24 грудня 2020 року Справа № 160/15479/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Віхрової В.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
23.11.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - відповідач), в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог від 01.12.2020 року, просить:
- визнати дії в.о. директора Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Віталія Івановича Оліфера в частині видання наказу №1276-від 20 листопада 2020 р. “Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 ” - неправомірними;
- скасувати наказ №1276-від 20 листопада 2020 р. “Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 ”;
- зобов'язати Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги надати ОСОБА_1 безоплатну вторинну правову допомогу за його заявою від 15 листопада 2020 р.;
- стягнути з Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5020 (п'ять тисяч двадцять) гривень 00 копійок.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач 15.11.2020 року звернувся до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. 21.11.2020 року на адресу позивача надійшов наказ відповідача №1276-від 20 листопада 2020 р. “Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 ”. Відмова обґрунтована тим, що особі раніше надавалась безоплатна вторинна допомога з одного й того ж питання. Позивач зазначає, що раніше не звертався за безоплатною вторинною допомогою з питання відшкодування моральної шкоди, завданою внаслідок порушення його прав згідно Цивільного кодексу України, і позивачу не надавали безоплатну вторинну правову допомогу з цього питання. У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/15479/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С.
Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
01.12.2020 року за допомогою системи «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 в адміністративній справі №160/15479/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання дій неправомірними, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії.
Представником відповідача відзив не надано, про можливість подання відзиву повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.3 ст. 124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:
1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу;
2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур'єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.
Оскільки матеріали справи містять офіційну зареєстровану електронну адресу відповідача, останнього повідомлено 27.11.2020 року та 04.12.2020 року про розгляд справи та можливість подання відзиву у відповідності до п. 1 ч.3 ст. 124 КАС України.
В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
15.11.2020 року звернувся до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що передбачає складання процесуальних документів, представництво інтересів в суді, представництво у правоохоронних та інших органах місцевої влади з питання: «відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав згідно Цивільного кодексу України. 12.10.2015 року позивачу нанесені тілесні ушкодження, що суттєво вплинуло на стан його здоров'я. За фактом нанесених тілесних ушкоджень порушена кримінальна справа №12016040660000583, проводиться розслідування. В кримінальному провадженні інтереси позивача за дорученням центру представляє адвокат ОСОБА_2
20.11.2020 року в.о. директора Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги В.І. Оліфер прийнято наказ «Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 » №1276-від.
Вказаним наказом відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою особи про надання безоплатної вторинної правової допомоги від 16.11.2020 року №2020-130109 (вхід. №01-20/01-1114), у зв'язку з тим, що особі раніше надавалась безоплатна вторинна правова допомога з одного і того ж питання.
Не погоджуючись з прийнятим наказом, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктом 3.1 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) зазначено, що відповідно до Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3).
У розділі II Основного Закону України закріплено не лише основні права і свободи людини і громадянина, а й передбачено відповідні конституційно-правові гарантії їх дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод (частина друга статті 22), неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, крім обмежень певних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64), забезпечення кожному судового захисту його прав і свобод, у тому числі гарантування звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України, та надання при цьому можливості використання будь-яких інших не заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань (частина третя статті 8, частини друга, п'ята статті 55).
Важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої цієї статті "кожен має право на правову допомогу" поняття "кожен" охоплює всіх без винятку осіб - громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України. Здійснення права на правову допомогу засноване на дотриманні принципів рівності всіх перед законом та відсутності дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 21, частини перша, друга статті 24 Основного Закону України).
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 також передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.
Законом, що визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, є Закон України "Про безоплатну правову допомогу" від 2 червня 2011 року №3460-VI (далі - Закон №3460-VI).
В розумінні статті 3 Закону № 3460-VI право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця, чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 6-1 Закону №3460-VI передбачено, що до системи надання безоплатної правової допомоги належать: Координаційний центр з надання правової допомоги; суб'єкти надання безоплатної первинної правової допомоги; суб'єкти надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Відповідно до статті 13 Закону № 3460-VI безоплатна вторинна правова допомога є видом державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя, та включає такі види правових послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.
Згідно з ст.15 Закону № 3460-VI суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.
При цьому, у відповідності до статі 16 цього Закону, Міністерство юстиції України утворює регіональні (республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські) та місцеві (районні, міжрайонні, міські, міськрайонні, міжрайонні та районні у містах) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Відповідно до частин четвертої та сьомої цієї статті центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечують надання всіх видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону. Діяльність Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Частиною першою статті 17 Закону №3460-VI визначено, що центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.
Статтями 18 та 19 Закону №3460-VI встановлені порядки подання та розгляду Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернень про безоплатну вторинну правову допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону №3460-VI після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом.
Тобто, Закон №3460-VI передбачає, що для отримання безоплатної вторинної допомоги особа повинна звернутись з відповідною заявою до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, за результатами розгляду якої Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний прийняти відповідне рішення. Та, за наявності підстав для надання безоплатної вторинної правової допомоги, Центр призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом.
Статтею 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 14 Закону № 3460-VI право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають, зокрема, ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 19.02.2019, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач має право на безоплатну вторинну правову допомогу відповідно до Закону №3460-VI, оскільки останній відноситься до ветеранів війни на якого поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до частини третьої статті 14 Закону №3460-VI суб'єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу, визначені пунктами 1, 2-1, 2-2, 8, 9, 12, 13 частини першої цієї статті, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного року та не більше ніж за шістьома дорученнями/наказами про надання безоплатної вторинної правової допомоги, виданими центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, одночасно.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що суб'єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу, визначені пунктами 1, 2-1, 2-2, 8, 9, 12, 13 частини 1 статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу", мають право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги не більше шести разів протягом бюджетного року, та не більше ніж за шістьома дорученнями/наказами про надання безоплатної вторинної правової допомоги, виданими центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, одночасно.
Тобто, втрата суб'єктом, визначеним пунктами 1, 2-1, 2-2, 8, 9, 12, 13 частини 1 статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу", права на отримання безоплатної вторинної правової допомоги можлива лише у разі наявності двох обов'язкових складових, а саме: отримання безоплатної вторинної правової допомоги більше шести разів протягом бюджетного року, та, водночас, більше ніж за шістьома дорученнями/наказами про надання безоплатної вторинної правової допомоги, виданими центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, одночасно.
Виключний перелік підстав для відмови у наданні безоплатної вторинної правової допомоги визначений ч.1 ст.20 Закону №3460-VI.
Так, на підставі цієї норми особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги за наявності хоча б однієї з таких підстав:
1) особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону;
2) особа подала неправдиві відомості або фальшиві документи з метою віднесення її до однієї категорій осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу;
3) вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними;
4) особі раніше надавалася безоплатна вторинна правова допомога з одного і того ж питання;
5) особа використала всі національні засоби правового захисту у справі, з якої звертається за наданням безоплатної вторинної правової допомоги.
Відповідачем не надано суду доказів втрати позивачем права на отримання безоплатної вторинної правової допомоги, у зв'язку з наявністю наведених законодавчих підстав.
Доказів, які б спростовували право позивача на отримання безоплатної вторинної правової допомоги відповідачем суду не надано.
Також, суду не надано доказів того, що позивачу вже надавалась правова допомога з одного й того ж питання.
Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ від 20.11.2020 №1276-від, протиправно відмовив позивачу у наданні безоплатної вторинної правової допомоги. Тому суд вважає, що спірний наказ прийнято відповідачем необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, нерозсудливо та непропорційно, а тому позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування слід задовольнити.
Як наслідок, підлягає задоволенню позовна вимога про визнання дій в.о. директора Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Віталія Івановича Оліфера в частині видання наказу №1276-від 20 листопада 2020 р. «Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 » протиправними.
Суд вважає за необхідне зазначити, що в п.3.1. Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, враховуючи положення статті 245 КАС України з метою ефективного відновлення порушеного права позивача та дотримання його соціальних гарантій і реалізації права на отримання належної правової допомоги, суд вважає за можливе зобов'язати Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги повторно розглянути звернення позивача про надання безоплатної вторинної правової допомоги від 15.11.2020 року та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
Задоволення позовної вимоги у визначеній судом редакції матиме наслідком не порушення дискреційних повноважень відповідача на вирішення питання щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги.
При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати за подачу позову до суду розподілу не підлягають.
В позовній заяві позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5020 грн.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До матеріалів справи позивачем додано:
- копію договору про надання правової допомоги від 20.11.2020 року №17;
- копію додаткового договору до договору про надання правової допомоги від 20.11.2020 року №17;
- копію ордеру на надання правової допомоги серія АЕ №1045604;
- копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю серія ДП №3268.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Верховним судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Більше того, адвокатом в поданих документах має бути відображений фактичний час, витрачений на здійснення тих чи інших дій в межах заявленого спору.
Суду не надано належним чином складеного платіжного документу на перерахування суми коштів за надання правової допомоги.
Суду не надано жодного документу, який має посилання на адміністративну справу, в межах якої повинні бути сплачені ці кошти.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 22 квітня 2019 року по справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).
Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі разом у тексті - суб'єкти господарювання), фізичними особами регулює Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 року № 148.
Пунктами 23, 25 вказаного Положення встановлено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки.
Приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання.
Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов'язковим.
Судом встановлено, що у матеріалах адміністративної справи відсутня квитанція, яка б достовірно підтверджувала саме факт понесених позивачем витрат на правову допомогу, що є підставою для відмови у стягненні з відповідача на користь позивача суми витрат на правову допомогу.
Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року по справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).
Оскільки такого фінансового документу, який би підтверджував сплату адвокату коштів позивачем суду не надано, у суду відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (вул. Старокозацька, 56 (4 поверх) 49020, код ЄДРПОУ 39774952) про визнання дій неправомірними, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії в.о. директора Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Віталія Івановича Оліфера в частині видання наказу №1276-від 20 листопада 2020 року «Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 ».
Визнати протиправним та скасувати наказ №1276-від 20 листопада 2020 року «Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Дніпровський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги повторно розглянути звернення ОСОБА_1 про надання безоплатної вторинної правової допомоги від 15.11.2020 року та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова