17 грудня 2020 року ЛуцькСправа № 140/9019/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
при секретарі судового засідання Шопік М.М.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Повх О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьк адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 (польова пошта НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.04.2015.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 . Станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 22.11.2014 по 28.03.2015 передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Дані дії військової частини НОМЕР_1 позивач вважає протиправними, оскільки у випадку звільнення з військової служби повинна виплачуватися компенсація за всі невикористанні ним дні щорічної та додаткової відпустки, у зв'язку із чим просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
29.07.2020 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, згідно якого останній не погоджується з позовними вимогами і вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А 1 групи. Вважає, що будь - які інші види додаткових відпусток, крім перелічених у статті, не замінюються грошовою компенсацією навіть у разі наявності у працівника законних прав на їх отримання.
На думку відповідача вказаний вид відпусток є не щорічним а додатковим, відтак до нього не можна застосовувати приписи статті 11 Закону України «Про відпустки», а саме не допускається їх перенесення на інший рік.
Окрім того, звертає увагу суду, що відповідно до частини 19 статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 (особливий період та під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Ухвалою суду від 25.08.2020 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, відмовлено.
Одночасно із відзивом на позовну заяву, 29.07.2020 до суду надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача.
Ухвалою судді від 25.08.2020 судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено у даній справі підготовче засідання.
Ухвалою суду від 20.10.2020 залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії другого відповідача - Військову частину НОМЕР_2 (польова пошта НОМЕР_3 ).
24.11.2020 військовою частиною НОМЕР_2 подано відзив на позовну заяву у якому зазначає, що відповідно до частини 19 статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 (особливий період та під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Крім того, звертає увагу суду на строк звернення позивача до суду із вказаною позовною заявою. У зв'язку із чим, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.
В судовому засіданні 17.12.2020 позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві та просили їх задовольнити повністю.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, представником військової частини НОМЕР_1 подано клопотання про розгляд справи за його відсутності, представник військової частини НОМЕР_2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату і місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу, зокрема, у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2015 №78 рядового ОСОБА_1 , стрільця помічника гранатометника, звільненого у запас за пунктом «б» відповідно до частини шостої ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Позивач звертався до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки за 2015 рік, однак відповідач листом від 18.02.2020 №849 вих. відмовив у виплаті зазначеної компенсації, оскільки в період дії особливого періоду надання відпустки учасникам бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» терміном 14 календарних днів припиняється. (а.с.16-17)
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки за 2015 рік протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06.12.1991 №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18.
Крім того, суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі “Тимошенко проти України” (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З довідки військової частини НОМЕР_1 від 23.07.2020 №858 судом встановлено, що позивач в період з 22.11.2014 по 28.03.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення ї захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичній операції на території Донецької та Луганської області.
25.06.2015 позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_4 , згідно з яким має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
Таким чином, позивач набув право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ за 2015 рік під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Доказів протилежного, відповідач суду не надав. Водночас, суд зазначає, що як встановлено судом, обставини на які посилається представник відповідача військової частини НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву стосуються іншого військовослужбовця, який не являється позивачем у даній справі, а відтак судом до уваги не приймаються.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2015 році дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
У зв'язку із чим, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік з урахуванням грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01.04.2015 року, зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, з урахуванням грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01.04.2015 року.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік, з урахуванням грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01.04.2015 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік, з урахуванням грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01.04.2015 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер картки платника податків НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідачі: Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 .
Військова частина НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_3 .
Суддя Ю.Ю. Сорока
Повний текст судового рішення складено 24.12.2020.