24 грудня 2020 року Справа № 160/12052/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛозицької І.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням уточнень, позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні та виплаті пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладену у формі листа вих. № 3510/03.05/19 від 01.09.2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періоду роботи з 29.01.1988 року по 19.04.1988 року в Орловській обласній філармонії, з 10.06.1991 року по 01.06.1996 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фірма Контакт ЛТД», з 15.02.2002 року по 13.05.2002 року в Приватному підприємстві «Тоджима», з 01.11.2002 року по 31.12.2002 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна фірма «МЕТІЗ», з 02.01.2003 року по 03.01.2005 року, з 04.01.2005 року по 22.12.2009 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна фірма «МЕТІЗ», з 03.05.2012 року по 28.02.2020 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Корона»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 01.09.2020 року про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.09.2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до відділу з питань перерахунку пенсій № 2 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення пенсії за віком. Проте, листом від 03.09.2020 року № 0400-0307-8/76038 позивачеві було відмовлено в призначенні пенсії, оскільки, записи про періоди роботи, які містяться у трудовій книжці, а саме: з 29.01.1988 року по 19.04.1988 року, з 25.04.1988 року по 20.12.1988 року завірені печаткою, яку неможливо прочитати; з 10.06.1991 року по 01.06.1996 року - відсутнє перейменування підприємства, уточнюючі довідки. Крім того, згідно даних СПОВ невірно зазначено ім'я позивача. Згідно наданих документів стаж роботи становить 16 років 0 місяців 1 день. Тобто, право на призначення пенсії відсутнє, з чим позивач не погоджується.
Ухвалою суду від 23.11.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, відповідач надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. Відповідач зазначає, що у зв'язку з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58, неможливо зарахувати до страхового стажу позивача період роботи, а саме: з 29.01.1988 року по 19.04.1988 року, з 25.04.1988 року по 20.12.1988 року, оскільки, записи у трудовій книжці про звільнення завірені печаткою, яку неможливо прочитати; з 10.06.1991 року по 01.06.1996 року - відсутнє перейменування підприємства, уточнюючі довідки не надані, а також згідно даних СПОВ невірно зазначено ім'я позивача. Таким чином, стаж роботи позивача становить 16 років 0 місяців 1 день, замість визначеного - 27 років, що передбачено приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зважаючи на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг віку 60 років, що дає останньому право звернутись до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2020 року позивач звернувся з письмовою заявою та доданими до неї документами до відповідача з метою призначення пенсії за віком.
Листом відділу з питань перерахунку пенсій № 2 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.09.2020 року № 0400-0307-8/76038 «Про відмову в призначенні пенсії» позивача повідомлено, що йому відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу. Зазначено, що неможливо зарахувати до страхового стажу період роботи з 29.01.1988 року по 19.04.1988 року, з 25.04.1988 року по 20.12.1988 року, оскільки, записи у трудовій книжці про звільнення завірені печаткою, яку неможливо прочитати; з 10.06.1991 року по 01.06.1996 року - відсутнє перейменування підприємства, уточнюючі довідки не надані, а також згідно даних СПОВ невірно зазначено ім'я позивача. Таким чином, стаж роботи становить 16 років 0 місяців 1 день, що недостатньо для призначення пенсії.
Не погоджуючись з позицією відповідача та вважаючи його рішення про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним та таким, що порушує законні права та інтереси, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку викладеному вище, суд виходить з наступного.
У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до змісту ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Приписами ст. 8 Закону № 1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Також відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, починаючи, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 27 років.
Як встановлено судом, позивач набув право на призначення пенсії за віком згідно до вимог цієї статті - 12.06.2020 року, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України та ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637), де регламентовано порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Таким чином, надання особою до пенсійного органу документів та уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.
Як вбачається з копії трудової книжки, наданої ОСОБА_1 :
- з 29.01.1988 року по 19.04.1988 року - працював в Орловській обласній філармонії;
- з 10.06.1991 року по 01.06.1996 року - працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фірма Контакт ЛТД»;
- з 15.02.2000 року по 13.05.2002 року - працював в Приватному підприємстві «Тоджима»;
- з 01.11.2002 року по 31.12.2002 року - працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «МЕТІЗ»;
- з 02.01.2003 року по 03.01.2005 року - працював Товаристві з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «МЕТІЗ»;
- з 04.01.2005 року по 22.12.2009 року - працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «МЕТІЗ»;
- з 03.05.2012 року по 28.02.2020 року - працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Корона».
Відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджено Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Суд зазначає, що записи в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 містять всю необхідну інформацію про період роботи позивача та підстави внесення таких записів до трудової книжки, а також виконані без виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати. Крім того, записи у трудовій книжці скріплені підписами уповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками.
При цьому, суд критично ставиться до позиції відповідача щодо зазначення ним у якості підстави для відмови у зарахуванні до стажу роботи спірного періоду, як завірення відповідного запису у трудовій книжці позивача печаткою, яку неможливо прочитати, з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звертається за призначенням пенсії, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17.
Також у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки, а саме: нечіткий відтиск печатки підприємства, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду роботи позивача до стажу його роботи.
Відповідачем у справі протилежного не доведено.
Крім того, суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 44 Закону № 1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону №1058).
Також, приписами пункту 3.3 розділу 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності бланки документів; допомогу особам, зазначених у п. 1.1 і 1.2 розділу І вказаного порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у разі сумніву пенсійного органу у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не було зараховано ОСОБА_1 до трудового стажу означені вище періоди роботи.
Суд звертає увагу на те, що позивачем була допущена описка у зазначенні, зокрема, періоду роботи з 15.02.2000 року по 13.05.2002 року, а саме, ним помилково зазначено « 15.02.2002 року». Відповідно до записів у його трудовій книжці вірним є саме « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а тому, суд вважає дану обставину такою, що не впливає на результат прийнятого ним рішення у даній справі.
Згідно частин 1-2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840,80 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № МР_АВ300597SNV_15816891 від 28.09.2020 року, яка міститься в матеріалах справи.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні та виплаті пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладену у формі листа вих. № 3510/03.05/19 від 01.09.2020 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періоду роботи з 29.01.1988 року по 19.04.1988 року в Орловській обласній філармонії, з 10.06.1991 року по 01.06.1996 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фірма Контакт ЛТД», з 15.02.2000 року по 13.05.2002 року в Приватному підприємстві «Тоджима», з 01.11.2002 року по 31.12.2002 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна фірма «МЕТІЗ», з 02.01.2003 року по 03.01.2005 року, з 04.01.2005 року по 22.12.2009 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна фірма «МЕТІЗ», з 03.05.2012 року по 28.02.2020 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Корона».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 01.09.2020 року про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) сплачену суму судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 24.12.2020 року.
Суддя І.О. Лозицька