16 грудня 2020 року ЛуцькСправа № 140/11740/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Димарчук Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ткачук І.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Савчук Г.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 31.07.2020 №126/Д "Про накладення дисциплінарного стягнення стосовно ОСОБА_1 ".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі начальник Управління) з власної ініціативи проведені перевірки законності чотирьох виконавчих проваджень, які перебувають на виконанні в Першому відділі державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). За результатами перевірки ним видано подання №8588/0/1-20/10-08 від 12.05.2020, в якому вказано, що при виконанні вибіркових чотирьох виконавчих проваджень позивачем - начальником Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Велимчаницею І.І. порушено вимоги ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, а саме: не здійснення належного контролю за діями державного виконавця під час виконання даних виконавчих проваджень.
На думку начальника Управління, вищевикладене свідчить про неналежне дотримання позивачем вимог п.п. 3 п. 9 Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №1183/5 від 20.04.2016 року, а саме: здійснення неналежного контролю за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій підпорядкованими державними виконавцями.
Як наслідок, виконуючим обов'язків начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Богданом Антощуком видано наказ «Про накладення дисциплінарного стягнення стосовно ОСОБА_1 » №126/Д від 31.07.2020 згідно з яким на позивача - начальника Першого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання посадових обов'язків.
ОСОБА_1 вважає наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності протиправним, оскільки відповідно до ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження” начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійснені контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо воно суперечить вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому ЗУ “Про виконавче провадження”.
Виключного переліку контролюючих функцій законодавцем не визначено, законом не встановлено обов'язку начальника відділу державної виконавчої служби вести контроль за правильністю своєчасністю та повнотою вчинення кожної виконавчої дії підпорядкованими державними виконавцями.
В даному випадку, беручи до уваги ст. 74 ЗУ “Про виконавче провадження”, єдину яка обумовлює застосування контролюючих функцій керівника органу ДВС, позивач зауважує, що порушень вказаної статті перевіркою не виявлено.
Суть обвинувачення - дисциплінарний проступок передбачений п. 5 ч 2 ст. 65 Закону, неналежне виконання посадових обов 'язків.
Відповідно до посадової інструкції начальника Першого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстииії (м. Львів) наявне зобов'язання забезпечувати нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями.
Нагляд - це захід примусу, шо має запобіжний вплив v сфері забезпечення додержання законодавства. В свою чергу, контроль здійснюється на основі спостереження за поведінкою керованої системи з метою забезпечення оптимального її функціювання (вимірювання досягнутих результатів і співвіднесення їх із очікуваними результатами).
Вказаний обов'язок не можна тлумачити як такий, шо вимагає детального спостереження за кожною виконавчою дією, міра, до якої начальник має виконати обов'язок може бути різною в залежності від характеру порушення, яке уже настало. Кожні повноваження чиняться у спосіб та відповідно до вимог чинного законодавства.
В даному випадку, обов'язок забезпечувати нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями, чиниться у спосіб реакції контролюючого органу на порушення, тобто у випадку коли особа знала про незаконність діяння та вжила заходів примусу.
Неправильність, несвоєчасність та неповнота вчинення виконавчих дій державними виконавцями не є діянням керівника, а тому в його діях (бездіяльності) відсутній склад порушення.
Відповідно до п. 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, посадова особа органу державної виконавчої служби, яка здійснювала перевірку виконавчого провадження і виявила порушення вимог законодавства, зобов'язана забезпечити безпосередній контроль за цим виконавчим провадженням до повного усунення виявлених порушень.
В даному випадку комісія не встановила відсутність «нагляду» та «контролю», не встановила факт виявлення позивачем порушення вимог законодавства. Фактично подання дисциплінарної комісії зводиться до порушень вчинених конкретними державними виконавцями в окремих виконавчих провадженнях.
Щодо звинувачення його у неналежному дотриманні вимог пп.3 п. 9 Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №1183/5 від 20.04.2016, нездійснення належного контролю за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій підпорядкованими державними виконавцями, то згідно пункту 10 Типового положення, для здійснення своїх повноважень начальник Відділу має право видавати розпорядження, доручення та забезпечує контроль за їх виконанням.
Отже, контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій підпорядкованими державними виконавцями чиниться у формі права начальника відділу видавати розпорядження, доручення та забезпечувати контроль за їх виконанням.
Вважає, що розгляд дисциплінарної справи здійснено без з'ясування всіх обставин справи. В оскаржуваному наказі не зазначено, в чому полягає неналежне виконання ним посадових обов'язків. Також комісією не встановлено до яких наслідків призвели його дії та ступінь їх тяжкості. На переконання позивача, в його діях відсутній склад дисциплінарного проступку, відсутня вина, відсутній факт невиконання своїх посадових обов'язків.
Також позивач вказує, що в порушення вимог законодавства, якими встановлено, що суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку, прийняв рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності із порушенням даного терміну, так як висновок Комісії був прийнятий 19.06.2020, a оскаржуваний наказ був виданий 31.07.2020, що свідчить про порушення строку встановленого ч.1 ст. 77 Закону України «Про державну службу».
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки дисциплінарною комісією за результатами розгляду дисциплінарного провадження ОСОБА_1 встановлено в його діях ознаки дисциплінарного проступку та підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 , як начальник Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) вчинив дисциплінарний проступок, зокрема, під час виконання своїх посадових обов'язків порушив вимоги статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, пункту 9 положення про перший відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), а саме не належним чином організував роботу відділу та здійснення контролю за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення дій державними виконавцями.
Дисциплінарною комісією встановлено наявність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону - неналежне виконання посадових обов'язків, у зв'язку з чим, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
Вважає, що начальник Відділу несе персональну відповідальність за неналежне здійснення контролю за роботою державних виконавців, а вчинені ними порушення при примусовому виконанні рішень та відсутність дій з боку начальника Відділу, спрямованих на усунення незаконних рішень державних виконавців, лише підтверджують таку позицію. На переконання відповідача, право позивача щодо перевірки законності виконавчого провадження має бути застосоване ним на випередження вчинення порушень державними виконавцями відділу, а не лише як реакція контролюючого органу на порушення.
Щодо строків винесення наказу суб'єктом призначення, зазначила, що рішення дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) з висновком про наявність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку та підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності прийнято 19.06.2020 (п'ятниця).
Згідно з пунктом 34 Порядку у мотивувальній частині подання дисциплінарною комісією зазначаються заяви, клопотання, пояснення державного службовця та рішення, прийняті Комісією, дисциплінарною комісією за результатами їх розгляду.
Частиною першою статті 75 Закону України «Про державну службу» встановлено, що перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення.
Листом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 30.06.2020 № 8588/0/1-20/10-08 повідомлено позивача про необхідність надання письмових пояснень. Відповідно до наказу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 18.06.2020 № 1753/В «Про надання відпустки ОСОБА_1 » з 30.06.2020 по 29.07.2020 позивач перебував у щорічній основній відпустці. 30.07.2020 позивачем надані пояснення. 31.07.2020 Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Львів) прийнято наказ №126/Д «Про накладення дисциплінарного стягнення стосовно ОСОБА_1 ». Таким чином, твердження позивача відносно видачі оскаржуваного наказу з порушенням строку, встановленого законодавством про державну службу, є помилковим.
З наведених підстав представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, перейдено із розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, призначено у даній справі підготовче засідання.
Ухвалою суду від 07.10.2020 закрито підготовче засідання, а справа призначена до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач просив позов задовольнити з мотивів та підстав, викладених у позовній заяві, а також стягнути з відповідача на користь позивача 10 000 грн витрат на правову допомогу. Додатково пояснив, що єдиний спосіб, передбачений законом, що передбачає контролюючу функцію керівника ДВС - це винесення відповідної постанови про перевірку виконавчого провадження в порядку ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження». Вказана стаття не містить понять строків, періодичності та інших конкретизуючих умов винесення відповідних постанов. Підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності мав би бути встановлений дисциплінарною комісією факт суперечності вимогам закону з боку державного виконавця, про який позивачу (як керівнику) було відомо і жодних дій при цьому в порядку контролю не зроблено. Однак таких фактів відповідачем не встановлено. Разом з тим, у відповідності до ст. 62 Закону України «Про державну службу» державний службовець особисто виконує покладені на нього обов'язки, а відтак і особисто відповідає за належне їх виконання, а тому слід притягувати безпосередньо ту особу, яка вчинила дисциплінарний проступок, тобто в даному випадку державного виконавця, а не його начальника.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позов. Додатково пояснила, що на державних виконавців, які допустили порушення вимог законодавства під час виконання виконавчих проваджень - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також накладені дисциплінарні стягнення у вигляді догани за неналежне виконання посадових обов'язків. Вважає, що на позивача правомірно накладене дисциплінарне стягнення за не здійснення контролю за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями, тому просить відмовити у задоволенні позову та відмовити у стягненні з відповідача витрат на правову допомогу.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) з власної ініціативи проведені перевірки законності чотирьох виконавчих проваджень, які перебувають на виконанні в Першому відділі державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
За результатами перевірки ним видано подання №8588/0/1-20/10-08 від 12.05.2020, в якому вказано, що при виконанні виконавчих проваджень № 57173525, 52398902, 52153983, 58050467 начальником Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Велимчаницею І.І. порушено вимоги статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, а саме: не здійснено належного контролю за діями державних виконавців під час виконання даних виконавчих проваджень. Наявність вищевказаних порушень в роботі державних виконавців Відділу свідчить про неналежне дотримання начальником Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) ОСОБА_1 вимог підпункту 3 пункту дев'ятого Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 1183/5 від 20.04.2016, в частині здійснення належного контролю за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій підпорядкованими державними виконавцями.
У поданні начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) просив начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) внести на розгляд Дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) питання про притягнення начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності (а.с.59-61, том 1).
На підставі вищевказаного подання, начальником Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) видано наказ від 15.05.2020 №57/Д, яким наказано здійснити дисциплінарній комісії з розгляду дисциплінарних справ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 в період з 18 травня по 01 червня 2020 року (а.с. 55 том 1).
Крім того, наказом від 01.06.2020 №74/Д продовжено строк здійснення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 по 16.06.2020 (а.с.57, том 1).
У поданні від 19.06.2020 дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) вказано наступне.
Під час здійснення контролю, начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі-Управління) з власної ініціативи проведені перевірки законності виконавчих проваджень №57173525, 52398902, 52153983, 58050467, які перебувають на виконанні в Першому відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Відділ) у відповідності до вимог розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (далі-Інструкція).
За результатами перевірок законності виконавчих проваджень начальником Управління винесені відповідні постанови (№ 24/3/2020 від 27.04.2020, № 25/3/2020 від 23.04.2020, № 26/3/2020 від 23.04.2020, № 27/3/2020 від 27.04.2020), які містять висновки з урахуванням вимог законодавства щодо дій державних виконавців у виконавчих провадженнях, а саме №:57173525, 52398902, 52153983, 58050467.
Зокрема, за результатами проведених перевірок встановлено наступне:
Державним виконавцем Відділу Гладніковим І.С. при виконанні виконавчого провадження №57173525 з примусового виконання вимоги ГУДФС у Волинській області від 23.07.2017 №Ю- 18009-17У про сплату недоїмки ТОВ “Теплолюкс” в сумі 644 549,60 грн на користь держави порушено вимоги частини третьої статті 13, частини 1, пунктів 8, 19 частини 3 статті 18, частини восьмої статті 48, статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 2 розділу VIII, пункту 5 розділу XII Інструкції, а саме: не вжито заходів щодо перевірки майнового стану боржника за місцем його знаходження, в тому числі за даними балансу, не дотримано вимог щодо періодичності проведення такої перевірки, не внесено інформацію про арешт рухомого майна боржника до відповідного реєстру, не виставлено платіжні вимоги для списання коштів, не вжито заходів щодо обмеження керівника юридичної особи у праві виїзду за межі України та неналежним чином оформлено матеріали виконавчого провадження при надсиланні їх для перевірки.
Також, державним виконавцем Відділу Гладніковим І.С. при виконанні виконавчого провадження №52398902 з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.01.2014 №161/1102/13-ц про стягнення з ПФ “Ранал” в користь ПАТ КБ “ПриватБанк” кредитної заборгованості в сумі 687 335,97 грн порушено вимоги частини третьої статті 13 Закону, частини першої статті 18 Закону щодо обов'язковості вжиття заходів примусового виконання рішень, передбачених Законом, виставлення платіжних вимог та списання коштів, статті 36 щодо своєчасності вжиття заходів з розшуку транспортних засобів боржника, частини 2 та 8 статті 48 Закону, частини 2 статті 56 Закону щодо своєчасності вжиття заходів перевірки майнового стану боржника, в тому числі за місцем його знаходження та своєчасності накладення арешту на майно та кошти боржника, пункту 5 розділу XII Інструкції щодо оформлення документів виконавчого провадження.
Крім того, державним виконавцем Відділу Гладніковим І.С. при виконанні виконавчого провадження № 52153983 з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.06.2012 № 2-2368 про стягнення з ОСОБА_4 в користь АКБ “Форум” кредитної заборгованості в сумі 324 291,40 грн та 850 грн судових витрат, 60 грн витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду не вжито жодних заходів щодо накладення арешту на майно та кошти боржника, звернення стягнення на нерухоме майно боржника та не проведено в повному обсязі виконавчих дій щодо виявлення майна, належного ОСОБА_4 на праві власності, не надіслано постанову про звернення стягнення на заробітну плату за місцем роботи боржника, чим порушено вимоги частини першої статті 18, статей 48, 50, 56, 68 Закону, якими врегульовано порядок звернення стягнення на майно боржника, в тому числі нерухоме, пункту 5 розділу XII Інструкції щодо оформлення документів виконавчого провадження.
Старшим державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Луцьк) П'ясецьким Р.В. при виконанні виконавчого провадження № 58050467 з примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області від 28.12.2018 № 903/613/18-1 про стягнення з ТОВ “Северок 99” на користь КП Управління по ремонту і експлуатації автошляхів Дніпровської міської ради заборгованості у розмірі 5 289 192,24 грн не вжито заходів щодо розшуку боржника та перевірки майнового стану за місцем його знаходження, в тому числі за даними балансу, не направлено всіх запитів до відповідних реєструючих органів, з метою перевірки майнового стану боржника, не дотримано вимог щодо періодичності проведення такої перевірки, не внесено інформацію про арешт рухомого майна боржника до відповідного реєстру, арешт накладено не на всі рахунки боржника, не виставлено платіжні вимоги для списання коштів, не вжито заходів щодо обмеження керівника юридичної j особи у праві виїзду за межі України, порушено порядок надсилання документів виконавчого провадження та не винесено постанову про стягнення виконавчого збору, в матеріалах виконавчого провадження відсутні запити державного виконавця та постанова про накладення арешту на кошти боржника, чим порушено вимоги частини третьої статті 13, частини 1, пунктів 8, 19 частини третьої статті 18, частини четвертої статті 27, частини першої статті 28, частини другої статті 36, частини четвертої та восьмої статті 48, статті 52 частини четвертої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 2 розділу VIII Інструкції, пункту 2 розділу III «Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 №1829/5.
За результатами перевірок встановлено, що при виконанні виконавчих проваджень №57173525, 52398902, 52153983, 58050467 начальником Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Велимчаницею І.І. порушено вимоги статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, пункту 9 положення про Перший відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Таким чином Дисциплінарною комісією встановлено наявність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону, а саме: неналежне виконання посадових обов'язків. Враховуючи вищезазначене та у зв'язку з вчиненням дисциплінарного проступку, комісія відповідно до пункту 2 частини першої статті 66 Закону України “Про державну службу” рекомендувала застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді “догани” (а.с.178-186, том 1).
Наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 31.07.2020 №126/Д “Про накладення дисциплінарного стягнення стосовно ОСОБА_1 ” позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за неналежне виконання посадових обов'язків (а.с.189-190, том 1).
Вважаючи вищевказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначені Законом України “Про державну службу” від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством (частина перша статті 1 Закону № 889-VIII).
Відповідно до статті 8 Закону №889-VIII державний службовець зобов'язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; з повагою ставитися до державних символів України; обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки; виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.
Державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах та контракті про проходження державної служби (у разі укладення).
Відповідно до пункту 9 Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 1183/5 від 20.04.2016, ОСОБА_1 , як начальник відділу, зобов'язаний: 1) очолювати Відділ, здійснювати керівництво його діяльністю, організовувати роботу Відділу, представляти Відділ у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами, організаціями та підзвітний перед начальником міжрегіонального управління юстиції та відповідним Управлінням за організацію та результати діяльності Відділу; 2) забезпечувати виконання Відділом Конституції та законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України, доручень Міністра юстиції України, заступників Міністра, директора Департаменту, наказів міжрегіонального управління юстиції, доручень начальника міжрегіонального управління юстиції; 3) здійснювати контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями; 4) вносити пропозиції щодо заохочення або порушення дисциплінарного провадження стосовно заступника начальника Відділу, державних виконавців та інших працівників Відділу; 5) організовувати роботу зі службовими документами, здійснювати контроль за веденням номенклатурних справ Відділу відповідно до встановленого порядку та вимог законодавства з діловодства; 6) забезпечувати і контролює дотримання працівниками Відділу виконавської та трудової дисципліни; 7) організовувати розгляд звернень громадян та юридичних осіб з питань, пов'язаних з діяльністю Відділу, організовує перевірку викладених у них фактів, проводить особистий прийом громадян; 8) виконувати рішення і здійснювати інші дії відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”; 9) розподіляти обов'язки між працівниками Відділу, розробляє проекти їх посадових інструкцій; 10) розглядати скарги на дії (бездіяльність) державних виконавців; 11) за наявності підстав відповідно до вимог законодавства погоджувати заяви державних виконавців про виплату винагороди; 12) здійснювати інші повноваження відповідно до законодавства.
Аналогічні посадові обов'язки начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) прописані у пункті 9 Положення про Перший відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), затвердженого наказом від 27.12.2019 №109/к. (а.с. 42-45, том 2).
Крім того, згідно з посадовою інструкцією начальника Першого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в розділі 3 якої визначені основні посадові обов'язки позивача, позивач зобов'язаний: організовувати роботу відділу; забезпечувати нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями; контролювати дотримання працівниками відділу виконавської та трудової дисципліни (а.с. 46-48, том 2).
Разом із тим, відповідно до вимог абзацу 3 частини третьої статті 74 Закону України “Про виконавче провадження” начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Стаття 62 Закону № 889-VIII визначає обов'язки державного службовця щодо додержання службової дисципліни. Зокрема, державний службовець зобов'язаний виконувати обов'язки, визначені статтею 8 цього Закону, а також: виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців.
Згідно з статтею 64 Закону № 889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно- правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом. Для державних службовців можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності у випадках, визначених законом.
Відповідно до частини першої та другої статті 65 Закону № 889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 14) прийняття державним службовцем необгрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
До державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби (частина перша статті 66 Закону №889-VIII).
Отже, єдиною підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є факт вчинення ним дисциплінарного проступку.
Відповідно до частин першої, десятої, одинадцятої статті 69 Закону № 889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ.
Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення. Суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
Згідно з частиною першою статті 73 Закону № 889-VIII з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
Гарантії прав державних службовців під час застосування дисциплінарного стягнення визначені статтею 74 Закону № 889-VIII, зокрема, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.
Відповідно до частини першої статті 75 Закону № 889-VIII перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення.
Рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб'єкта призначення (частина перша статті 77 Закону № 889-VIII).
Як було встановлено судом, підставою для винесення оскаржуваного наказу було подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), оскільки за результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна комісія дійшла до висновку та встановила, що державним службовцем - начальником Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Велимчаницею І.І. вчинено дисциплінарний проступок передбачений пунктом 5 частини другої статті 65 Закону, неналежне виконання посадових обов'язків, а саме під час виконання посадових обов'язків порушено вимоги статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, пункту 9 положення про Перший відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Однак, суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 2 Закону №889-VІІІ посада державної служби є визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.
Керівник державної служби в державному органі (надалі по тексту також - керівник державної служби) - це посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі (пункт 4 частини 1 статті 2 Закону №889-VІІІ).
Частиною 1 статті 7 Закону №889-VІІІ визначено, що державний службовець, серед іншого, має право на чітке визначення посадових обов'язків.
Як було вищевказано, згідно з ч.1 статті 65 Закону №889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень в розумінні пункту 5 частини 2 статті 65 Закону №889-VІІІ є одним із дисциплінарних проступків.
Вирішуючи питання (досліджуючи доводи) про невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків посадовою особою державної служби слід в першу чергу виходити із того, що такі обов'язки, їх зміст і обсяг повинні бути визначені Законом, підзаконно-нормативним чи іншим відомчим актом.
При цьому, в залежності від статусу посади державної служби, слід розрізняти види посадових обов'язків. Так, остання (найнижча) ланка посадової особи державної служби у відповідному підрозділі має менший обсяг і зміст обов'язків, в їх порівнянні із керівником державної служби такого підрозділу, в якого окрім виконання обов'язків, визначених законом чи підзаконно-нормативно правовим актом, додатково наявні організаційно-розпорядчі функціональні права та обов'язки, як правило пов'язані із загальним керівництвом і контролем.
В даному випадку такими додатковими обов'язками, які пов'язані із повноваженнями керівника державної служби як посадової особи державної служби, є:
- здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі (пункт 4 частини 1 статті 2 Закону №889-VІІІ);
- здійснення контролю за дотриманням виконавської та службової дисципліни в державному органі (пункт 8 частини 2 статті 17 Закону №889-VІІІ);
- здійснення контролю за виконанням державними службовцями посадових обов'язків (частина 2 статті 63 Закону №889-VІІІ);
- несення відповідальністі за неналежний рівень службової дисципліни (частина 1 статті 63 Закону №889-VІІІ).
В будь-якому випадку керівник державної служби як і кожна посадова особа державної служби:
- діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 частини 1 статті 4, частина 1 статті 9 Закону №889-VІІІ);
- володіє установленими відповідно до законодавства чіткими посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 Закону №889-VІІІ (пункт 4 частини 1 статті 2, частина 1 статті 7 Закону №889-VІІІ);
- забезпечує в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконує свої посадові обов'язки (пункти 6, 7 частини 1 статті 8 Закону №889-VІІІ);
- реалізує інші права та виконує інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях (частина 2 статі 7, абзац 15 частини 1 статті 8 Закону №889-VIII).
Для вирішення питання дотримання чи порушення начальником відділу державної виконавчої служби термінів, періодичності чи систематичності здійснення контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень на предмет їх відповідності вимогам закону, найперше підлягає встановлення законодавчо визначеного обов'язку для такої посадової особи на вчинення контрольних дій/прийняття рішень, в тому числі наявності наказів (розпоряджень), доручень чи вказівок керівника вищого органу державної виконавчої служби.
Так, відповідно до абзацу 8 пункту 1 розділу XII "Порядок проведення перевірок законності виконавчого провадження " Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) перевірити законність виконавчого провадження, поряд з іншими, має право начальник відділу державної виконавчої служби - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі.
Пунктом 2 розділу ХІІ Інструкції №512/5 визначено, що посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи.
Посадові особи, зазначені в абзацах третьому, п'ятому, сьомому та восьмому, пункту 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження також за скаргою стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника), а посадові особи, зазначені в абзацах другому, четвертому та шостому пункту 1 цього розділу, - за скаргою на дії та бездіяльність начальника органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Доручення керівника вищого органу державної виконавчої служби про проведення перевірки законності виконавчого провадження надається в письмовій формі.
За змістом абзаців 1, 9, 10 пункту 7 розділу ХІІ Інструкції №512/5 про результати перевірки законності виконавчого провадження виноситься постанова.
Якщо посадовою особою, зазначеною в абзацах третьому, п'ятому, сьомому та восьмому пункту 1 цього розділу, прийнято рішення про скасування постанови або іншого процесуального документа (або їх частини), винесених у виконавчому провадженні в резолютивній частині постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження, зазначається постанова або документ, який скасовується (частина, яка скасовується).
Посадова особа органу державної виконавчої служби, яка здійснювала перевірку виконавчого провадження і виявила порушення вимог законодавства, зобов'язана забезпечити безпосередній контроль за цим виконавчим провадженням до повного усунення виявлених порушень (пункт 9 розділу ХІІ Інструкції №512/5).
Відповідно до абзаців 1-4 частини 3 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.
Аргументи, мотиви і висновки, сформовані відповідачем у наказі 31.07.2020 №126/Д в частині вчинення позивачем дисциплінарного проступку суд вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а правова оцінка, надана відповідачем у оскаржуваному рішенні, не ґрунтується на нормах матеріального права, виходячи із наступного.
Системний і послідовний аналіз норм статті 74 Закону №1404-VІІ і розділу ХІІ Інструкції №512/5 свідчить про те, що перевірка законності виконавчого провадження начальником відділу державної виконавчої служби можлива:
- з власної ініціативи;
- за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби;
- за скаргою стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника).
У першому випадку така перевірка є виключно правом начальника відділу державної виконавчої служби, а в другому і третьому - обов'язком.
При цьому, в будь-якому разі доручення керівника вищого органу державної виконавчої служби і скарга стягувача чи іншого учасника виконавчого провадження повинні бути письмовими.
У спірних відносинах відсутнє письмове доручення керівника вищого органу державної виконавчої служби, а відсутність скарг учасників виконавчих проваджень №№57173525, 52398902, 52153983, 58050467 сторонами не заперечувалась.
Суд вказує на те, що не реалізація керівником відповідної структурної одиниці органу державної влади (посадовою особою) власного службового права на вчинення певних дій (службової поведінки) за умови стану так званого "спокою речей" (без надходження скарг чи доручень керівника, без наявності умов, які свідчать про факт виявлення допущення порушень підлеглими), втому числі щодо здійснення контрольних дій, без чіткого встановлених строків вчинення останніх, не може кваліфікуватися як порушення свого службового обов'язку таким керівником.
Суд погоджується з тим, що не всі контрольні функції керівника можуть бути чітко визначені на рівні закону, регламент і періодичність здійснення таких функцій може визначатися і наказами (розпорядженнями) та дорученнями керівника, прийнятих у межах їх повноважень. Однак, таких розпорядчих документів із конкретними та/або чіткими термінами (періодами) на здійснення заходів із перевірки усіх чи вибіркових виконавчих проваджень, які перебувають у провадженні відділу, відповідач суду не подав.
Жодне положення Закону №1404-VІІ чи Інструкції №512/5 не містить обов'язку начальника відділу державної виконавчої служби "систематичного здійснення контролю" за працівниками відділу при прийнятті ними рішень і вчиненні дій у виконавчих провадженнях, зокрема тих про які йдеться у поданні дисциплінарної комісії.
На переконання суду, здійснення начальником відділу державної виконавчої служби контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень на предмет їх відповідності вимогам закону, не є тотожним за змістом обов'язку начальника «забезпечувати і контролювати дотримання працівниками Відділу виконавської та трудової дисципліни» та «організації роботи відділу в цілому». Адже «організація роботи відділу в цілому» є широким поняттям, яке включає в себе як правило вчинення необхідних організаційно-розпорядчих дій щодо забезпечення належних умов праці, її безпеки, повноти і своєчасності оплати праці тощо.
Судом вище вже відзначено, що будь-яка функція, завдання чи обов'язок посадової служби щодо здійснення певних контрольних функцій, виходячи із правової концепції статті 19 Конституції України, має бути чітко обумовлена нормою матеріального права за змістом і обсягом. Відтак, розуміння понять "належності" чи "неналежності" здійснення тих чи інших повноважень/виконання обов'язків, а особливо "контрольних", слід оцінювати на предмет не виконання саме певної обов'язкової дії, вчинення якої чітко визначено законом за термінами, її змістом, повнотою та обсягом.
Як слідує із положень статті 73 Закону №1404-VІІ, розділу ХІІ Інструкції №512/5, пункту 9 Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, ними не встановлено жодних обов'язкових, конкретно визначених, чітких термінів здійснення начальником державної виконавчої служби контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень на предмет їх відповідності вимогам закону.
Відтак, виявлені відповідачем в окремих виконавчих провадженнях (№№57173525, 52398902, 52153983, 58050467) порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження», які допущені особисто та самостійно конкретними державними виконавцями ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), на переконання суду, не може ставитися у вину позивачу та трактуватися як неналежне виконання посадових обов'язків начальником Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Велимчаницею І.І.
Враховуючи вищевикладене, обставини справи свідчать, що у спірному випадку відсутнє невиконання або неналежне виконання ОСОБА_1 посадових обов'язків та актів органів державної влади, в частині не здійснення контролю за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення дій державними виконавцями, так як жодне із положень нормативно-правових актів не визначає поняття періодичності, конкретного терміну проведення (здійснення) начальником відділу контролю за рішеннями і діями державного виконавця на предмет їх відповідності вимогам закону, окрім випадків надходження скарг від сторін виконавчого провадження, письмових доручень керівника вищого органу державної виконавчої служби, подання/надходження яких у даному випадку не було.
Суд також звертає увагу на ту обставину, що матеріалами справи підтверджується, що мало місце притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб - державних виконавців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які безпосередньо вчинили дисциплінарний проступок. Зокрема, на вказаних державних виконавців було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання посадових обов'язків (том 2 а.с. 9-12).
Таким чином, за встановлених обставин справи, суд констатує, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад самого дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 5 частини 2 статті 65 Закону України "Про державну службу" вчинення якого інкриміновано позивачу оскаржуваним наказом від 31.07.2020 №126/Д.
Крім того, суд зауважує, що в порушення вимог частини 2 статті 67 Закону №889-VІІІ оскаржуваний наказ не містить посилання на конкретний склад правопорушення, не зазначено, у чому саме полягає протиправна винна дія чи бездіяльність позивача, не вказано час, місце, обставини при яких він скоїв дисциплінарний проступок, не наведено доказу скоєння ним дисциплінарного проступку, а також не вказано де, коли яким чином він вчинив дії (чи допустив бездіяльність), які йому інкримінуються.
Недотримуючись частин 1, 2 статті 67 і частини 1 статті 74 Закону України «Про державну службу" відповідач не врахував ступеня вини державного службовця, яка у спірному випадку відсутня взагалі, так як проступок вчинений іншими державними виконавцями.
Відповідно до ч.1 ст. 77 Закону України «Про державну службу» рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб'єкта призначення.
З матеріалів справи вбачається, що подання дисциплінарної комісії датоване 19.06.2020, a оскаржуваний наказ виданий 31.07.2020 (через сорок календарних днів), що свідчить про порушення відповідачем при винесенні оскаржуваного наказу десятиденного строку встановленого ч.1 ст. 77 Закону України «Про державну службу».
Суд критично ставиться до пояснень представника відповідача, якими вона обгрунтовує недотримання такого строку (необхідністю відібрання пояснень у ОСОБА_1 ), адже у період з 19.06.2020 по 30.06.2020 позивач не перебував у щорічній основній відпустці і міг надати пояснення з приводу обставин (підстав) притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Однак відповідачем, за наявності реальної можливості відібрати вчасно такі пояснення у позивача, відповідних дій вчинено не було.
Державний службовець (заявник) має право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державних органів та їх посадових осіб, що перешкоджають реалізації прав, наданих йому цим Законом, до суду (частина 8 статті 11 Закону №889-VІІІ).
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень відповідно до пункту 3 частини 2 статті 2 КАС України адміністративні суди, серед іншого, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
В сукупності встановлених обставин, наданих їм правової оцінки, суд дійшов до переконливого висновку про протиправність наказу відповідача у зв'язку із його прийняттям без урахуванням усіх обставин, що мали правове значення для кваліфікації дії (бездіяльності) як дисциплінарного проступку, у зв'язку із чим позовні вимоги є підставними, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У пункті 269 Рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача наступні витрати: судовий збір у розмірі 840, 80 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
Перевіряючи доводи сторін та докази, якими позивач підтверджує понесені витрати, суд встановив, що сплата судового збору у сумі 840,80 грн підтверджуються квитанцією №0.0.1793546364.1 від 07.08.2020 (а.с.11), тому ці витрати суд присуджує до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Як вбачається із доданих письмових доказів, а саме: договору про надання правової допомоги від 03.08.2020, акту приймання-передачі виконаних робіт від 15.12.2020 (том 2, а.с. 16), квитанції до прибуткового касового ордера від № 47 від 03.08.2020 (том 1 а.с.214) позивач ОСОБА_1 сплатив адвокату ОСОБА_5 кошти у в загальній сумі 10 000 грн на оплату правової допомоги.
Вартість таких послуг, згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 15.12.2020 становить 1 год. - 500 грн та включає: вивчення документів наданих клієнтом, відповідних нормативних актів - 2500 грн; визначення правової позиції та судових перспектив вирішення питання клієнта - 1000 грн; правова консультація клієнта у даній справі, щодо можливості вирішення судом справ такої категорії - 200 грн; підготовка позовної заяви про визнання протиправним та скасування наказу - 5300 грн; гонорар адвоката за представництво в суді за одне судове засідання - 1000 грн.
Представник відповідача у відзиві на позов заявила про неспівмірність витрат на правову допомогу та просила відмовити у стягненні таких витрат.
Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, зміст та обсяг наданих послуг, суд вважає, що за критеріями обґрунтованості її розміру та пропорційності до предмета спору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 6 300, 00 грн (за складання позовної заяви та участь в судовому засіданні), решту витрат повинен нести позивач.
Керуючись статтями 243 ч. 3, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 31.07.2020 №126/Д "Про накладення дисциплінарного стягнення стосовно ОСОБА_1 ".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (79000, м. Львів, вул. Маркіяна Шашкевича, 1, код ЄДРПОУ 43317547) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 6300,00 грн (шість тисяч триста гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 24 грудня 2020 року
Головуючий-суддя Т.М.Димарчук