЕР_2 виданого Димитровським ГО ГУ ГМС України в Донецькій області 24.06.2016 року. ІПН № НОМЕР_1 (а.с.7-8).
Відповідачем 1 є Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 42172734 та суб'єктом владних повноважень.
Згідно з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України станом на дату розгляду справи не припинено, а тільки знаходиться в стані припинення.
Отже, Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України є належним відповідачем у справі.
Відповідачем 2 є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 13486010.
Згідно з трудової книжки ОСОБА_1 01.03.1993 року була обрана суддею Ясинуватського районного суду Донецької області.
04.03.2002 року відповідно до постанови Верховної Ради України від 10.01.2002 року № 2971 ОСОБА_1 була звільнена з посади судді Ясинуватського районного суду Донецької області у зв'язку з обранням її безстроково суддею Апеляційного суду Донецької області.
23.11.2015 року згідно з постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 року № 788 ОСОБА_1 була звільнена за її заявою у відставку з посади судді Апеляційного суду Донецької області (а.с.10-14).
Згідно з Довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 311-14/86/20 від 03.03.2020 року виданою Донецьким апеляційним судом, суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного утримання суддям у відставці складає 208098,00 грн. (а.с.15).
Позивачка ОСОБА_1 29.09.2020 року звернулася до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою № 8788 про перерахунок щ омісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Рішенням № 505 від 30.09.2020 року Бахмутсько - Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України було відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку до визначення Міністерством соціальної політики України механізму такого перерахунку (а.с.17).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Правовідносини які склалися між сторонами регулюються Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів»
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
В статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п'ятої).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон №1402-VIII.
Відповідно до пункту 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Згідно із частиною першою статті 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (частина друга статті 142 Закону №1402-VI).
Згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Відповідно до частини четвертої та п'ятої цієї ж статті, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).
Законом України від 16.10.2019 №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII).
Відповідно до пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020.
Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Таким чином, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Відповідно до частини першої статті 91 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Разом з цим, суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Отже, перерахунок, який просить здійснити позивачка з 19.02.2020 року, обумовлений відновленням раніше порушених її прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020.
Таким чином, саме з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 у позивачки виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.
Суд зазначає, що зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
Позивачка має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки від 03.03.2020 року № 311-14/86/20, виданої Донецьким апеляційним судом про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме з 19.02.2020 року, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № №1402-VIII, згідно з якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
Згідно з частиною першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень статті 9 Конституції України, статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Особливу важливість принципу «належного урядування» підкреслює Європейський суд з прав людини. В разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» (ВП) (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Оneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Також, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Окрім цього, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
Відповідно до висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Згідно з пунктом першим Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 року та 13.12.1985 року) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
Відповідно до частини другої статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Суд зазначає, що різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що позивачка ОСОБА_1 вийшла у відставку з посади судді до завершення проходження кваліфікаційного оцінювання суддів щодо неї і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя, суд приходить до висновку, що рішення № 505 від 30.09.2020 року прийняте Бахмутсько - Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України яким було відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку є протиправним.
Але, в позовній заяві мова йде про визнання індивідуального акту протиправним і відсутня вимога про скасування цього спірного рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Тобто, законодавець передбачив окрім визнання протиправним індивідуального акту ще і його скасування, що потрібно для належного захисту порушеного права позивача.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В даному випадку, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та не тільки визнати протиправним рішення № 505 від 30.09.2020 року прийняте Бахмутсько - Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України, але і скасувати його.
Позовна вимога ОСОБА_1 про зобов'язання Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (ЄДРПОУ 42172734) здійснити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , як судді у відставці перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Донецького апеляційного суду від 03.03.2020 № 311-14/86/20 з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року, є такою, що підлягає задоволенню.
Така саме правова позиція викладена у постанові Верхвоного Суду від 16.06.2020 року по справі № 620/1116/20 яка є зразковою.
На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини, та інший предмет спору у подібних правовідносинах.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обов'язкам органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб кореспондує право фізичних та юридичних осіб очікувати що ці органи та посадові особи будуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принцип юридичної визначеності в свою чергу, є складовій принципу верховенства права.
Тому, правомірні очікування позивачки на те, що орган державної влади буде діяти тільки на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, не здійснилися.
І таким чином, її право було порушено.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші протии Україн” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з квитанцією № 0.0.1884447621 від 26.10.2020 року позивачка сплатила судовий збір в розмірі 840,80 грн. (а.с.1).
Саме ця сума судового збору підлягає стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (ЄДРПОУ 42172734) від 30.09.2020 року № 505 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із її заявою від 29.09.2020 року
Зобов'язати Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України (84511, Донецька область, м. Бахмут, вул..Миру, 35, код ЄДРПОУ 42172734) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), як судді у відставці перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Донецького апеляційного суду від 03.03.2020 № 311-14/86/20 з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (84511, Донецька область, м. Бахмут, вул..Миру, 35, код ЄДРПОУ 42172734) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення прийняте у нарадчій кімнаті та підписано суддею головуючим 24 грудня 2020 року.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Хохленков